- •1.Соціально-економічна роль туризму
- •2. Фактори розвитку міжнародного туризму
- •3. Значення міжнародного туризму
- •4. Тенденції розвитку сучасного туризму
- •5. Двостороння співпраця
- •6. Багатостороння співпраця
- •7. Основні міжнародні туристичні організації
- •8. Особливості ринку міжнародного туризму
- •9. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму
- •10. Методи вивчення туристичного попиту
- •11. Сегментація попиту на послуги туризму.
- •12. Сучасні тенденції туристичного попиту
- •13. Географічні фактори розвитку міжнародного туризму
- •14. Географія світових туристських потоків
- •15. Туризм із метою відпочинку і розваг
- •16.Спортивний туризм
- •17. Діловий туризм
- •18.Лікувально-оздоровчий туризм
- •19. Релігійний туризм
- •20. Сутність, структура та інструменти державного регулювання туризму
- •21.Механізми підтримки розвитку міжнародного туризму
- •22. Правове регулювання розвитку міжнародної туристичної діяльності в різних країнах
- •23. Сертифікація і стандартизація у туризмі
- •24. Ліцензування як форма державного регулювання в туризмі
- •25. Податкове регулювання міжнародної туристичної діяльності.
- •26. Туристична політика держав
- •28. Професійні туристичні об єднання
- •30. Історія становлення туризму
- •31. Історичний шлях розвитку підприємств індустрії відпочинку.
- •32. Туристичні формальності.
- •34. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх діяльності.
- •35. Туризм як пріоритетний напрям світового ринку послуг
- •41. Якість туристичного продукту.
- •42. Менеджмент в туризмі: сутність та класифікація.
- •43. Організація і розвиток міжнародного туристичного менеджменту.
- •44. Види та функції міжнародного менеджменту.
- •45. Нормативно-правова база як чинник успішного менеджменту.
- •46. Особливості управління грошовими коштами в міжнародному туризмі.
- •47. Характерні особливості аналізу складових міжнародного туризму.
- •48. Суть, основні принципи та особливості маркетингу в туризмі.
- •49. Маркетингові дослідження та сегментування туристичного ринку.
- •50. Рекламна діяльність в туризмі.
- •52.Здійснення екскурсійної діяльності як особливого виду туристичних послуг.
- •53. Роль міжнародних організацій та інструменти регулювання туристичної діяльності.
- •54.Особливості здійснення туристичної діяльності в Україні.
- •55. Ліцензування, сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності.
- •56.Права та обов’язки суб’єктів туристичної діяльності, туристів і екскурсантів.
- •57.Сутність міжнародної співпраці та координації у сфері туризму.
- •58. Всесвітня туристична організація (юнвто).
- •59.Розвиток туристичної галузі в Україні та співпраця з юнвто.
- •60. Сутність та значення тнк на сучасному етапі розвитку світового господарства.
- •Історичний аспект розвитку та основні причини зростання міжнародного виробництва тнк.
- •62. Теоретичні концепції діяльності тнк.
- •63. Позитивні та негативні аспекти діяльності тнк в приймаю чих країнах.
- •64. Прискорення економічного розвитку національної економіки шляхом активізації діяльності тнк в сфері міжнародного туризму.
- •65.Автоматизація управління діяльністю турфірми.
- •66. Міжнародні системи бронювання.
- •67. Глобальні системи бронювання.
- •68. Вітчизняні туристичні фірми та їх співпраця із системами резервування.
- •69. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародному туристичному бізнесі.
- •70.Державна політика регулювання туризму в країні.
- •81.Туристичні ресурси Північної Африки.
- •82.Туристичні ресурси Південно-Східної Африки
- •83.Туристичні ресурси Південної Африки.
- •84.Туристичні ресурси Азії.
- •85.Природно-ресурсний потенціал Австралії.
- •86.Природно-ресурсний потенціал Нової Зеландії.
- •87.Природно-ресурсний потенціал островів Кука.
