33. 34. Мирова угода в господарському процесі та порядок її затвердження. Відмежування від визнання позову та відмови від позову.

. В умовах світової кризи мирова угода є не тільки процесуальним засобом припинення судового спору, але й стає вагомим економічним інструментом, який дозволяє шляхом взаємних поступок досягти балансу економічних інтересів між сторонами.

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ТА МАТЕРІАЛЬНИЙ АСПЕКТИ МИРОВОЇ УГОДИ

За своєю суттю мирова угода поєднує в собі відносини матеріального та процесуального права. Як об'єкт регулювання норм матеріального права, мирова угода є цивільно-правовим право чином, спрямованим на зміну або припинення цивільних прав та обов'язків між сторонами. Як об'єкт регулювання норм процесуального права, затверджена судом мирова угода призводить до припинення провадження у справі.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавству а також моральним засадам суспільства. Окрім того, що зміст мирової угоди також повинен відповідати цьому положенню, особливістю мирової угоди є те, що вона укладається в рамках судового спору і повинна відповідати як нормам матеріального права, так і нормам процесуального законодавства.

Також особливістю мирової угоди є те, що вона направлена на встановлення або зміну правовідносин, тоді як мирова угода в першу чергу направлена на захист вже існуючого права та припинення судового спору.

УКЛАДЕННЯ МИРОВОЇ УГОДИ

Відповідно до положень ГПК України та ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода в господарському процесі може бути укладена: до вирішення справи по суті, в процесі виконання судового рішення, на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Правова позиція щодо неможливості укладання мирової угоди після вирішення справи по суті чітко відображена в п. 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року № 01-8/2351. Так, ВГСУ зазначив, що затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України. По суті, зазначене також стосується і касаційного провадження, адже ст. 11110 ГПК України не передбачає серед підстав для скасування рішень попередніх інстанцій укладення мирової угоди.

ВГСУ зазначив, що затвердженні апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускалася виключно з підстав, передбаченій статтею 104 ГПК України. В цивільному процесі передбачена можливість укладання мирової угоди як на стадії апеляційного, так і на стадії касаційного провадження

Натомість, в цивільному процесі передбачена можливість укладання мирової угоди як на стадії апеляційного, так і на стадії касаційного провадження (ст. ст. 306, 334 ЦПК України).

Автори вважають, що така прогалина в нормах ГПК України значно звужує можливість реалізації прав сторін на припинення спору та укладення мирової угоди. Відтак процедура укладення мирової угоди в господарському процесі має бути удосконалена. Шляхом внесення відповідних змін до ГПК України мають бути закріплені права сторін на укладання таких угод під час апеляційного та касаційного провадження, що дозволить повною мірою сторонам у спорі реалізувати свої права.

ФОРМА МИРОВОЇ УГОДИ

Що стосується форми мирової угоди, то мирова угода викладається в письмовій формі. Згідно зі ст. 78 ГПК умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи.

ЗАТВЕРДЖЕННЯ МИРОВОЇ УГОДИ

Умови затвердженої судом мирової угоди викладаються в ухвалі суду, якою також припиняється провадження у справі. У п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 09.04.2009 р. № 01-08/204 зазначається, що затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватися як два самостійних акти окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Мирова угода - це угода між сторонами про врегулювання спору на основі взаємних поступок, спрямована на припинення спору між сторонами.

В той же час, відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», під мировою угодою у справі про банкрутстві во розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін. Отже, мирова угода в позовному провадженні відрізняється від мирової угоди в провадженні у справі про банкрутство в першу чергу цілями укладення таких угод.

Серед підстав для відмови у затвердженні мирової угоди виділяють такі: невідповідність мирової угоди закону; якщо мировою угодою вирішується питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому; якщо мирова угода стосується прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть гаку участь, але не є учасниками мирової угоди.

У господарському процесі не передбачається можливості визнати мирову угоду недійсною, що було остаточно підтверджено в інформаційному листі Вищого господарського суду України.

ОСКАРЖЕННЯ УХВАЛИ ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ МИРОВОЇ УГОДИ СТОРІН

Ухвала господарського суду про припинення провадження у справі і затвердження мирової угоди сторін може бути оскаржена (ст. 80ГПК). Разом з тим необхідно пам'ятати про роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 р. №02-5/333, де в п. 7 передбачається, що можливості оскарження ухвали господарського суду про затвердження мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання судового рішення (ч. 4 ст. 121 ГПК), законом не передбачено.

У господарському процесі не передбачається можливості визнати мирову угоду недійсною, що було остаточно підтверджено в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 09.04.2009 р. №01-08/204. У п. 1 даного листа зазначається, що мирову угоду не можна визнавати недійсною у позовному провадженні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положен ними Господарського процесуального кодексу України. А відтак залишається варіант оскарження ухвали господарського суду про припинення провадження у справі і затвердження мирової угоди сторін.

Разом з тим ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає виняток з правила. За ст. 39 Закону за заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. Як вже зазначалося вище, мирова угода в позовному провадженні відрізняється від мирової угоди в провадженні у справі про банкрутство, що дає право обґрунтувати доцільність існування відмінності в оскарженні. Однак питання визнання мирової угоди недійсною господарським судом потребує окремого дослідження і виходить за рамки цієї статті.

НЕВИКОНАННЯ МИРОВОЇ УГОДИ

У випадку невиконання стороною умов мирової угоди, ухвала про затвердження мирової угоди може бути виконавчим документом, на підставі якого інша сторона може ініціювати примусове стягнення. Відповідно, ухвала про затвердження мирової угоди має відповідати вимогам ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження», що дозволить більш ефективно захистити права сторін такої угоди, оскільки така ухвала підлягатиме виконанню державною виконавчою службою (п. 3.9.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 та п. 23 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. №01-08/163).

У п. 3.9.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 передбачена також ситуація, коли ухвала суду не містить усіх даних, зазначених у ст. 19 ЗУ «Про виконавче провадження». Така ухвала не має статусу виконавчого документа, а тому не підлягає виконанню. В такому разі інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами.

До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін.

Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову.

Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем є одностороннім волевиявленням позивача та відповідача, що спрямоване на урегулювання господарського спору. При цьому господарський суд повинен перевірити законність такої відмови, чи не порушені при цьому права інших осіб чи держави.

Мирова угода є двостороннім волевиявленням, спрямованим на урегулювання спору шляхом взаємних поступок, внаслідок чого можна врегулювати спір повністю або частково. Зокрема, у разі укладання мирової угоди сторони можуть передбачити порядок розподілу судових витрат, витрат щодо оплати послуг адвоката тощо.

Господарський суд може прийняти одне з двох можливих рішень щодо поданих заяв про відмову позивача від позову або затвердження мирової угоди: прийняти їх або не прийняти. У разі прийняття відмови позивача від позову або затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі (ст. 80 цього Кодексу).

У разі визнання позову відповідачем господарський суд виносить рішення згідно з вимогами статей 82—87 ГПК України, а якщо до прийняття господарським судом рішення відповідач задовольнив позовні вимоги позивача добровільно — за наявності достатніх підстав справа припиняється згідно з п. 1-1 ст. 80 ГПК України за відсутністю предмета позову.