10. Наукові погляди ч.Беккаріа. Основні положення його праці «Про злочин і покарання»

Джерело злочинів Ч. Беккаріа вбачав у загальній боротьбі людських пристрастей, у зіткненні окремих інтересів. Злочинну активність людини вчений пояснював, звертаючись здебільшого до основних, на його думку, рушійних джерел, що спонукають людину до будь-яких дій: як корисних, так і шкідливих. Цими джерелами він вважав насолоду і страждання. Отже, у класичній праці Ч. Беккаріа відображено не лише діалектичне усвідомлення відтворення злочинності під впливом суспільних суперечностей, а й психологічне тлумачення механізму індивідуальної злочинної поведінки. Для кримінології велике значення має також прогностичний погляд Ч. Беккаріа на перспективи протидії держави злочинам. Його висновок реалістичний: "Неможливо попередити все зло". Особливо цінні ідеї Ч. Беккаріа щодо методів реагування держави на вчинені злочини. Ці ідеї й нині істотно впливають на теорію кримінального права і практику карального законодавства. Під впливом цих ідей у різних країнах з різними соціальними системами виникла соціальна профілактика злочинів як один з напрямів державної діяльності. Ч. Беккаріа категорично відкидав жорстоке покарання й висловлював сумніви щодо отримання від нього користі. Ще свого часу Ч. Бек-каріа був проти смертної кари. На його думку, метою покарання повинно бути не катування людини і знущання з неї, а застереження винного щодо заподіяння шкоди суспільству й утримування від цього інших. Запропоноване ним вирішення питання про мету покарання й досі відображається в законодавстві багатьох країн світу.

11.Наукові погляди ч.Ломброзо.

Біологічний напрям. Засновником позитивізму у кримінології взагалі і біологічного напряму зокрема був італійський вчений Ч. Ломброзо (1835-1909). Він очолив антропологічну (туринську) школу і 1876 року видав працю "Злочинна людина". Працюючи лікарем в'язниці у Турині, він дослідив значну кількість ув'язнених за допомогою антропологічних методів вимірювання й опису їх зовнішності. У результаті спостережень він дійшов висновку, що типового злочинця можна розпізнати за певними фізичними ознаками: скошеним чолом, нерозвинутими мочками вух, складками на обличчі, підвищеною або зниженою чутливістю до болю та ін.

Ч. Ломброзо розробив класифікацію злочинців, яка й донині позначається на спробах кримінологів систематизувати злочинців у групи. До його класифікації входили такі групи злочинців: природжені; душевнохворі; за пристрастю, до яких належать і "політичні маніяки"; випадкові.

Посилаючись на власні дослідження, Ч. Ломброзо вважав, що приблизно по одній третині припадає на ув'язнених з атавістичними рисами, на граничний біологічний вид і на випадкових злочинців, не схильних до рецидиву. Головною Ч. Ломброзо вважав тезу про існування анатомічного типу природженого злочинця, тобто людини, злочинність якої визначається наперед її певною низькою фізичною організацією, атавізмом або дегенерацією. Проте ретельні дослідження злочинців у багатьох країнах, у тому числі й у Росії, не підтвердили висновків вченого.

Незважаючи на помилковість положення Ч. Ломброзо щодо існування різновиду природжених злочинців, він зробив великий внесок у розвиток кримінології. Саме Ч. Ломброзо почав досліджувати фактичний матеріал, висунув питання про причини злочинної поведінки й особу злочинця. Основна ідея вченого полягала в тому, що причина становить ланцюг взаємопов'язаних причин. Згодом Ч. Ломброзо модифікував свою теорію, проаналізувавши велику кількість факторів, що впливають на злочинність. Так, у праці "Злочин" він виявив залежність злочинності від метеорологічних, кліматичних, етнічних, культурологічних, демографічних, економічних, виховних, сімейних, професійних та спадкових впливів.