Стаття 51. Закінчення процесуальних строків

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця.

У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Стаття 52. Зупинення процесуальних строків

Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.

З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

Стаття 53. Відновлення та продовження процесуальних строків

За заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

Строк, що призначається судом, з урахуванням конкретних обставин справи має бути достатнім для здійснення процесуальної дії і разом із тим не створювати умов для затримки остаточного вирішення спору. Наприклад, господарський суд відкладає в межах строків, установлених ст. 69 Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в цьому засіданні.

Строки для вчинення процесуальних дій визначаються точною календарною датою, зазначенням події, що має неминуче настати, чи періодом часу. В останньому випадку дію може бути вчинено протягом усього періоду.

Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якими визначено його початок. Наприклад, перебіг строку подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду починається з дня його оголошення місцевим господарським судом, а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Кодексу. Відповідна дія може здійснюватися в будь-який день строку, включаючи останній.

Строк вирішення спору зі справи, переданої на новий розгляд до суду першої інстанції, має обраховуватися з дня надходження до відповідного суду матеріалів такої справи (в яких знаходиться й позовна заява).

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відгук на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Пропуск процесуального строку має певні процесуальні наслідки. Наприклад, апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених ст. 93 ГПК України, залишається без розгляду.

Але у ГПК України передбачена можливість відновити пропущений процесуальний строк. Так, відповідно до ч. 1 ст. 53 ГГІК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом строку поважною і відновити пропущений строк. При цьому ГПК України не пов’язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску процесуального строку оцінити доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Згідно з роз’ясненнями ВГСУ до кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку.

Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яку може бути оскаржено

Строки, призначені господарським судом, можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи.

Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується.

Наприклад, відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Тим самим, із зупиненням провадження у справі водночас припиняється перебіг процесуального строку вирішення господарським судом спору.

При цьому має враховуватися, що для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з’ясовувати, яким чином справа, що ним розглядається, пов’язана зі справою, яка розглядається іншим судом, а також те, чим зумовлюється неможливість розгляду справи. Пов’язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для такої справи. Неможливість розгляду цієї справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у такій справі, тобто господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог тощо.

Закінчення процесуальних господарських строків.

Ст. 51 ГПК встановлює правила визначення дати закінчення процесуального строку. Ці правила застосовуються у випадках, коли про­цесуальний строк визначається часом, протягом якого повинна бути вчи­нена певна процесуальна дія. Відповідно до ст. 50 ГПК строк може об­числюватися роками, місяцями, днями.

Згідно із частиною 1 Ст. 51 ГПК якщо строк обчислюється роками, то його закінчення припадає на відповідні місяць і число остан­нього року строку.

Частина 2 Ст. 51 ГПК встановлює, що процесуальний строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до частини 3 Ст. 51 ГПК якщо останній день строку припадає на неробочий день, останнім днем строку буде перший за неробочим робочий день. Стаття 67 Кодексу законів про працю встановлює, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочо­му тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним ор­ганом первинної профспілкової організації (профспілковим представни­ком) підприємства, установи, організації і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку коли святковий або неро­бочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день пере­носиться на наступний після святкового або неробочого. Вихідними дня­ми є субота і неділя.

За змістом частини 4 Ст. 51 ГПК за загальним правилом строк закінчується в останній день строку о 24-й годині цього дня. Однак у тому випадку, коли процесуальну дію слід учинити в господарському суді або в іншому державному органі чи на підприємстві, в установі, ор­ганізації, процесуальний строк закінчується із закінченням робочого дня.

Певні процесуальні дії можуть бути вчинені направленням відповід­них документів (чи здачі грошових сум) через засоби зв'язку. ГПК у та­кому випадку встановлює, що коли позовну заяву, відзив на позовну за­яву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи те­леграф до 24-ї години останнього дня строку, процесуальний строк не вважатиметься пропущеним. Ці документи може бути передано іншим за­собам зв'язку. Під іншими засобами зв'язку можуть розумітися кур'єрсь­ка служба доставки чи інші аналогічні служби.

Продовження та поновлення процесуальних строків. Строки, що не підлягають поновленню.

Ст. 53 ГПК встановлює порядок вирішення питань, що вини­кають із відновленням пропущеного процесуального строку, а також по­довження процесуального строку.

Частина 1 ст. 53 ГПК надає господарському суду право відновити пропущений процесуальний строк. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сто­рони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися об­ґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд від­новлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Відновлення пропущеного строку мож­ливо як для строків, установлених законом, так і для строків, що вста­новлює суд. Питання про відновлення строку може бути поставлене ли­ше після закінчення процесуального строку.

З заявою про відновлення пропущеного строку можуть звертатися лише сторони (треті особи, оскільки вони користуються правами сторо­ни), прокурор. Будь-які інші особи не вправі звертатися з такими заявами.

Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 107 ГПК касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Такі особи користуються правами та несуть обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають право звертатися із заявами про поновлення пропущеного строку на подання скарги.

ГПК не встановлює випадків, коли пропущений процесуальний строк відновленню не підлягає, тобто є пресічним.

