- •Шпора «Зарубіжна література 20 ст.»
- •1. Соціально-політична і духовно-ідеологічна ситуація епохи і зарубіжна література XX століття.
- •2. Загальна характеристика літературних напрямів XX століття.
- •3. Модернізм і постмодернізм як художньо-естетичні системи.
- •4. Французький екзистенціалізм: філософсько-естетичні позиції, представники, художня практика.
- •5. Експресіонізм в мистецтві і літературі. Філософсько-естетичні позиції, представники.
- •6. Сюрреалізм: філософсько-естетичні позіщш, представники.
- •7. Модернізм у французькій літературі. Основні течії і характер еволюції.
- •8. Постмодернізм як культурологічна категорія і тип творчого світобачення.
- •9. Феномен масової літератури. Ідеологічний характер і жанрові різновиди масової літератури.
- •10. Література «втраченого покоління». Представники, проблематика, типологія героя.
- •11. Драматургія XX століття: загальна характеристика шукань і відкриттів (Шоу, Брехт, Іонеско).
- •12. Жанр антиутопії в літературі XX ст.
- •13. Театр абсурду.
- •14. Французька література XX ст.
- •15. Соціально-критична і релігійно-етична проблематика роману ф. Моріака «Клубок змій».
- •16. А. Камю. Проблема вибору в романі «Чума».
- •17.А. Де Сент-Екзюпері. Життя і творчість.
- •18. «В очікуванні Годо» с. Беккета.
- •20. Життя і творчість р.Роллана.
- •21. Жанрова своєрідність «у напрямку до Свану» Марселя Пруста.
- •22. Специфіка творчості р.Мерля.
- •23. Філософські і художні пошуки Сартра.
- •24. Німецька літ хх ст..
- •25. Теорія «епічного театру» б. Брехта. Сутність ефекту очуження.
- •26. Роман е. М. Ремарка «На західному фронті без змін» як твір «втраченого покоління».
- •27. Творчість ф. Кафки. Специфіка поетики.
- •28. Антивоєнна тема в драмі б. Брехта «Матінка Кураж та її діти».
- •29.Ф. Кафка. Концепція світу і людини в романах «Замок», «Процес»
- •30.Діалектика добра і зла в драмі б. Брехта «Добра людина із Сезуана».
- •31.Специфіка творчих пошуків т.Манна. Ранні роки і «Будденброки»[
- •Зріла творчість
- •32.Ідея тотальної відчуженості особистості в новелі «Перевтіленя».
- •33.Проблематика роману Германа Гессе «Гра в бісер».
- •34.Життя і творчість г.Манна.
- •35.Проблематика і художня своєрідність «Доктора Фаустуса» т.Манна.
- •36.Англійська література хх ст.
- •37.Дж. Оруелл. Засудження тоталітаризму в романі «1984».
- •38.Роман р. Олдінгтона «Смерть героя» в контексті літератури «втраченого покоління».
- •39.Художнє новаторство Дж. Джойса в романі «Улісс».
- •40.«Повелитель мух» у. Голдінга як роман-міф.
- •41.Специфіка антиутопії в романі о.Хакслі «Дивний новий світ».
- •42.Антиколоніальна тема в романі г. Гріна «Тихий американець».
- •43.Пізня творчість г.Уеллса.
- •44.Інтерпретація теми вибору в романі Дж. Фаулза «Жінка французького лейтенанта».
- •45. Американська література хх ст.
- •46.Роман е.Хемінгуея «Прощавай, зброє!» як твір «втраченого покоління».
- •47. Віддзеркалення «віку джазу» в романах ф. С. Фіцджеральда.
- •48. Життя і творчість т.Драйзера.
- •49. Еволюція творчого методу Дж. Стейнбека. Способи самореалізації героя в романі «Зима тривогинашої».
- •50. Соціально-конкретне, національне й вічне в трилогії у. Фолкнера про Сноупсів.
- •51. Морально-етичний кодекс е. Хемінгуея в повісті «Старий і море».
- •52. Пошуки етичного ідеалу у романі Дж.Селінджера «Над прірвою в житі».
- •53. «Озирнись у гніві» д. Осборна та література «розсердженої молоді».
- •54. Феномен латиноамериканської літератури.
- •55. «Магічний реалізм» у творчості г. Г. Маркеса. «Сто років самотності».
- •56. Детективна, історична та філософська лінії в романі у. Еко «Ім’я троянди».
- •57. «Хозарський словник» Мілорада Павича як постмодерністський роман.
- •58. Ідейно-художня своєрідність роману Мілана Кундери «Нестерпна легкість буття».
- •59. «Парфумер» п Зюскінда. Як постмодерністський роман
- •60. Всесвітньо-історичне значення літератури хх ст.
46.Роман е.Хемінгуея «Прощавай, зброє!» як твір «втраченого покоління».
Що вийшов в 1929 році роман Ернеста Хемінгуея «Прощавай, зброє!" Зачепив відразу кілька головних проблем, що хвилювали європейське суспільство в першій третині XX століття. Основною темою твору і двигуном сюжетного дії стала Перша світова війна. Розгортається на її фоні любовна історія між лейтенантом санітарного загону, Фредеріком Генрі і медсестрою Кетрін Барклі - друга, велика тема роману. Непривабливі військові будні і щирі людські почуття забезпечили автору вихід на класичну художню проблематику - усвідомлення людиною свого місця в світі і визначення важливих буттєвих констант «війни» і «світу», «життя» і «смерті», «віри» і «невіри».
