- •1. Поняття кримінології. Походження назви науки.
- •2.Основні підходи щодо визначення місця кримінології в системі наук.
- •3.Загальна характеристика предмету кримінології.
- •4. Система кримінології
- •5. Методологічна основа кримінології
- •6. Актуальні завдання кримінології
- •9.Кримінологія в дореволюційний період
- •10. Наукові погляди ч.Беккаріа. Основні положення його праці «Про злочин і покарання»
- •11.Наукові погляди ч.Ломброзо.
- •12.Поняття та сутність злочинності.
- •13.Співвідношення злочинності і злочину
- •14.Кількісні і якісні показники злочинності
- •15.Детермінація і причинність в кримінології
- •16. Класифікація причин та умов злочинності
- •17.Причини та умови злочинності на сучасному етапі
- •18.Соціологічний напрямок вивчення причин злочинності
- •19.Антропологічні (біологічні) концепції причин злочинності.
- •20.Основні положення теорії соціальної дезорганізації (аномії) е.Дюркгейма.
- •21.Психоаналітичні концепції причин злочинності. Теорії небезпечного стану.
- •22. Теорія стигматизації, її сутність та значення.
- •23.Основні риси теорії диференційованого зв’язку е.Сатерленда
- •24.Основні риси теорії конфлікта культури т. Селіна
- •26. Поняття особи злочинця
- •27.Струкутура особи злочинця
- •28. Соціальне і біологічне в особі злочинця
- •29. Типологія особи злочинця
- •30.Клінічна кримінологія. Теорія соціального захисту
- •31.Віктимологія. Віктимність, її різновиди.
- •32. Кримінологічне значення ситуації вчинення злочину.
- •33.Механізм злочинної поведінки
- •35.Мотивація злочину
- •36.Поняття запобіганню злочинності
- •39.Класифікація заходів запобігання злочинності
- •2. Статистичне зведення і групування отриманих матеріалів.
- •45.Поняття та значення прогнозування злочинності
- •46.Методи кримінологічного прогнозування
- •47.Види прогнозування злочинності
- •48.Злочиність неповнолітніх.
- •50.Необережна злочинність
- •51.Професійна злочинність
48.Злочиність неповнолітніх.
Рівень злочинності неповнолітніх зростав до 1995 р. включно, після чого почав поступово знижуватися за абсолютними показниками (у 1990 р. зареєстровано 28 819 злочинів за участю неповнолітніх, у 1995 р. - 41 648; 2000 р. - 37 239; 2002 р. -32 335; 2003 р. - 30 950). Темп її приросту загалом відставав від темпу приросту дорослої злочинності.
За даними на 2004 р., питома вага злочинів неповнолітніх у загальному масиві зареєстрованих злочинів становила для убивств 5,5 %; тяжких тілесних ушкоджень - 5,7 %; зґвалтувань - 9,7 %; розбоїв - 15,3 %; грабежів - 16,2 %; крадіжок - 13,5 %; хуліганства - 8,9 %102. Значна частка злочинів неповнолітніх розглядається дорослими як прояв вікової незрілості, бешкетництва. Тож про багато з них не повідомляється правоохоронним органам, що призводить до збільшення їх латентності.
Для структури злочинності неповнолітніх характерні такі риси:
- частка тяжких насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів неповнолітніх становить 10 % і порівняно стабільна;
- у структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки, грабежі, хуліганства (до 4/5 від усіх учинених злочинів);
- зростає поширеність організованих форм злочинної діяльності.
До негативних тенденцій розвитку злочинності неповнолітніх належать:
- організованість злочинності неповнолітніх (з одного боку, за прикладом дорослої, з другого, за допомогою дорослої);
- збільшення темпів зростання злочинності неповнолітніх;
- зростання питомої ваги злочинності неповнолітніх у структурі загальної злочинності;
- збільшення злочинів, пов'язаних з наркотиками;
- зростання технічної оснащеності неповнолітніх злочинців.