Втім відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кон­курсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затвер­джує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновлен­ню не підлягає.

У деяких нормах ГПК міститься обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк.

Це стосується, зокрема, відновлення пропущених строків на стадії апеляційного перегляду судових актів. Так, відповідно до ст. 93 ГПК відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги (вне­сення подання) можливе протягом трьох місяців від дня прийняття рішен­ня місцевим господарським судом. На стадії касаційного перегляду час, упродовж якого можливе відновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги, не обмежений.

Заява про відновлення пропущеного строку розглядається без вик­лику сторін.

Частина 2 ст. 53 ГПК встановлює, що про відновлення про­пущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарсь­кого суду.

Це означає, що суд у випадку задоволення заяви про відновлення пропущеного процесуального строку не виносить окремого процесуаль­ного документа. Про відновлення пропущеного процесуального строку господарський суд зазначає в судовому акті, який виноситься за резуль­татами розгляду відповідного питання. Так, про відновлення пропущено­го строку для подання апеляційної чи касаційної скарги суд зазначає в ухвалі про прийняття до розгляду відповідної скарги.

Водночас про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку виноситься ухвала, яка оформлюється окремим процесуальним документом.

Розгляд заяви про відновлення пропущеного процесуального строку має передувати розгляду документа по суті. Документ розглядається по суті, якщо заяву про поновлення пропущеного процесуального строку су­дом задоволено.

Частина 3 ст. 53 ГПК надає право на оскарження ухвали про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку.

У частині 4 ст. 53 ГПК встановлено, що призначені госпо­дарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи.

На відміну від відновлення пропущеного строку, питання про продов­ження процесуального строку можна ставити лише щодо строків, вста­новлених судом. Господарському суду надано право продовжити лише встановлений ним строк. Питання про продовження процесуального строку розглядається за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи. Заява про продовження строку не повинна задовольнятися, якщо її по­дано після закінчення процесуального строку. Вирішення питання про продовження процесуального строку, на відміну від відновлення пропу­щеного строку, не пов'язується з причинами, з яких особа подає заяву про продовження строку.

Правові наслідки перебігу у процесуальних строків та порядок їх поновлення.

Наслідком пропущення строків процесуальних строків є втрата права на вчинення процесуальної дії. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку. Строки, встановлені судом – продовжуються, а строки, встановлені законом – поновлюються.

Частина 1 ст. 53 ГПК надає господарському суду право відновити пропущений процесуальний строк. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сто­рони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися об­ґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд від­новлює процесуальний строк, якщо визнає причини пропуску строку поважними. Відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено. Тобто відновлення строку не означає, що перебіг строку продовжується. Відновлення пропущеного строку мож­ливо як для строків, установлених законом, так і для строків, що вста­новлює суд. Питання про відновлення строку може бути поставлене ли­ше після закінчення процесуального строку.

З заявою про відновлення пропущеного строку можуть звертатися лише сторони (треті особи, оскільки вони користуються правами сторо­ни), прокурор. Будь-які інші особи не вправі звертатися з такими заявами.

Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 107 ГПК касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Такі особи користуються правами та несуть обов'язки осіб, які беруть участь у справі, а отже, мають право звертатися із заявами про поновлення пропущеного строку на подання скарги.

ГПК не встановлює випадків, коли пропущений процесуальний строк відновленню не підлягає, тобто є пресічним.

Втім відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про відновлення пла­тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кон­курсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затвер­джує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновлен­ню не підлягає.

У деяких нормах ГПК міститься обмеження строку, протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк.

Це стосується, зокрема, відновлення пропущених строків на стадії апеляційного перегляду судових актів. Так, відповідно до ст. 93 ГПК відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги (вне­сення подання) можливе протягом трьох місяців від дня прийняття рішен­ня місцевим господарським судом. На стадії касаційного перегляду час, упродовж якого можливе відновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги, не обмежений.

Заява про відновлення пропущеного строку розглядається без вик­лику сторін.

Частина 2 ст. 53 ГПК встановлює, що про відновлення про­пущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарсь­кого суду.

Це означає, що суд у випадку задоволення заяви про відновлення пропущеного процесуального строку не виносить окремого процесуаль­ного документа. Про відновлення пропущеного процесуального строку господарський суд зазначає в судовому акті, який виноситься за резуль­татами розгляду відповідного питання. Так, про відновлення пропущено­го строку для подання апеляційної чи касаційної скарги суд зазначає в ухвалі про прийняття до розгляду відповідної скарги.

Водночас про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку виноситься ухвала, яка оформлюється окремим процесуальним документом.

Розгляд заяви про відновлення пропущеного процесуального строку має передувати розгляду документа по суті. Документ розглядається по суті, якщо заяву про поновлення пропущеного процесуального строку су­дом задоволено.

Частина 3 ст. 53 ГПК надає право на оскарження ухвали про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку.

У частині 4 ст. 53 ГПК встановлено, що призначені госпо­дарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи з власної ініціативи.