- •Шпора «Зарубіжна література 20 ст.»
- •1. Соціально-політична і духовно-ідеологічна ситуація епохи і зарубіжна література XX століття.
- •2. Загальна характеристика літературних напрямів XX століття.
- •3. Модернізм і постмодернізм як художньо-естетичні системи.
- •4. Французький екзистенціалізм: філософсько-естетичні позиції, представники, художня практика.
- •5. Експресіонізм в мистецтві і літературі. Філософсько-естетичні позиції, представники.
- •6. Сюрреалізм: філософсько-естетичні позіщш, представники.
- •7. Модернізм у французькій літературі. Основні течії і характер еволюції.
- •8. Постмодернізм як культурологічна категорія і тип творчого світобачення.
- •9. Феномен масової літератури. Ідеологічний характер і жанрові різновиди масової літератури.
- •10. Література «втраченого покоління». Представники, проблематика, типологія героя.
- •11. Драматургія XX століття: загальна характеристика шукань і відкриттів (Шоу, Брехт, Іонеско).
- •12. Жанр антиутопії в літературі XX ст.
- •13. Театр абсурду.
- •14. Французька література XX ст.
- •15. Соціально-критична і релігійно-етична проблематика роману ф. Моріака «Клубок змій».
- •16. А. Камю. Проблема вибору в романі «Чума».
- •17.А. Де Сент-Екзюпері. Життя і творчість.
- •18. «В очікуванні Годо» с. Беккета.
- •20. Життя і творчість р.Роллана.
- •21. Жанрова своєрідність «у напрямку до Свану» Марселя Пруста.
- •22. Специфіка творчості р.Мерля.
- •23. Філософські і художні пошуки Сартра.
- •24. Німецька літ хх ст..
- •25. Теорія «епічного театру» б. Брехта. Сутність ефекту очуження.
- •26. Роман е. М. Ремарка «На західному фронті без змін» як твір «втраченого покоління».
- •27. Творчість ф. Кафки. Специфіка поетики.
- •28. Антивоєнна тема в драмі б. Брехта «Матінка Кураж та її діти».
- •29.Ф. Кафка. Концепція світу і людини в романах «Замок», «Процес»
- •30.Діалектика добра і зла в драмі б. Брехта «Добра людина із Сезуана».
- •31.Специфіка творчих пошуків т.Манна. Ранні роки і «Будденброки»[
- •Зріла творчість
- •32.Ідея тотальної відчуженості особистості в новелі «Перевтіленя».
- •33.Проблематика роману Германа Гессе «Гра в бісер».
- •34.Життя і творчість г.Манна.
- •35.Проблематика і художня своєрідність «Доктора Фаустуса» т.Манна.
- •36.Англійська література хх ст.
- •37.Дж. Оруелл. Засудження тоталітаризму в романі «1984».
- •38.Роман р. Олдінгтона «Смерть героя» в контексті літератури «втраченого покоління».
- •39.Художнє новаторство Дж. Джойса в романі «Улісс».
- •40.«Повелитель мух» у. Голдінга як роман-міф.
- •41.Специфіка антиутопії в романі о.Хакслі «Дивний новий світ».
- •42.Антиколоніальна тема в романі г. Гріна «Тихий американець».
- •43.Пізня творчість г.Уеллса.
- •44.Інтерпретація теми вибору в романі Дж. Фаулза «Жінка французького лейтенанта».
- •45. Американська література хх ст.
- •46.Роман е.Хемінгуея «Прощавай, зброє!» як твір «втраченого покоління».
- •47. Віддзеркалення «віку джазу» в романах ф. С. Фіцджеральда.
- •48. Життя і творчість т.Драйзера.
- •49. Еволюція творчого методу Дж. Стейнбека. Способи самореалізації героя в романі «Зима тривогинашої».
- •50. Соціально-конкретне, національне й вічне в трилогії у. Фолкнера про Сноупсів.
- •51. Морально-етичний кодекс е. Хемінгуея в повісті «Старий і море».
- •52. Пошуки етичного ідеалу у романі Дж.Селінджера «Над прірвою в житі».
- •53. «Озирнись у гніві» д. Осборна та література «розсердженої молоді».
- •54. Феномен латиноамериканської літератури.
- •55. «Магічний реалізм» у творчості г. Г. Маркеса. «Сто років самотності».
- •56. Детективна, історична та філософська лінії в романі у. Еко «Ім’я троянди».
- •57. «Хозарський словник» Мілорада Павича як постмодерністський роман.