До загально-соціальних причин та умов, які сприяють поширенню злочинності неповнолітніх, належать:
- значний розрив у матеріальному забезпеченні дітей, вихідців із різних соціальних груп (соціальне розшарування);
- бездоглядність як відсутність належного контролю з боку сім'ї та освітніх установ за поведінкою, зв'язками, проведенням часу неповнолітніх. Вона відзначається в 4/5 випадків злочинів неповнолітніх;
- безпритульність неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуації та приводів для злочинів;
- низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечесність, непрофесіоналізм, нехтування індивідуальним підходом до виховання та навчання тощо);
- розпад системи працевлаштування підлітків;
- відсутність достатньої мережі клубних, спортивних і громадських установ для підлітків;
- проникнення в середовище молоді стандартів буденної поведінки, не сумісних з ціннісними орієнтаціями нашого суспільства (культ сили, жорстокості, культ наркотиків, сексу тощо);
- тривала відсутність занять у неповнолітніх, які залишили навчання, також зумовлює виникнення антигромадських поглядів і звичок, які можуть реалізуватися в ситуативних злочинах або спричинити входження до злочинної групи;
- збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інтелектуальному, вольовому та психічному розвиткові.
Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповнолітніх:
- незадовільні умови виховання в сім'ї. Істотні дефекти сімейного виховання наявні в більшості випадків негативного формування особи та подальшого переходу на злочинний шлях конкретних підлітків. У 30-40 % випадків злочинів неповно літніх відмічається негативний уплив з боку батьків та інших старших членів сім'ї;
- відсутність (тимчасова чи тривала) в батьків можливості забезпечувати мінімально необхідні потреби дітей. Близько ЗО млн. громадян мають прибутки нижчі від прожиткового мінімуму. У таких родинах виникають настрої безнадійності, соціальної заздрості й озлобленості через важке матеріальне становище. За відсутності соціальної підтримки ці обставини формують мотивацію злочинів - крадіжок, хуліганства та ін.;
- негативний уплив найближчого оточення - побутового, навчального, виробничого, як однолітків, так і дорослих. Негативно вплинути на поведінку підлітка можуть певні ситуації, що породжують у нього неправильне уявлення про допустимість і безкарність злочинних дій, котрі свідчать про розрив між словами та вчинками самих вихователів тощо;
- підбурювання з боку дорослих злочинців, що стається в 30% випадків. Нерідко така ситуація пов'язана з попереднім втягненням у пияцтво, азартні ігри, інші форми дозлочинної антигромадської поведінки в поєднанні з пропагандою "переваг" життя злочинців.
Запобігання злочинності неповнолітніх
Серед суб'єктів профілактики злочинності та злочинів неповнолітніх можна виділити:
- органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання та ресурси цієї діяльності, контроль за її здійсненням і результатами;
- інститути соціального виховання - родину, школу, трудовий колектив, установи культури та дозвілля, що здійснюють у взаємодії та в межах компетенції профілактику виникнення викривленої позиції дітей і підлітків, корекцію таких криміногенних чинників, якщо вони можуть бути нейтралізованими за допомогою педагогічних або інших виховних засобів;
- органи захисту й соціальної, психолого-педагогічної, медичної та правової допомоги дітям і підліткам, які перебувають у несприятливих життєвих умовах;
- правоохоронні органи загалом та їх спеціалізовані підрозділи й служби зокрема.
Система профілактики злочинності неповнолітніх складається з таких етапів:
1) оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний уплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики);
2) не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації, що вчиняють правопорушення незлочинного характеру (етап безпосередньої профілактики);
3) не допустити переходу на злочинний шлях та створити умови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення, характер й інтенсивність яких вказують на ймовірність учинення злочинів у найближчому майбутньому (етап профілактики дозлочинної поведінки);
4) запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву).
