24.Проблема співвідношення віри та розуму в філософії Сер.Віків

Феодальний уклад .уттвердження християнства.Філ залеж від реліг світогляду, вона теоцентрична, основним чинником буття-є Бог, його воля., світ сприйм як подвійне буття- справжній(божественний) , несправжній(земне, грішне) .У розитку св.ф можна виділити 3 етапи: апологетика, патристика. Схоластика. Філ. Св. сформувалася на перетині філ. Античністі і християнського віровчення.Ідеї античності в СВФ : вчення платона про ідею, 2 Вчення Арістотеля про матерію і форму, бога як творця усіх форм, філософія стоїків. Обєктивне буття моральної цінності. Принципи геоцентризму : .Креаціонізм-пояснення пох світу його структури і способу існування, 2 Откровення ( пояснення можливості, та шляхів осягнення бож істини) 3.Провіденціалізм, пояснення сусп. Та індивід буття людини, а також зміст та спрямованість історії людства. Історія і життя людини підпорядковані єдиному бож замислу. Етапи св. ф: 1.апологетика( 2-3 ст н.е.) захист основних тез христ віровчення від критики ант філософів. Терту ліан, єдиний спосіб осягнення істини- віра. Протиставлення античності. Основін тези: розум не потрібний віруючій людині., розумі є небезпечним для християнина. Бо мислення супроводжується помилками – гріх, розум не спроможний осягнути божественну істину. 2 етап Патристика (3-8ст н.е) –сист обгрунт християнського філ. Світогляду Св Августин. Розум –дух здатність, що проб в акті одкровення , і за допомогою якої людина засвоює божественні істини. 3 етап Схоластика 8-14ст – теологія і філос. Стають обов’язковими дисциплінами викладання в ВНЗ. Ансельм Кентрберійзький : мислення – самосійна дух здатність людини, за допомогою якої вона відкриває істину. Фома Аквінський (тома) За допомогою мислення людина може сам усвідомити більшість істин . Формування культури мислення , освіта, є важливим обов’язком християнина перед Богом, ті істини які скл зміст, основу христ вчення сприймаються лише за допомогою віри.

25.Номіналізм,реалізм, концептуалізм в філ. Сер віків.

В філ. Сер вік ідеться про природу та заг поняття.-універсалії.Дві позиції :: віра і розум. 1.Реаліст.Універсалії мають божественну природу і існують незалежно від людської свідомості , є об’єктивними за своїм змістом. 2Номіналісти.Взаємодія з науками. Мова виступає знаряддям людського пізнання. Універсалії є продуктами люд мислення , по суті назвами речей.Ці поняття не мають об’єктивного змісту , це лише звки людського голосу. 3.концептуаліст – займ проміжну позицію між Р і Н . Універсалії знаход не в речах , а в розумі. Спільнимми є не речі, і не імена, а поняття, що сприймаються як певні психологічні стани. Тобто це вираження психологічного погляду.( реалісти: Августин , АКентрберійзьий, номіналісти: Боецій) , концептуалісти : Пєр Абеляр

26.Філософія київської русі

Філософія Київської Русі. В "Ізборнику Святослава" (1703 р.) серед інших перекладів знаходяться уривки з "Діалектики" візантійського філософа VІІ – VІІІ ст. Іоанна Дамаскіна, в яких дається таке визначення філософії: "Філософія є пізнанням речей божественних і людських, тобто видимих і невидимих. Філософія є мистецтвом мистецтв і наукою наук; вона є любов’ю до мудрості, істинною ж мудрістю є бог". Переважаючим у подальшому становленні філософії Київської Русі стає платонівський мотив філософії як "любомудрія", тобто "софійне" розуміння філософського знання. У платонівсько-християнській традиції "софія", тобто "мудрість" тлумачиться як особистісне, а не абстрактне значення, що свідчить про екзистенціальність (життєвосмисловість) філософської думки, а християнство сприймається під знаком “софії". (Недаремно саме Софії – Мудрості в Київській Русі було присвячено три її головних храми: у Києві, Новгороді та Полоцьку), а хрещення Русі змальовується одним із перших київських любомудрів Іларіоном як прихід "примудрості Божої" – Софії. Тому мудрість є не просто "віданням", тобто знанням. Вона є знанням не речей самих по собі, а їхньої суті, яка є "божественним задумом" їх творіння. Філософія Київської Русі охоплює період з ХІ ст. Найбільш ранньою оригінальною пам’яткою цієї доби слід вважати "Слово про закон і благодать" Іларіона. Закінчується цей період в середині ХІV ст., із втратою незалежності Галицько-Волинським князівством, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі. Впродовж цього періоду філософія існувала як сукупність філософських ідей, які структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурної творчості. Тобто філософія ще не виділилась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу. Отже, державотворчі процеси, суспільні відносини, культура в цілому і філософія зокрема формуються спочатку на власній родоплемінній основі, на перших порах без впливу більш розвинених цивілізацій. Суттєвий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі у 988 р. Ця історична подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література, завдяки чому Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Але здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через християнських авторів і в християнській "обробці". Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, яка підпорядкована теології. Це призвело до того, що тривалий період давньоруська філософія існувала як підпорядкована релігії частина культури. Варто також відзначити, що християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу духовної еліти суспільства. Основна ж маса населення Русі продовжувала вірити у традиційних зичницьких богів – Перуна, Даждьбога, Стрибога тощо. Все це призвело до того, що філософія Київської Русі на перших порах свого розвитку мала перш за все просвітницький характер, її основне завдання вбачалося в тому, щоб роз’яснювати народу основні положення християнства і християнської філософії. Саме тому давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань тощо. Основою проблемою філософії цього періоду була людина, сенс її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини, тобто морально-етична проблематика. Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започаткував митрополит Іларіон, який у 1051 р. написав вже згадуваний твір "Слово про закон і благодать", в якому осмислюється історія людства, вказується на її цілісний характер, розглядаються проблеми сенсу людського життя, свободи людини у світі на основі християнських догматів