- •58. Ідейно-художня своєрідність роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття».
- •59. «Парфумер» п Зюскінда. Як постмодерністський роман
- •60. Всесвітньо-історичне значення літератури хх ст.
53. «Озирнись у гніві» д. Осборна та література «розсердженої молоді».
«Сердиті молоді люди» (англ. Angryyoungmen) — назва групи англійських письменників ( та інші), які виступили у 1950-ті роки.
Вони ввели в літературу тип молодої людини, що пробилася «нагору», зіткнулася з ворожим середовищем і зазнала розчарування через своє банальне життя. Одна з головних тем «сердитих молодих людей» — нонкоформізм.
Термін, який виник завдяки автобіографічній книзі Л. А. Пола «Сердита молода людина» (1951 p.), об'єднав митців «покоління 50-х років» (або, як назвали їх пізніше, «дітей війни»). Найбільш визначними й типовими представниками «сердитих молодих людей» вважаються романісти Кінгслі Еміс, Джон Вейн, Дж. Брейн, Дж. Осборн,Колін Вілсон та інші. Із «сердитим» героєм англійський читач уперше познайомився в 1953 році, коли друкуються романи «Щасливчик Джим» К. Еміса та «Поспішай донизу» Дж. Вейна. Свого найбільшого поширення термін «сердиті молоді люди» набув у 1956 році, після прем'єри п'єси Дж. Осборна «Озирнись у гніві», цієї «сердитої п'єси сердитого молодого автора» (за словами її рецензента), чи не найбільш характерного й відомого твору всієї течії. «Сердиті» не складали організованої літературної школи, як і представники американського «бітництва», французького «нового роману» або «театру абсурду». Проте їхні прозаїчні й драматичні твори мають цілий ряд типологічно спільних художніх рис.
Спільним для романів і драм «сердитих молодих людей» є місце дії — англійська провінція, авторська настроєність та інтонація твору — завжди особиста, іронічна, навіть цинічна, прагнення до найповнішої вірогідності, підкреслена особистісна основа твору. Але головним, що об'єднує «сердитих» письменників, є їхній герой, що став новим літературним типом. Це тип молодої людини (найчастіше за все — плебея), яка здобула освіту і «пробилася» до нового середовища, ворожого для неї. Герой «сердитих» розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, «повстає» проти суспільства, в якому йому не знаходиться місця. Він роздратований інтересами та ідеалами людей, що оточують його, ненавидить істеблішмент, накидається на систему моральних та інтелектуальних цінностей, роблячи це то з гнівом і сарказмом, то з іронією, а то й з інфантильними наївними бешкетуваннями. Герой «сердитих молодих людей» — це, скоріше, «антигерой»: малосимпатичний, непривабливий, галасливий, брутальний. Саме такими рисами наділені Джим Діксон («Щасливчик Джим»), Чарльз Ламлі («Поспішай донизу»), Джиммі Портер («Озирнись у гніві»), Джо Лемптон («Шлях нагору» Джона Брейна). Утім, нонконформістський бунт «сердитого» героя нерідко завершується конформізмом, сімейним і суспільним благополуччям, життєвими компромісами, примиренням із соціумом, проти якого повставав.
Хоча творчість «сердитих молодих людей» і мала недовгу історію (уже в 60-ті роки англійські митці не повертаються до героїв і тем 50-х), вона залишила помітний слід у культурному житті Англії. «Сердиті» письменники підготували ґрунт для драматургів «нової хвилі» (Ш. Ділені, Дж. Арден, Б. Біен, Б. Копс, А. Оуен), соціально-критичних романів К. Вотергауза, С. Барстоу, К. Мак-Іннеса, значною мірою вплинули на творчість англійських абсурдистів Г. Пін-тера та Η. Φ. Сімпсона.
«Сердиті» автори, яких не цікавили заплутані фабули й розвиток зовнішніх подій, основну увагу приділяли правдивому зображенню післявоєнної молоді (як зазначав відомий англійський критик К. Тайнен, Осборн у своїй драмі «Озирнись у гніві» «у сценічній формі відобразив інтереси майже семи мільйонів молодих англійців у віці від двадцяти до тридцяти років»), стосунки героя і суспільства, психологію післявоєнної молоді. Твори англійських «сердитих», за словами Кеннета Тайнена, можливо «сокирні та не по-англійськи брутальні», але в них «живе віра в мистецтво, яке має впливати на життя, а не втікати від нього та не підмінювати його».