49. Насильницька злочинність
Поняття та загальна характеристика насильницьких злочинів
Значну частину насильницьких злочинів становлять умисні вбивства, умисне заподіяння шкоди здоров'ю, катування, зґвалтування, розбої, грабежі та поєднане з насильством хуліганство, їхній рівень, структура й динаміка характеризують насильницьку злочинність загалом.
Основою об'єднання цих злочинних діянь у кримінологічно значущу групу є такі критерії:
- спосіб дій злочинця - фізичне насилля над особою, спроба чи погроза його застосування;
- форма вини - умисел;
- об'єкт посягання - фізична особа.
Починаючи з 1988 р. по 1995 р. фіксується зростання кількості насильницьких злочинів. Кількість умисних убивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень за період з 1987 р. до 1995 р. збільшилася, відповідно, в 3,5 і 3,3 рази, грабежів і розбоїв - у 6 і 7 разів. Протягом наступних років показники реєстрації умисних убивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, грабежів і розбоїв свідчать про зменшення їхньої кількості.
Для порівняння: в 1995 і 2004 рр., відповідно, було зареєстровано 4896 і 3788 умисних вбивств, 8800 і 5855 умисних тяжких тілесних ушкоджень.
Аналіз структурних змін насильницької злочинності свідчить про підвищення ступеня суспільної небезпечності деяких категорій насильницьких злочинів. Зросла тяжкість заподіюваних ними наслідків. Збільшується частка організованих, заздалегідь підготовлених злочинів, які вирізняються особливою зухвалістю, витонченістю, жорстокістю.
Протягом тривалого часу приблизно дві третини вбивств і тяжких тілесних ушкоджень відбувалися у сфері побутових відносин на ґрунті міжособистісних конфліктів. До початку 90-х рр. частка умисних убивств, учинених на побутовому ґрунті, знизилася до 40 % за рахунок зростання вбивств з корисливих або інших мотивів. Набули поширення замовні вбивства. Найчастіше жертвами таких злочинів стають підприємці й інші представники бізнесу (46 %), лідери кримінальних угруповань (38 %).
У сферах дозвілля та побуту поширені насильницькі злочини з хуліганських мотивів. Хуліганські спонукання проявляються в прагненні відкрито протиставити свою поведінку суспільному порядкові, продемонструвати грубу силу, помститися за справедливо зроблене зауваження та ін. На сьогодні з хуліганських спонукань учиняється близько 20 % умисних вбивств і близько 30 % випадків умисного заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.
Серед насильницьких злочинців збільшується частка рецидивістів. У 2004 р. питома вага рецидивістів, які вчинили умисні вбивства, становила 17 %, з них у складі групи - 24,4 %; розбої -28,9 %; грабежі - 20, 3 %; умисні тяжкі тілесні ушкодження -14,6 %.
Відзначається збільшення частки злочинців, які мають патологічні відхилення в психіці, що не виключають осудності (дебільність, органічні захворювання центральної нервової системи, психопатії, сексуальні відхилення). Це значною мірою пов'язано з процесами поширення алкоголізму та наркоманії.
Більшість осіб, які вчиняють насильницькі злочини й хуліганські дії, - чоловіки (90-93 %). Це пояснюється соціальними ролями, характерними для чоловіків і жінок, психофізичними особливостями статі. Для поведінки чоловіків під час дозвілля більш характерні випадкові компанії, зловживання алкоголем, що часто створює конфліктні ситуації, які переростають у бійки.
Існують розбіжності в мотивації насильницьких злочинів, учинених чоловіками та жінками. В останніх переважають мотиви ревнощів, помсти, заздрощів, прагнення звільнитися від потерпілого тощо. Багато насильницьких злочинів учиняються жінками на ґрунті віктимної поведінки потерпілого. В останні роки реєструється зростання частки жінок при вчиненні таких злочинів, як убивства з хуліганських або корисливих спонукань, у ході розбійних нападів та ін., зростає кількість учинених жінками злочинів з особливою жорстокістю.