- •88.Природно-ресурсний потенціал Таіті.
- •89.Природно-ресурсний потенціал Соломонових островів.
- •90.Природно-ресурсний потенціал Вануату
5. Двостороння співпраця
Погоджені двома країнами умови довготривалої співпраці у розвитку туризму скріплюються особливими договорами, які переважно називаються міждержавними угодами про співпрацю в галузі туризму. Така форма міжнародної співпраці є найдоступнішою та найефективнішою, оскільки для її реалізації не потрібно створювати жодних організаційних структур.
За 1990—2000 рр. Україна уклала угоди про співпрацю в галузі туризму більш ніж з 20 країнами. 18 жовтня 2005 р. Україна стала членом Європейської туристичної комісії. Станом на 1 лютого 2006 р. укладено 40 міжурядових і міжвідомчих угод про співпрацю в галузі туризму, в тому числі 9 — із країнами ЄС. Готуються до підписання ще близько 40 угод, зокрема, з такими розвиненими туристичними країнами, як Іспанія, Італія, Кіпр, Мальта, Португалія, Румунія, Словенія, Франція та Чехія.
У таких угодах договірні сторони, визнаючи, що взаємодія у галузі туризму має важливе значення для економіки та культури обох країн і є добрим засобом сприяння їхньому розвитку, а також взаєморозумінню і зміцненню відносин, підтверджують своє прагнення співпрацювати на засадах рівноправності та взаємної вигоди. Конкретні заходи такої співпраці спрямовані на:
— широку підтримку діяльності й співпраці туристичних організацій обох країв;
— спрощення (по можливості) прикордонних, митних та інших туристичних формальностей;
— сприяння збільшенню обсягів туристичних поїздок (групових і індивідуальних) між обома країнами;
— обмін туристичною інформацією;
— надання допомоги в підготовці професіональних кадрів для сфери туризму;
— координацію співпраці туристичних адміністрацій у межах UNWTO та інших міжнародних туристичних організацій;
— дозвіл на відкриття туристичних рекламно-інформаційних бюро на території іншої країни.
Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на національні туристичні адміністрації, делегації яких регулярно зустрічаються для підбиття підсумків та планування роботи на майбутнє.
6. Багатостороння співпраця
Багатостороння співпраця передбачає координацію дій із розвитку міжнародного туризму між декількома країнами. Формами багатосторонньої співпраці є міжнародні наради, форуми з питань туризму, а також різноманітні міжнародні туристичні організації.
Велике значення для розвитку міжнародного співробітництва у галузі туризму мають міжнародні наради-форуми, на яких збираються представники туристичних адміністрацій багатьох країн.Конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей відбулася 1963 р. у Римі. В її роботі брали участь представники 87 держав — членів ООН.
На Конференції розглядалися такі важливі питання:
— розвиток співробітництва в міжнародному туризмі, у тому числі участь країн у реалізації спільних проектів, наданні консультативної допомоги, підготовці фахівців, обміні інформацією;
— правовий статус іноземних туристів;— визначення понять "турист", "тимчасовий відвідувач";— рекомендації для всіх держав щодо спрощення формальностей для іноземних туристів.
Всесвітня конференція з туризму відбулася з ініціативи UNWTO1980 р. у Манілі (Філіппіни). В її роботі взяли участь представники 107 держав.
На Конференції було чітко окреслене політичне значення міжнародного туризму, який може розвиватися тільки за умов міжнародної безпеки, що, своєю чергою, стає суттєвим фактором забезпечення миру в усьому світі й, моральною та інтелектуальною основою для міжнародної взаємодії та співпраці.. Декларація привертала увагу всіх країн до проблем розвитку міжнародного туризму і шляхів їх вирішення, зокрема таких, як:
— регулювання пропозиції туристичного продукту і туристичних послуг та поліпшення їхньої якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників, організація професійної підготовки працівників туристичних підприємств, захист і збереження культурно-історичної спадщини Й охорона навколишнього середовища;
— технічне співробітництво у галузі туризму, включаючи обмін туристичною інформацією, створення загальносвітової системи туристичної інформації;
— питання людських ресурсів у туристичній галузі, включаючи підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, які працюють у туристичній індустрії, а також більшої уваги до їхньої професійної підготовки і підвищення технічної компетентності;
— забезпечення свободи пересування туристів — спрощення візових, прикордонних, митних й інших туристичних формальностей, а також відповідна підготовка співробітників служб, які відповідають за дотримання цих формальностей.
