4. Розкрити зміст функціоналізму…
Особливості архітектури XX ст. визначилися впливом ряду чинників: інтенсивної урбанізації, промислового будівництва, зростання чисельності населення міст, що викликало переущільнення забудови, багатоповерховість, зменшення кількості зелені та ін.
У 1920-х роках у Німеччині виникає арх. напрям – функціоналізм. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього виду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, у свою чергу, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях.
В естетиці ХХ століття функціоналізм нарівні з модернізмом займав провідне становище. Функціоналізм, втілений у Баухаузі. Глава і ідеолог напрямку - Вальтер Гропіус. Класичний приклад цього напряму - будівля Баухауза в Дессау (архітектор В. Гропіус, 1925-1926). У Голландії ідеї функціоналізму пропагувала група "Стиль" і один з її лідерів, голландський архітектор Пітер Ауд.
Теза "Форма повинна відповідати функції, тобто практичному застосуванню" був висунутий американським архітектором Л. Саллівеном ще наприкінці XIX століття. На початку XX століття функціональність стала не тільки етичною (аморально використовувати зайві з практичної точки зору прикрашення в архітектурі) основою нового стилю, але і його назвою. Функціоналізм вимагав відповідності форми будівель і їх частин у ньому виробничим і побутовим процесам (функціям). Також архітектурні форми повинні були відповідати будівельним конструкціям і застосованим матеріалам. По-новому трактувався і художній образ архітектурного твору. З естетичної точки зору нова архітектура, позбавлена надмірного прикрашення, повинна була сприйматися людиною в процесі руху в ній і навколо неї (єдність простору і часу). Ідеологи нової архітектури передбачали створення умов для зручного та швидкого переміщення людей в архітектурно-просторовому середовищі. Значне засклення створювала можливість єднання людини з, що оточувала житло, природою.
Функціоналізм був неоднозначним архітектурним напрямом. Серед його представників: утилітаристи Бруно Таут, застосував у будівництві скло й бетон і пропагує колір в архітектурі, раціоналіст Л. Міс ван дер Рое, який висунув ідею досконалої "універсальної форми" і нову концепцію простору, в якому стіна набуваючи самостійне значення, пов'язує внутрішній простір з навколишнім середовищем. Багато сприяв розповсюдженню принципів функціоналізму Ле Корбюзье, який вніс принципово важливі рішення як функціональні, так і формально-естетичні, під знаком яких архітектура розвивалася протягом багатьох десятиліть, а від багато чого не відмовилася і до цього дня. Досить згадати "п'ять принципів" Ле Корбюзье: будинок на залізобетонних стовпах із зеленою зоною між ними, плоский дах, що використовується як сад, гнучке планування інтер'єру, суцільні горизонтально протяжні вікна, вільне вирішення фасаду.
Сучасна архітектура багато зобов'язана саме функціоналізму 20-х років XX століття: новими типами будинків (галерейні, коридорного типу, будинки з двоповерховими квартирами), плоским покриттям, вдалим вирішенням економічних квартир з вбудованим устаткуванням, раціональним плануванням інтер'єру (введення пересувних перегородок, звукоізоляція та ін.). Принципи функціоналізму, що вплинули на весь подальший розвиток сучасної архітектури, були такі, що їх можна було використовувати стосовно національних особливостей різних країн (багатоповерхова забудова тільки в міських районах з високою щільністю населення і збереження котеджів на околицях - в Англії; найвищі житлові будівлі - в передмістях Парижа чи Берліна).
Цікаві пошуки німецького архітектора Ганса Шаруна, який поєднав так званий біологічний функціоналізм з експресіонізмом та органічною архітектурою Ф.Л. Райта, що проповідував зв'язок з природою, звернення до людської індивідуальності. У двох його житлових будинках, зведених наприкінці 50-х pp., — "Ромео" і "Джульетта" — влаштовані неправильної форми кімнати, абсолютно різне планування квартир на поверсі, незвичайні просторові зв'язки між квартирами, двома будинками, їх зв'язки з ландшафтом. Автор прагнув "дати простір імпровізації".
В дизайні Ф. трактується так: краса є результатом функціональності.
Урбаністична і дезурбаністична теорія будівництва склалась у 20—30-ті pp у м/б. Першу створив Ле Корбюзье, який розробив проект реконструкції Парижа ("План Вуазен"). По суті це був проект міста майбутнього: комбінація хмарочосів, вільних зелених просторів і складної мережі транспортних артерій. Дезурбаністи (фр. архітектори Ежен Бодуен, Марсель Лодса, нім. — Б. Таут, амер. — Ф.Л. Райт і В. Гоен) розробляли проекти невеликих міст (не більше як 32 тис. чоловік) навколо великих — це промислові робітничі селища або великі житлові комплекси у передмістях. Англійцям особливо імпонувала ідея міста-саду.
Виникли міста-супутники, старі міста розвивалися від центру до периферії, поступово в центрі залишалися тільки адміністративні будинки (Великий Лондон, Великий Париж, Великий Нью-Йорк). Роз'єднання пішохідних і транспортних потоків йде від дезурбаністів. Навіть в Англії, єдиній країні, яка зберегла в архітектурі історичні стилі (неоготику, неокласику та ін.), переміг у 40-ві pp. функціоналізм (можливо, не в останню чергу і тому, що в Англії оселилися німецькі архітектори-емігранти, які втекли від нацизму, — В. Гропіус, Е. Мендельсон).
Розвиток будівельної техніки відкрив нові архітектурні можливості. Збірні залізобетонні панелі, а згодом — просторові залізобетонні конструкції створюють новий естетичний образ — і не тільки у будинках, а й у таких спорудах, як мости. Естетика інженерних споруд визначається поєднанням раціоналізму й образності.
В.Гропиус В.Гропиус Здание обувной фабрики 1911г. Ле Корбюзье вилла во франции