Стаття 121-1. Зупинення виконання судового рішення

Суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала.

Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

Стаття 122. Поворот виконання рішення, постанови

Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

90. Третейські суди (арбітражі), що розглядають господарські спори: порядок їх створення, мета й завдання. Арбітражне застереження.

. Стаття 7. Види третейських судів

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи.

Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійно діючий третейський суд.

Стаття 8. Порядок утворення третейських судів

Постійно діючі третейські суди можуть утворюватися та діяти при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України:

всеукраїнських громадських організаціях;

всеукраїнських організаціях роботодавців;

фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів;

торгово-промислових палатах;

всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України;

об'єднаннях, асоціаціях суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, у тому числі банків.

Постійно діючі третейські суди не можуть утворюватися та діяти при органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Утворення постійно діючого третейського суду компетентним органом суб'єктів, визначених у частині першій цієї статті, вимагає:

1) прийняття рішення про утворення постійно діючого третейського суду;

2) затвердження Положення про постійно діючий третейський суд;

3) затвердження регламенту третейського суду;

4) затвердження списку третейських суддів.

Списки третейських суддів постійно діючих третейських судів повинні містити такі відомості про третейських суддів: дата народження, освіта, отримана спеціальність, останнє місце роботи, загальний трудовий стаж, стаж роботи за спеціальністю.

Місцезнаходженням постійно діючого третейського суду є місцезнаходження його засновника, що не обмежує засновника третейського суду в праві визначати розташування третейських суддів за адміністративно-територіальним принципом.

Порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням цього Закону.

Стаття 9. Державна реєстрація постійно діючого третейського суду

Постійно діючий третейський суд підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація постійно діючого третейського суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань, протягом п’ятнадцяти днів з дня подання його засновником заяви. До заяви додаються рішення про утворення постійно діючого третейського суду, затверджені Положення і регламент цього суду та список третейських суддів, копія статуту заявника.

Про державну реєстрацію постійно діючого третейського суду видається свідоцтво встановленого зразка.

Постійно діючий третейський суд визнається утвореним з моменту його державної реєстрації.

Підставою для відмови в державній реєстрації є неподання документів, передбачених частиною другою цієї статті, невідповідність Положення про постійно діючий третейський суд і його регламенту вимогам цього Закону. В разі відмови в реєстрації центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань надсилає заявникові письмове вмотивоване рішення.

Відмову в державній реєстрації постійно діючого третейського суду може бути оскаржено до суду.

У разі внесення змін до документів, зазначених у пунктах 2-4 частини третьої статті 8 цього Закону, засновник постійно діючого третейського суду повинен протягом 15 днів подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об’єднань громадян, інших громадських формувань заяву в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті.

У разі невиконання засновником постійно діючого третейського суду вимог частини восьмої цієї статті або виявлення протягом трьох років з дня реєстрації постійно діючого третейського суду недостовірних відомостей у поданих на державну реєстрацію документах орган, який зареєстрував такий суд, повинен звернутися до суду із заявою про анулювання реєстраційного свідоцтва. Рішення суду про анулювання реєстраційного свідоцтва постійно діючого третейського суду тягне за собою припинення його діяльності.

Роль і місце третейських судів у системі юрисдикційних органів України зумовлюються особливостями розвитку процесуального права, що обслуговує господарський оборот в державі.

Третейський суд — форма вирішення правових спорів, яке здійснює не державний суд, а треті відносно сторін спору приватні фізичні особи або особи (третейські судді), які обрані самими сторонами, або обраними (призначеними) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами. Третейські суди не включені в судову систему України, встановлену в VІІІ розділі, “Правосуддя” Конституції України, та не є державними органами, які здійснюють правосуддя.

Третейський суд на підставі угоди сторін розглядає правові спори, підвідомчі, за відсутності такої угоди, державним судам. Саме тому третейський розгляд називають також альтернативою (відносно державних судів) формою вирішення спору. Третейський суд — суд, обраний за угодою сторін для вирішення спору, який виник між ними.

Сутність третейського розгляду спору полягає в тому, що сторони, які сперечаються, обирають третіх осіб, яким довіряють вирішення спору і винесення рішення. При цьому сторони заздалегідь зобов’язуються підкоритися рішенню третейського суду.

Третейські суди діють як недержавний механізм вирішення спору і мають, у порівнянні з державними господарськими судами, певні переваги, такі як оперативність, економічність, спеціалізація, довіра, конфіденційність, зручність для сторін щодо часу й місця вирішення спору, відсутність публічності та інші. В Україні можуть створюватись третейські суди ad hoc та постійно діючі третейські суди.

