11.Доцільність методики викладання української мови у внз в етнолінгвістичному і культурологічному аспектах.

Аналізуючи проблеми професійної мовної освіти в аспекті сучасних лінгвістичних наукових парадигм, відзначимо, що комунікативні стратегії мовця корегуються не лише загальною стратегією комунікативної ситуації, а й зв’язком мови з культурою народу, його побутом, звичаями, міфологією, менталітетом. Тому серед основних напрямів державної національної освітньої політики окреслено принципи її органічного зв’язку з національною історією та культурою. Ось чому у процесі формування мовної особистості важливою є не лише мовна компетенція, а й комунікативно-прагматичні та етнічні її складники.

Т.Симоненко відзначає, що поєднання лінгвістичного, комунікативно-діяльнісного та культурологічного принципів навчання – важливе завдання навчання української мови у ВНЗ.

Порушуючи питання мовної та мовленнєвої підготовки майбутніх словесників, учені-методисти наголошують на важливості врахування лінгвокультурологічного принципу в організації навчання української мови, сутність якого полягає у вивченні української мови в контексті української культури.

Вченими помічено, що в роботі над збагаченням змісту лінгвоконцептів важливу роль відіграє художній текст, у якому «якнайповніше розкривається національно-культурний та метафорично-образний потенціал мовних засобів». Відповідно основу лінгвокультурологічних завдань становлять художні та фольклорні твори. У процесі роботи з текстом формуються мовна, комунікативна, соціокультурна, риторична компетенції студентів, розвивається їхня емоційна сфера, професійна компетентність, відбувається духовне збагачення.

Вважаючи текстову компетенцію найвищим щаблем філологічного осягнення текстового концепту, О. Копусь докладно вивчила методику концептуального аналізу художнього твору.

Останнім часом в методиці поняття «навчання мови» під впливом ряду факторів як лінгвістичних, так і соціокультурних, розширилося до «навчання мови та культури», у тому числі культури міжособистісного спілкування суб’єктів, що належать до різних культур. Тому важливим і необхідним у процесі навчання української мови є формування етнокультурної компетентності студентів.

Отже, зважаючи на процес глобалізації освіти, кожна національна мова і кожна національна культура повинні усвідомлювати своє значення в цьому процесі. Українська етнокультура не є винятком.

Кожна культура має свій витвір етнокультури, своє уявлення про неї. Тому необхідно знати і розуміти не тільки свою національну «етнічну» культуру, а й культуру співрозмовника. У «міжкультурному» діалозі важливу роль відіграє обмін інформацією про свою культуру, традиції, звичаї народу та свого краю. Глобалізація, яка охопила світ за останнє десятиліття, означає виникнення гібридної світової культури й змішання національних традицій. Тому завданням кожного народу є збереження власних культурних цінностей.

В етнокультуру входить низка складників, які взаємодіють між собою, утворюючи етнокультуру. Серед них, як справедливо зауважує І.М’язова, виділяють ті, які утворюють матеріальну сферу культури (наприклад, народне вбрання), які пов’язані зі сферою духовної діяльності народу (усна народна творчість), а також ті чинники, які пов’язані з менталітетом або етнопсихологічними рисами етносу. Якщо матеріальне може змінитися до невпізнаності, втратити свою цінність або ж взагалі зникнути, то духовна сфера життя залишається нетлінною, вона може, звісно, дещо зазнати змін, проте загалом не зникає.

Одним із яскравих і невідємних складників культури народу є його мова. Вона має здатність зберігати культурні цінності у формах як письмового так і усного мовлення, є носієм й передавачем культури, адже завдяки їм ми маємо уявлення про свою історію та не втрачаємо можливість передавати наші етнічні надбання з покоління в покоління, не розриваючи зв’язку зі своїм корінням.

Зазираючи у глибінь давнього народного світосприймання, бачимо, що мова зберігала для нас багато неперевершених зразків етносимволіки слова. У мові зберігається світогляд народу. З огляду на це видається необхідним з’ясувати, які одиниці стали знаковими для української етнокультури, які є найактивнішими, які бажаними (небажаними).

Оскільки існують передумови дослідження мови як етнічного явища, то в науці виникає термін етнолінгвістичний аналіз тексту, який передбачає виявлення й опрацювання мовних одиниць на позначення культурних та психологічних особливостей етносу.

Отже, мова не існує поза культурою, тому в процесі вивчення тієї чи іншої мови неможливо не вивчати культуру народу, мову якого вивчаєш. Взаємна обізнаність в культурі комунікантів є гарантуванням взаємної культурної толерантності.