- •Шпора «Зарубіжна література 20 ст.»
- •1. Соціально-політична і духовно-ідеологічна ситуація епохи і зарубіжна література XX століття.
- •2. Загальна характеристика літературних напрямів XX століття.
- •3. Модернізм і постмодернізм як художньо-естетичні системи.
- •4. Французький екзистенціалізм: філософсько-естетичні позиції, представники, художня практика.
- •5. Експресіонізм в мистецтві і літературі. Філософсько-естетичні позиції, представники.
- •6. Сюрреалізм: філософсько-естетичні позіщш, представники.
- •7. Модернізм у французькій літературі. Основні течії і характер еволюції.
- •8. Постмодернізм як культурологічна категорія і тип творчого світобачення.
- •9. Феномен масової літератури. Ідеологічний характер і жанрові різновиди масової літератури.
- •10. Література «втраченого покоління». Представники, проблематика, типологія героя.
- •11. Драматургія XX століття: загальна характеристика шукань і відкриттів (Шоу, Брехт, Іонеско).
- •12. Жанр антиутопії в літературі XX ст.
- •13. Театр абсурду.
- •14. Французька література XX ст.
- •15. Соціально-критична і релігійно-етична проблематика роману ф. Моріака «Клубок змій».
- •16. А. Камю. Проблема вибору в романі «Чума».
- •17.А. Де Сент-Екзюпері. Життя і творчість.
- •18. «В очікуванні Годо» с. Беккета.
- •20. Життя і творчість р.Роллана.
- •21. Жанрова своєрідність «у напрямку до Свану» Марселя Пруста.
- •22. Специфіка творчості р.Мерля.
- •23. Філософські і художні пошуки Сартра.
- •24. Німецька літ хх ст..
- •25. Теорія «епічного театру» б. Брехта. Сутність ефекту очуження.
- •26. Роман е. М. Ремарка «На західному фронті без змін» як твір «втраченого покоління».
- •27. Творчість ф. Кафки. Специфіка поетики.
- •28. Антивоєнна тема в драмі б. Брехта «Матінка Кураж та її діти».
- •29.Ф. Кафка. Концепція світу і людини в романах «Замок», «Процес»
- •30.Діалектика добра і зла в драмі б. Брехта «Добра людина із Сезуана».
- •31.Специфіка творчих пошуків т.Манна. Ранні роки і «Будденброки»[
- •Зріла творчість
- •32.Ідея тотальної відчуженості особистості в новелі «Перевтіленя».
- •33.Проблематика роману Германа Гессе «Гра в бісер».
- •34.Життя і творчість г.Манна.
- •35.Проблематика і художня своєрідність «Доктора Фаустуса» т.Манна.
- •36.Англійська література хх ст.
- •37.Дж. Оруелл. Засудження тоталітаризму в романі «1984».
- •38.Роман р. Олдінгтона «Смерть героя» в контексті літератури «втраченого покоління».
- •39.Художнє новаторство Дж. Джойса в романі «Улісс».
- •40.«Повелитель мух» у. Голдінга як роман-міф.
- •41.Специфіка антиутопії в романі о.Хакслі «Дивний новий світ».
- •42.Антиколоніальна тема в романі г. Гріна «Тихий американець».
- •43.Пізня творчість г.Уеллса.
- •44.Інтерпретація теми вибору в романі Дж. Фаулза «Жінка французького лейтенанта».
- •45. Американська література хх ст.
- •46.Роман е.Хемінгуея «Прощавай, зброє!» як твір «втраченого покоління».
- •47. Віддзеркалення «віку джазу» в романах ф. С. Фіцджеральда.
- •48. Життя і творчість т.Драйзера.
- •49. Еволюція творчого методу Дж. Стейнбека. Способи самореалізації героя в романі «Зима тривогинашої».
- •50. Соціально-конкретне, національне й вічне в трилогії у. Фолкнера про Сноупсів.
- •51. Морально-етичний кодекс е. Хемінгуея в повісті «Старий і море».