На Манільській конференції було ухвалено рішення про щорічне відзначення Всесвітнього дня туриста (27 вересня, починаючи з 1980 p.).
Крім перелічених всесвітніх форумів з питань туризму і подорожей, які скликалися за ініціативою ООН і UNWTO, відбувалися й інші міждержавні наради і конференції, на яких обговорювалися проблеми співпраці у галузі туризму. Назвемо найважливіші з них.
Нарада з безпеки і співробітництва в Європі відбулася 1975 р. у Гельсінкі. У ній взяли участь керівники 33-х європейських держав, а також США і Канади. В ухваленому Заключному акті учасники Наради, визнаючи внесок туризму у розвиток взаєморозуміння між народами й ознайомлення з досягненнями інших країн у різноманітних сферах, а також в економічному, соціальному та культурному прогресі, підтвердили свій намір усіляко заохочувати розвиток міжнародного туризму. З цією метою було погоджено комплекс заходів:
— співпраця, спрямована на розвиток і поліпшення матеріально-технічної бази туризму;
— здійснення спільних проектів з туризму, у тому числі технічна співпраця;
— взаємний обмін інформацією у галузі туризму;
— сприяння діяльності туристичних фірм і транспортних компаній;
— заохочення туристичних поїздок у несезонний період;
— розвиток обміну студентами і фахівцями у галузі туризму;
— спрощення формальностей для туристів, які приїжджають;
— здійснення необхідних заходів для розвитку туризму без шкоди для навколишнього середовища і культурно-історичної спадщини;
— проведення конференцій і симпозіумів із питань розвитку міжнародного туризму.
На Нараді був визначений механізм реалізації ухвалених рішень, зокрема, передбачалися двосторонні й багатосторонні зустрічі експертів з туризму, координація роботи міжнародних туристичних організацій.
Міжпарламентська конференція з туризму відбулася з ініціативи Міжпарламентського союзу і UNWTO 1989 р. у Гаазі. В її роботі взяли участь парламентарії з 51-ї країни. Підсумком роботи Конференції стало ухвалення Гаазької декларації з туризму, в якій було викладено 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації з їхньої реалізації. Особливу увагу було зосереджено на таких питаннях, як:
— місце туризму в системі економічного і соціального розвитку суспільства. З огляду на зростання значення туризму, Конференція рекомендувала планувати туризм на комплексній основі, приділяючи особливу увагу розвитку туристичної інфраструктури, підготовці кадрів туристичної індустрії, захисту навколишнього середовища, підтримці малого бізнесу в сфері туризму і подорожей;
— необхідність спрощення туристичних формальностей, коло яких з розвитком туризму постійно розширюється. Зверталася увага на те, що варто розрізняти перешкоди, які стосуються мандрівників, і перешкоди, які ускладнюють роботу туристичного бізнесу;
— безпека і захист туристів. Ці проблеми пов'язані з необхідністю дотримання туристичними та іншими адміністративними органами, насамперед приватним сектором, численних правил і постанов. Держави прибуття і виїзду туристів повинні активно співпрацювати у використанні всіх засобів захисту і безпеки туристів, особливо у випадках природних нещасть, великих аварій, епідемій, терактів тощо.
З метою реалізації ухвалених рішень у сфері міжнародного туризму Декларація закликає парламенти всіх країн вжити заходів до розробки всеосяжного національного законодавства з туризму.
