39.Художнє новаторство Дж. Джойса в романі «Улісс».

«Улісс» (англ. Ulysses) - другий (і найбільш відомий) роман ірландського письменника Джеймса Джойса. Роман створювався протягом 7 років; публікувався частинами в американському журналі «The Little Review» з 1918 по 1920 рр.. і був виданий повністю у Франції 2 лютого 1922. На батьківщині письменника роман вперше було видано в 1939 році.

Роман оповідає про один день (16 червня 1904 року, в даний час ця дата відзначається як Блумсдей, «день Блума») дублінського обивателя і єврея за національністю - Леопольда Блума. Цей день Лео Блум проводить у видавництві, на вулицях і в кафе Дубліна, на похоронах свого знайомого, на березі затоки, в пологовому будинку, де він знайомиться зі Стівеном Дедалом, молодим учителем у місцевій школі, в кублі і, нарешті, у власному будинку , куди він пізно вночі призводить неабияк випив Дедала, який втратив даху над головою. Головною інтригою роману є зрада дружини Блума, про яку Блум знає, але не вживає проти неї жодних заходів.

Канва роману і його композиційна побудова мають явні і неявні аналогією з поемою Гомера «Одіссея» (у перших варіантах роману епізоди носили відповідні «Одіссеї» назви, від яких автор згодом відмовився). У творі виведені і «аналогічні» персонажі: в чому автобіографічний Стівен Дедал (сюжетна лінія Телемаха), Лео Блум (Одіссей, латинська форма цього імені Ulysses послужила назвою роману), Геррет Дізі (Нестор) і т. д. Однією з головних тем роману є тема «батько-син», де в ролі першого символічно виступає Блум, в ролі другого - Стівен.

«Улісс» - складне полістилістична твір. Цей роман, який визнається вершиною літератури модернізму [1], незважаючи на свою сюжетну простоту, вміщає в себе величезну кількість історичних, філософських, літературних і культурних аспектів. Дублін постає в романі символом усього світу, Блум - чоловіки як такого, його дружина втілює в собі образ всіх жінок, один літній день - всіх часів на землі. Подібним чином в розділі «Бики сонця» знаходять відображення літературні стилі і жанри різних епох, стильові особливості письменників, яких Джойс пародіює або яким наслідує. Відомо, що прототипом Бика Маллігана став його колишній друг Олівер Гогарт.

Джеймс Джойс склав дві схеми роману. Перша схема була складена для його друга Карло Лінате в 1920 році, друга - для Валері Ларбо в 1921. Спочатку Джойс був проти широкої публікації цих схем, проте в 1931 з його дозволу друга схема була опублікована Стюартом Гилбертом в книзі James Joyce's Ulysses

40.«Повелитель мух» у. Голдінга як роман-міф.

Літературний дебют Ґолдінга і роман «Повелитель мух» (1954 р.), що приніс йому гучну славу розділяє дистанція у двадцять років. За цей час він написав три романи, що залишилися неопублікованими.

«Повелитель мух» був задуманий як пародія на героїчні робінзонади, і зокрема на повість «Кораловий острів» (1858 р.) Р. М. Баллантайна. У цій книзі чотири англійські хлопчики після корабельної аварії потрапляють на острів і, як годиться справжнім синам імперії, стійко витримують усі випробування, що чекають на них: перемагають піратів, навертають у християнство дикунів-тубільців і відучують їх від людожерства. За спогадами Голдінга, коли після війни він читав повість зі своїми учнями, вона дратувала його надмірним оптимізмом.

У «Повелителі мух» група англійських підлітків виявляється на ненаселеному острові внаслідок авіакатастрофи. На початку роману герої Ґолдінга також намагаються «по-дорослому» організувати своє життя. Вони встановлюють владу і порядок, споруджують укриття, розподіляють обов’язки, домовляються підтримувати вогнище, яке допоможе рятівникам їх знайти. Проте дуже швидко цей устрій руйнується. На острові розгорається боротьба за владу – частина хлопчиків на чолі з честолюбним і неврівноваженим Джеком відколюється від «хранителів вогню» і утворює плем’я мисливців. І ось уже захисники розумного порядку Ральф і Хрюша не можуть пояснити, навіщо цей порядок потрібен. Встановлена на початку демократія виявляється дуже хиткою.

Незабаром полювання на диких свиней з боротьби за виживання перетворюється на полювання задля полювання, а потім і на ритуальне вбивство. Розгублених і беззахисних дітей охоплює страх, втіленням якого служить вигаданий ними ж самими «звір». Джек, що прагне до влади, дуже вміло використовує цей страх: обіцяючи вдосталь годувати дітей м’ясом і захищати від «звіра», він поодинці поступово переманює їх у стан дикунів. Протистояти хаосу продовжують Хрюша, Ральф і філософ Саймон.

Зримим втіленням зла в романі стає обліплена мухами свиняча голова, яку мисливці приносять у жертву «звіру». У видінні перед нападом епілепсії вона стає для Саймона Повелителем мух, Вельзевулом, що відкриває йому правду про хлопчиків і про нього самого: «Але ти ж знав, правда? Що я – частина тебе самого? Невіддільна частина! Що це через мене у вас нічого не вийшло?». І далі: «Ти нам не потрібен. Ти зайвий...». Саймон приречений, йому, веденому інтуїцією, першому відкривається таємниця «звіра».

Знайшовши звислий зі скелі напіврозкладений труп парашутиста (тінь якого жахає дітей), він хоче розказати про своє відкриття іншим. Але натовп, що біснується в дикунському танці, не потребує істини. Саймона вбивають: ««Звіра бий! Горлянку – ріж! Випусти – кров! Звіра – прикінчи!» Палиці стукнули, підкова, тріснувши, знову стулилася волаючим колом... Слів не було, і не було інших рухів – тільки кігті і зуби». «Звір», істинну природу якого передбачив Саймон («може, звір цей і є... може... це ми самі»), виривається назовні.

Убивство Саймона – поворотний момент, після нього ніщо вже не стримує дітей. Якщо Саймона вбивають в екстазі ритуального танцю, то Хрюшу холоднокровно знищують як ворога. Наступною жертвою сп’янілого від страху і вседозволеності натовпу повинен стати Ральф. Його цькуватимуть, як звіра, озброївшись «палицями, загостреними з обох кінців»...

Ральфа рятує англійський морський офіцер – військові з моря побачили дим на острові. Критики по-різному інтерпретують таку кінцівку: одні вважають, що вона пародіює хеппі-енд повісті Баллантайна, інші пояснюють її безпорадністю автора, що не зумів інакше завершити трагічну історію. У будь-якому випадку головним підсумком є не фізичний порятунок героя, а його духовне прозріння: «З очей у Ральфа бризнули сльози, його трусило від ридань... Голос піднявся під чорним димом, що закривав гинучий острів. Заразившись від нього, інші діти теж заходилися від плачу. І, стоячи серед них, брудний, кудлатий, з невтертим носом, Ральф ридав над колишньою невинністю, над тим, яка темна людська душа...».