- •52. Пошуки етичного ідеалу у романі Дж.Селінджера «Над прірвою в житі».
- •53. «Озирнись у гніві» д. Осборна та література «розсердженої молоді».
- •54. Феномен латиноамериканської літератури.
- •55. «Магічний реалізм» у творчості г. Г. Маркеса. «Сто років самотності».
- •56. Детективна, історична та філософська лінії в романі у. Еко «Ім’я троянди».
- •57. «Хозарський словник» Мілорада Павича як постмодерністський роман.
- •58. Ідейно-художня своєрідність роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття».
- •59. «Парфумер» п Зюскінда. Як постмодерністський роман
- •60. Всесвітньо-історичне значення літератури хх ст.
37.Дж. Оруелл. Засудження тоталітаризму в романі «1984».
Англійський письменник-антиутопіст середини ХХ століття Джорж Оруел є одним з продовжувачів тієї потужної традиції, заданої Замятін. Тому його роман « 1984 » відповідає канонам написання класичної утопії.
Роман Дж. Оруела (псевдонім Еріка Блера ) « 1984 » - дивовижний роман. Ця антиутопія настільки прозора , що багато з гіпербол, використаних автором для досягнення більшої виразності і яскравості зображуваного їм « нового світу» , і гіперболами - то назвати неможливо життя і побут Океанії ніби списані з реальних подій і явищ недавнього минулого нашої країни.
Досить згадати всюдисущі обличчя Старшого брата - радянські вожді ще недавно точно так само дивилися на свій народ з портретів і постаментів. Оруел писав про сьогодення і можливе майбутнє (роман написаний в 1949 році), і мета автора антиутопії НЕ констатація факту, а погляд у майбутнє, передумови якого зріють в сьогоденні.
Оруел писав свій роман , спираючись на твір Замятіна, тому він багато в чому схожий з замятінского «Ми»: численні міністерства , що нагадують бюро Єдиної Держави, Великий Брат - « послідовник» Благодійника, та ж неможливість залишитися одному, наодинці зі своїми думками. «Центральна проблема роману« 1984 », як, втім , і замятінского « Ми » і роману О. Хакслі « О чудовий новий світе », - людина, і світ , а це « гамлетівське », «раскольниковский» конфлікт особистості та існуючого світопорядку».
У героях Оруела Вінстона Смітт і Джулії ми бачимо Д-503 і I-330 - героїв, повсталих проти суспільства, і тих, хто щиро сподівалися перемогти його.
«... Суспільство загального щастя. Свободи. Рівності. Братства», подано тут з середини, через почуття його одиничного мешканця, що зазнає на собі, своїй приватній долі закони суспільства «ідеальної несвободи».
Але Оруел, на відміну від Замятіна, посилює вимоги до людини. Ті самі, дотримуючись яких людина повинна бути щасливою. Він створив товариство, в якому людині заборонено абсолютно все, крім підпорядкування партії. Партія перетворюється на « останню інстанцію правди». Якщо партія каже, що 2+2=5, то кожен повинен щиро вірити, що так воно і є. Крім того, в Океанії існує абсолютно абсурдна теорія, втілюючи яку партія прирівнює себе до Бога, що колись існував, але давно забороненого нею ж. «... Адже звернути «рабство в «свободу», що не пом'якшуючи його ні на йоту, а «війну» в «світ», не припиняючи її вести, - не менше диво, ніж перетворити воду на вино. А зробити минуле тим, що не було, ніж щохвилини займаються різноманітні «міністерства правди», - під силу, як вважав, наприклад, Данте, одному Богу».
При такій ситуації цілком законна перемога суспільства над героєм, причому, не фізично усунувши його, а змусивши його мислити подібно мільйонам інших людей. І хоч Оруел і залишив місце в Океанії порівняно вільній категорії людей - пролам, він все одно не бачить в них порятунку.
І знову суспільство перемагає особистість, і не залишає надії на те, що все зміниться в кращу сторону. А суспільством раніше управляють фанатики, переконані в тому, що всі їхні справи дійсно роблять людину щасливою.