Основний контингент насильницьких злочинців і хуліганів становлять особи молодого й середнього віку (до 40 років). Найбільш висока кримінальна активність характерна для представників вікової групи 25-29 років. Далі за ступенем кримінальної активності посідають місця вікові групи 18-24 років, 30-39,16-17 років.
Порівняно з дорослими, підлітки та молодь, зазвичай, мають менш розвинуту волю, підвищену вразливість до негативних упливів, імпульсивність, сугестивність, вони легше піддаються шкідливому впливові з боку антигромадських елементів, зокрема й у формі наслідування, підбурювання тощо.
До основних криміногенних детермінант необхідно віднести:
- утрату особистої перспективи, несприятливі матеріальні та житлові умови, що провокують на агресивні дії;
- підвищену поширеність серед певних груп населення уявлення про припустимість насильницьких дій, стереотипів агресивно-насильницької поведінки в конфліктних ситуаціях;
- уплив злочинного середовища;
- віктимну (легковажну, аморальну, протиправну) поведінку потерпілих, яка стала приводом злочину;
- провокаційні взаємини в сім'ї, із сусідами, товаришами по службі;
- несвоєчасне виявлення правоохоронними органами криміногенних сімейно-побутових ситуацій, незадовільне реагування на такі конфлікти;
- нереагування на погрози розправою щодо потерпілого й інших осіб, побої, нанесення тілесних ушкоджень, катувань, хуліганських вчинків;
- недоліки в діяльності правоохоронних органів у боротьбі з рецидивом злочинів;
- недоліки в охороні громадського порядку та безпеки громадян, в організації патрульно-постової служби міліції, профілактичної діяльності органів внутрішніх справ;
- латентність і безкарність значної частини злочинів проти особи;
- неповноту виявлення осіб, які страждають на психічні захворювання чи аномалії психіки;
- обставини, що сприяли формуванню" антигромадських угруповань молоді;
- недбале зберігання зброї;
- неприйняття заходів щодо припинення незаконного обігу зброї, боєприпасів, вибухових або хімічних речовин;
- нереагування довколишніх на факти застосування насилля, хуліганства, іншої аморальної чи протиправної поведінки;
- недоліки у виховній роботі за місцем проживання та роботи, в організації дозвілля, культурного обслуговування населення та ін.
Запобігання насильницьким злочинам
Запобігання насильницьким злочинам залежить від тих перетворень соціально-економічного й політичного характеру, що відбуваються в країні, пов'язаних зі становленням загальнолюдських цінностей, гуманізацією морального клімату, реалізацією принципів соціальної справедливості. Вирішення таких загальносоціальних завдань створює передумови для успішної боротьби з насильницькими злочинами та хуліганством.
Основні напрямки профілактики у сфері насильницьких злочинів:
- корекція державного політичного курсу, зміна характеру реформ, приведення їх у відповідність до національних інтересів;
- ефективна боротьба з пияцтвом і наркоманією;
- своєчасність реагування на правопорушення, вчинені на ґрунті побутових конфліктів, здатних перерости в злочини;
- забезпечення ефективної охорони правопорядку в громадських місцях;
- посилення боротьби з розпаленням міжнаціональної ворожнечі;
- обмеження криміногенних упливів рецидивістів і професійних злочинців на неповнолітніх та молодь;
- активізація діяльності щодо виявлення й нейтралізації антигромадських молодіжних угруповань;
- своєчасність профілактичного впливу на осіб з підвищеним ступенем віктимно :т.і.;
- активізація боротьби з фактами незаконного виготовлення, збуту, збереження чи носіння холодної та вогнепальної зброї;
- забезпечення справедливої відповідальності за насильницькі злочини й хуліганство на основі її диференціації та індивідуалізації;
- протидія пропаганді жорстокості й насилля в засобах масової інформації;
- розвиток системи профілактики психопатології, що продукує насилля
