6. Актуальні завдання кримінології

Найголовніше практичне завдання кримінології — виявляти шляхи стабілізації злочинності, зменшувати її розміри й небезпеку. Окремі найнебезпечніші й особливо поширені злочини потребують найпильнішої уваги. На сучасному етапі розвитку нашої держави з'являються нові види злочинів — організована злочинність, що охоплює такі транснаціональні види злочинної діяльності, як незаконне вивезення сировини, наркобізнес, торгівля зброєю й людьми, злочинна корупція, екологічні злочини.

На подальший розвиток очікують такі нові напрями кримінології, як родинна (яку активно розроблюють на Заході в аспекті злочинів серед членів родини), екологічна, а також традиційні напрями кримінологічної характеристики злочинності молоді й неповнолітніх, насильницької злочинності. Останніми роками кримінологи багато уваги приділяють проблемі серійних сексуально-насильницьких злочинів.

До основних завдань кримінології належать такі:

отримання достовірних даних про елементи, що є предметом кримінології;

систематичне виявлення й аналіз явищ, процесів, факторів, ситуацій, обставин, що детермінують злочинність;

виявлення і вивчення суперечностей і конфліктів, що призводять до виникнення та реалізації злочинних намірів, а також формування особи злочинця;

розробка наукових рекомендацій щодо усунення або нейтралізації явищ, що спричинюють антисуспільну злочинну поведінку;

наукова розробка заходів, пов'язаних з виявленням осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів, вивчення цих осіб і вжиття дієвих профілактичних заходів впливу на них.

7.Загальна характеристика періодів розвитку кримінології

8.Характеристика класичного періоду розвитку кримінології

У розвитку кримінологічної науки розрізняють три основні періоди: класичний, що тривав з другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст.; позитивістський — з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.; сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (XVII-XVIII ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі.

Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".

Ґрунтуючись на ідеях НІ. Монтеск'є та інших великих просвітителів XVII-XVIII ст., Ч. Беккаріа створив принципово нову для того часу теорію. Обстоюючи позиції популярної на той час "суспільної угоди", він вважав, що існує три основних джерела моральних і політичних засад, які керують людьми: боже начало, природні закони і добровільні суспільні відносини.

Недолік класичної школи полягає в тому, що в центр обґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин, а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнорувала. Представники цієї школи вважали, що не повинно бути однакового покарання за два злочини, які завдали суспільству різної шкоди. Однак з цього твердження випливало, що в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому покаранню повинні піддаватись як дорослі, так і неповнолітні, як особа, що навмисно вчинила діяння, так і людина, яка вчинила таку саму дію у стані душевного хвилювання, як людина, що вперше вчинила злочин, так і рецидивіст.

Представники класичної школи сформулювали систему каральних принципів, насамперед незволікання з покаранням; подібності між природою злочину і покарання; невідворотності покарання.

Ч. Беккаріа беззаперечно слід вважати кримінологом, а класичну школу кримінального права — відповідно школою кримінології ще й тому, що кілька розділів праці "Про злочини і покарання" спеціально були присвячені попередженню злочинів. Саме Ч. Беккаріа належать слова: "краще попереджати злочини, ніж за них карати". Найнадійнішим, але й найскладнішим і важким засобом попередження злочинів Ч. Беккаріа вважав удосконалене виховання.

Ідеї класичної школи безперечно були плідними, але недооцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична школа спиралася тільки на "чистий розум" і майже не враховувала практики й існуючого фактичного матеріалу про злочини та боротьбу з ними.