12. Методика складання технологічних карт вирощування сільськогосподарських культур.

Технологічна карта – це документ, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, а також розмір матеріальних витрат на вирощування тієї чи іншої с.-г. культури. Її складають на 100 гектарів посіву кожної культури і на кілька років із відповідним коригуванням щороку. Технологічна карта складається з двох частин: технологічної, де в хронологічній послідовності записують всі види робіт по даній культурі, склад агрегату та кількість обслуговуючого персоналу та економічної. До економічної частини відносять: норми виробітку, які визначають згідно довідкових матеріалів; кількість нормо-змін, визначається діленням обсягу робіт на норму виробітку, а множенням останніх на кількість обслуговуючого персоналу й на 7 годин – затрати праці в людино-годинах.

У технологічних картах планують витрати на виробництво продукції, насамперед на оплату праці (їх визначають множенням тарифних ставок на кількість нормо-змін та кількість працівників за категоріями з урахуванням відповідних надбавок, доплат і премій), амортизаційні відрахування й витрати на поточний ремонт с.-г. техніки обчислюють за встановленими нормативами; вартість паливно-мастильних матеріалів ( за нормами витрат, обсягом механізованих робіт і комплексною оцінкою одиниці палива). Передбачають також послуги допоміжних галузей (автотранспорт, живе тягло, електроенергія тощо). Для цього відповідний обсяг робіт у тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах множать на планову собівартість одиниці роботи, яку визначають окремо.

Для калькуляції собівартості продукції рослинництва використовують кошторисний метод обчислення сукупних витрат по культурах на основі статей витрат, грн..:

1. Витрати на оплату праці.

2. Насіння та посадковий матеріал.

3. Паливно-мастильні матеріали.

4. Добрива – органічні та мінеральні.

5. Засоби захисту рослин.

6. Роботи та послуги.

7. Витрати на ремонт необоротних активів.

8. Інші витрати на утримання основних засобів.

9. Інші витрати.

10. Загальновиробничі витрати.

Основна мета складання технологічної карти – це планування прямих матеріальних витрат по даній культурі в розрахунку на 1га та на 1 центнер продукції. Всього прямих витрат на 1 центнер продукції є не що інше, як собівартість 1 центнера даної культури.

13. Організація виробничих процесів у рослинництві

Організація проведення оранки.

При організації основних виробничих процесів, а також для складання робочих планів у рільництві використовують технологічні карти вирощування сільськогосподарських культур. В організації виробництва зерна основними є два періоди: підготовка ґрунту і сівба; збирання врожаю.

Оранка – основний процес обробітку ґрунту, від якого значною мірою залежить урожайність. Оранка може бути полиневою і безполицевою. Її слід виконувати з дотриманням таких вимог: оптимальні строки і глибина; добре прилягання стикових гребенів та подрібнення скиби; прямолінійність борозен; повне загортання гною й післяжнивних рослинних решток; мінімальна кількість розгінних борозен та звальних гребенів; розорювання кінців гонів і повторних смуг. Оранку здійснюють загінним способом. Тому спочатку поле потрібно розбите на загінки, які можна зорати за 2-3 дні. Ширину загінки визначають за формулою:

Ш = 2√Д 8 х а + 16р²,

Ш – ширина загінки, м;

Д – довжина поля, м;

а – ширина захвату агрегату, м;

р – радіус повороту агрегату.

Орють поле усклад та врозгін. По краях його треба залишити поворотні смуги на чотири ширини захвату агрегату, які розорюють останніми. На оранці використовують п’яти- і чотирикорпусні начіпні плуги з тракторами Т-150, Т-150К, восьми- та дев’яти-корпусні плуги з енергонасиченими тракторами (Т-150, К-700А, К-701 ), а також трикорпусні начіпні з тракторами МТЗ 80/82. Для безполицевого обробітку використовують плоскорізи глибокорозпушувачі КПГ-2-150, КПГ-250.

Організація посіву суцільним способом і просапних культур.

Сівба – один з найважливіших і найскладніших виробничих процесів у сільськогосподарських культур. На період підготовки грунту й сівби складають робочі плани по кожному виробничому підрозділу, а також по підприємству в цілому.

Щоб високоякісно провести сівбу необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву; рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійність рядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність огріхів і просівів. Можна застосувати такі способи сівби, як рядковий, вузькорядковий, широкорядний, перехресний, діагонально-перехресний.

Високоефективною є організація сівби на основі створення посівних загонів та комплексів. До складу комплексу входять такі ланки:

- підготовки поля до сівби;

- заправлення сівалок насінням і добривами; сівби;

- технічного обслуговування;

- культурно-побутового обслуговування.

Під час сівби використовують загінний або човниковий човник руху агрегату. Зернові висівають сівалками СЗ-3,6, СЗА-3,6, СЗТ-3,6. Залежно від довжини гонів посівні агрегати складаються з 1-5 сівалок і відповідно до цього добирають трактор.

Організація збирання ранніх зернових культур.

Збирання врожаю – найскладніший і найвідповідальніший процес, тому заздалегідь потрібно розробити робочі плани, графіки маршрутів руху комбайнів.

Збирають зерно прямим комбайнуванням, роздільним двофазним способом (хліб скошують у валки, а потім обмолочують комбайнами), роздільним трифазним способом (хлібну масу скошують і подрібнюють разом із соломою, транспортують на тік, а потім обмолочують й очищають). Найбільшого поширення набуло роздільне двофазне збирання, коли хлібну масу в фазі воскової стиглості скошують у валки, а через 3-5 днів обмолочують. Для низькорослих та зріджених хлібів, а також у зонах із нестійкими кліматичними умовами роздільне збирання не рекомендується.

При організації збирально-транспортних загонів створюються такі ланки: підготовки полів до збирання; комбайно-транспортні; збирання не зернової частини врожаю; післязбиральної доробки зерна; первинного обробітку ґрунту; технічного обслуговування; культурно-побутового обслуговування.

Для скошування хлібів у валки, крім комбайнів, використовують жатки ЖНС-12, ЖВН-6, ЖШН-6 та ін.; для обмолоту й прямого комбайнування – комбайни СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», «Дон-1500» тощо; на відвезенні подрібненої соломи – візки 2-ПТС-4 із трактором МТЗ; на скирдуванні – стогоклад СНУ-0,5; для доробки зерна – зерноочисно-сушильні комплекси КЗС-40, КЗС-20Ш.