Третейський суд для розгляду конкретної справи аd hoc створюється сторонами для розгляду конкретного спору. Склад такого третейського суду формується сторонами, і самі сторони можуть встановлювати практично всі процесуальні правила, які застосовуються при розгляді й вирішенні спору, за виключенням правил, що визначені законодавством як імперативні, тобто такі, що не підлягають зміні за угодою сторін. Після винесення рішення такий суд припиняє своє існування. Такі третейські суди називають тимчасовими, ізольованими, аd hoc (з латини перекладається як “на даний випадок, до даної мети”).

Постійно діючі третейські суди створюються при певних організаціях — юридичних особах. Порядок утворення, структури та функціонування постійно діючих третейських судів регламентується їх правилами (положення, статути, регламенти, інші установчі документи), затвердженими засновниками.

Постійно діючі третейські суди — це органи, яким за угодою сторін доручено організувати третейське вирішення певного спору. За своєю суттю постійно діючий третейський суд є органом, який на підставі угоди сторін формує склад третейського суду для вирішення спору і організує розгляд справ. Сторони, які погодились на передачу їхнього спору до постійно діючого третейського суду, вже не мають тієї свободи в окремих процесуальних аспектах розгляду справи, як у третейських тимчасових судах. Можна вважати, що коли сторони уклали угоду про передачу спору на розгляд постійно діючого суду, вони вже погодили між собою той порядок розгляду і вирішення спору, який передбачений його правилами (положенням, регламентом тощо).

Залежно від обсягу компетенції (кола, категорій спорів, які можуть бути розглянуті відповідно до положення і регламенту) серед постійно діючих виокремлюють суди: 1) відкритого типу (загальної і спеціальної компетенції); 2) закритого типу; 3) змішані, що об’єднують у собі ознаки першого й другого типу.

Третейські суди відкритого типу загальної компетенції мають право розглядати будь-які суперечки, які мають бути передані до третейського суду за угодою сторін. Третейські суди відкритого типу спеціальної компетенції мають право розглядати лише категорії спорів, які визначені в їх затвердженому положенні, регламенті. Третейські суди закритого типу розглядають суперечки лише між членами — організаціями-засновниками (асоціації, біржі тощо).

На вирішення третейського суду може бути передано спір, який виник або міг виникнути із цивільних (господарських) правовідносин і підвідомчий господарському суду згідно із законодавством. Підвідомчий господарському суду господарський (економічний) спір, який виник з адміністративних відносин, не може бути переданий на розгляд третейського суду. У ст. 12 ГПК України законодавець визначає дві категорії спорів, які не можуть бути передані сторонами на вирішення третейського суду: спори про визнання актів недійсними; спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном; а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.

Третейський суд вправі розглядати і вирішувати спори лише за наявністю відповідної угоди сторін. Угода про передачу спору до третейського суду — це угода сторін про передачу третейському суду певного спору, окремих категорій або всіх спорів, які виникли чи можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими правовідносинами, незалежно від того, чи мали вони договірний характер.

Законодавство передбачає певні вимоги до форми угоди про передачу спору третейському суду. Така угода має бути зафіксована у письмовій формі. Недодержання письмової форми угоди тягне визнання її неукладання.

Угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (третейська, арбітражна угода) може бути висловлена умовою договору (третейське, арбітражне застереження) або окремою угодою (третейський, арбітражний запис).

Третейське (арбітражне) застереження розглядається як автономна від інших умов основного договору умова. Це означає, що визнання недійсності основного договору не тягне за собою недійсності третейського (арбітражне) застереження, що було умовою цього договору.

Слід звернути увагу, що між третейським (арбітражним) застереженням і третейським (арбітражним) записом немає суттєвих відмінностей, тому в законодавстві та на практиці частіше використовується узагальнююче поняття — третейська (арбітражна) угода.

Третейський суд вирішує питання про наявність або дійсність угоди між сторонами про передачу спору на його розгляд. Якщо третейський суд визнає відсутність або недійсність угоди сторін, спір може бути переданий на вирішення господарського суду.

Угода про передачу спору третейському суду може бути анульована лише за взаємною згодою сторін. Одностороння відмова від угоди про передачу спору до третейського суду не допускається.

Процесуальний ефект угоди про передачу спору до третейського суду полягає в тому, що її укладення виключає можливість розгляду спору в державному господарському суді. Згідно з п. 5 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.