Роман «Прощавай, зброє!» Багато в чому - автобіографічний. Ернест Хемінгуей, як і його головний герой, служив на італійському фронті, був поранений, лежав у міланському госпіталі і пережив роман з медсестрою. У «Передмові» до видання 1948-го автор говорить про те, що брав участь у багатьох війнах, і це зробило з нього «упередженого в цьому питанні» людини.
Так як пише про війну Хемінгуей - не пише ніхто. Короткими, мов обрубаними фразами, американський письменник передає основні події, дії, вчинки, почуття і думки героїв. Війна Хемінгуея проста і безжальна, як і його критика цього безглуздого процесу. У ній є місце подвигу, але дурості в ній, мабуть, ще більше. Більшість героїв роману «Прощавай, зброє!» Ненавидять війну. Вони б і раді з нею покінчити, але не можуть. Тих, хто йде з поля бою, чекає або розстріл, або сімейний ганьба. Італійський уряд надходить хитро: сім'я зганьбить солдата позбавляється виборчих прав, суспільної поваги і державного захисту. Будь-хто може прийти до неї в будинок і зробити з її членами все, що захоче. Ніхто з бійців не бажає такої страшної долі для своїх рідних, тому й воює, в таємниці сподіваючись на загострення хронічних хвороб, отримання невеликих поранень або кінець війни.
Головний герой - офіцер за посадою та розумна людина за вдачею - розуміє і тих, і інших. Чому він, американець, опиняється в гущавині європейської війни, здається, не знає навіть він сам. Живучи в Італії, він вирішує, що краще йому встати на сторону людей, до яких він звик, ніж повертатися на батьківщину і займатися нічого не значущими діями в підготовчому військовому таборі. На реальному фронті він має справжнє діло і відчуває себе більш живим. Тут у нього - друзі, дівчинки, робота. Але все змінюється, коли в життя Генрі входить Кетрін. Як тільки у героя з'являється те, заради чого варто жити по-справжньому, він безсоромно залишає поле бою, щоб займатися єдиним, що його цікавить - їсти, пити, спати з коханою жінкою.
Багато в чому на рішення Генрі позбутися зброї впливає і його рана, отримана в звичайному бліндажі за поїданням сиру, і наступні за нею події. Підлеглі, що переносять пораненого лейтенанта в госпіталь, постійно роняют його, лякаючись пострілів; в машині, на якій Генрі вивозять з поля бою, на нього капає кров померлого солдата - все це виглядає і безглуздо, і страшно, одночасно. Верхи фарсу стають міркування друга головного героя, хірурга Рінальді, про те, яку медаль дадуть пораненому - бронзову або срібну, як проявившему особлива мужність. Те, що медаль дадуть, - ніхто не сумнівається, так як поточна військова операція завершується успіхом. Якби італійська армія програла, нагород не дали б навіть тим, хто загинув.
Художня проблематика роману, пов'язана з любовною темою, позбавлена особливої конфліктності. Ніхто і ніщо не заважає Генрі і Кетрін насолоджуватися товариством один одного. Єдине, що незмінно ставить героїв у глухий кут - це життя і її природні обставини, які вони все ж легко долають. Почуття Кетрін до Генрі носять жертовний характер. Дівчині від чоловіка потрібна тільки любов і вірність - все інше її не цікавить. Кетрін легко мириться з положенням коханки, жінки, що чекає дитину поза шлюбом, дружини дезертира і т.д., і т.п. Вона готова робити все, щоб Генрі був щасливий. Вона сама настільки щаслива з ним, що їй не потрібен навколишній світ. І Генрі її в цьому повністю підтримує. Люблячі нудьгують в товаристві інших людей, знаходячи життєву цілісність тільки наодинці один з одним (вони так добре відчувають один одного, що навіть прокидаються і засинають разом).
Коли Кетрін вмирає від важких пологів, роман закінчується. Хемінгуей просто і лаконічно описує останню сцену прощання Генрі з Кетрін, що нагадує герою «статую». Перед смертю дівчина залишається вірна собі: вона не хоче, щоб до неї звали ні доктора, щоб полегшити тілесну біль, ні священика, щоб полегшити біль духовну, все, чого вона хоче - це Генрі.
Питання переходу з цього світу в інший в «Прощай, зброю!» Описується, як процес природний, що не викликає страху: поранений Генрі бачить себе виходять з тіла, Кетрін не боїться вмирати - вона просто не хоче цього робити. Не особливо релігійні герої, проте, на перевірку виявляються людьми віруючими: Кетрін дарує своєму коханому образок святого Антонія, щоб той захищав його в бою; Генрі - єдиний з усіх офіцерів з повагою ставиться до полковому священику. Ось тільки щоб повірити по-справжньому нікому з них не вистачає часу, а може не вистачить і ніколи - як 94-річному графу Греффі, який все життя марно прочекав приходу цього почуття.
