Профспілки[ред. • ред. Код]

Тетчер вважала за потрібне обмежити вплив профспілок, звинувативши їхніх лідерів у підриві парламентської демократії та економічного поступу через паралізуючі страйки.^[14] Декілька профспілок розпочали страйки у відповідь на законодавчі ініціативи обмеження їхньої влади, але їхній спротив, зрештою, було подолано.^[15] Лише 39% членів профспілок віддали свої голоси за Лейбористів на загальних виборах 1983 року.^[16] За твердженням Бі-Бі-Сі, Тетчер «вдалося зруйнувати вплив профспілок, що формувався й існував протягом майже цілого покоління.»^[17]

Прем'єрство Тетчер стало найтривалішим у XX столітті. 

53.Німеччина в епоху середньовіччя.

Від XIII ст. Священна Римська імперія вступила у смугу кризи, а згодом і занепаду. У 1254 р. помер останній король із династії Штауфенів. Імперія полишила свої зазіхання на Італію і припинила марну боротьбу із Римськими папами. В імперії розпочався період міжцарів’я (1254 – 1273 рр.). Німеччина розпалася на багато світських і церковних володінь, міст і окремих рицарських володінь. Із цього найбільше скористалися князі, які округлювали свої володіння і зміцнювали владу. Після формального відновлення влада імператора була настільки ослабленою, що він реально управляв лише своїми родовими володіннями. Імперські князі пильно стежили за посиленням імператорської влади і прагнули обрати імператором слабшого. У період міжцарів’я встановився порядок, коли імператора обирали сім наймогутніших князів імперії, які називалися курфюрстами. На імператорську корону претендували представники із родин Габсбурґів і Люксембурґів. У середині XIV ст. політичний центр імперії перемістився у Чехію. ІмператорКарл IV (1346 – 1378 рр.) із династії Люксембурґів був одночасно і королем Чехії. У своїй політиці він основну увагу приділяв власним родовим володінням. Він перебудував Прагу, заснував 1346 р. Празький університет, проте у своїй політиці спирався на німецьких переселенців, що згодом призвело до гострого національного конфлікту в Чехії та гуситського руху. Карл IV, розуміючи, що утримувати імперію під своєю владою він не зможе, вирішив закріпити існуючий стан речей, за якого імперія лише об’єднувала окремі самостійні князівства, міста та інші володіння. Так, у 1356 р. він оголосив Золоту буллу, що закріплювала роздробленість Німеччини.

Булла підтверджувала порядок вибору німецького короля курфюрстами більшістю голосів. Король після коронації папою Римським ставав одночасно імператором. Булла закріплювала привілеї князів на вищий суд, розроблення копалень, карбування монет, видобуток золота. Дозволялося вести “законно оголошені” війни. Проте війни васалів проти сюзерена було заборонено. Золота булла стала основною для законів імперії аж до її ліквідації 1806 р. Від кінця XV ст. імперія стала називатися Священною Римською імперією германської нації.

54.П'ята республіка у Франції. Внутрішня та зовнішня політика Шарля де Голля.

За час існування Четвертої республіки (19461958 рр.) змінилося 25 кабінетів міністрів. З другої половини 50-х рр.. Франція перебувала в стані гострої політичної кризи. Правляча верхівка країни намагалася запобігти остаточному розпадові імперії. Зазнавши поразки в «брудній війні» у В’єтнамі, франція розв’язала в 1954 р. колоніальну війну в Алжирі.

Із 9 млн. населення цієї території на півночі Африки 1 млн. становили французи, яким належали кращі землі. За статусом Алжир був не колонією, а заморським департаментом. Алжирські французи були категорично проти надання країні незалежності. У травні 1958 р. там спалахнув заколот реакційного офіцерства, яке вимагало встановлення у Франції «сильної влади». У цих складних умовах більшістю голосів Національні збори 1 червня 1958 р. затвердили Шарля де Голя главою уряду. У поданій Національними зборами програмній декларації він вимагав для уряду надзвичайних повноважень, щоб опрацювати нову Конституцію. На другий день уряд отримав надзвичайні повноваження, а Національні збори були розпущені. Четверта республіка перестала існувати.

4 вересня 1958 р. уряд обнародував нову конституцію. Якщо конституція Четвертої республіки утверджувала парламентську республіку, то Конституція 1958 р. – президентську республіку. Нова конституція надавала широкі повноваження президенту, який обирався парламентом, тобто непрямим голосуванням, терміном на 7 років (1962 р. вибори стали прямими). Отже, президент став незалежним від парламенту. У Франції встановилася П’ята республіка.

Конституція П’ятої республіки значно розширювала права населення колоній, яким надавалась автономія в усіх внутрішніх справах. Після прийняття Конституції П’ятої республіка розпочалася підготовка до президентських і парламентських виборів.

У внутрішній політиці уряд узяв курс на стабілізацію фінансової системи і підвищення конкурентоспроможності французької промисловості й сільського господарства. Під приводом боротьби з інфляцією уряд збільшив податки, підвищив тарифи на газ, електроенергію, транспорт. Було створено спеціальний комітет експертів-економістів, які розробляли радикальні заходи регулювання економіки.

Стабілізація політичного режиму сприяла економічному розвитку. Сталися значні структурні зміни. У промисловість широко впроваджувалася автоматизація, електронно-обчислювальна техніка, конвеєрне виробництво. Коштом держави створена атомна й ракетна промисловість. Важлива увага приділена житловому будівництву. Новітні галузі стали визначати обличчя французької економіки.

У сфері зовнішньої політики уряд де Голя також здійснив певні зміни. Вин прийняв реалістичнішу позицію щодо національно-визвольного руху в колоніях. У 1960 р. уряд визнав незалежність 14 французьких колоній в Африці, які оголосили про свою самостійність.

У зовнішній політиці де Голь проводить незалежний курс. Практичні заходи в цьому плані – вихід Франції з НАТО і 19661967 рр., ліквідація військових баз НАТО на території Франції, визнання в 1959 р. кордону по Одеру – Нейсе, визнання в 1964 р. комуністичного Китаю, негативне ставлення до американської агресії у В’єтнамі. Налагодження співробітництва з СРСР та іншими країнами комуністичного блоку, більш ніж холодно були зустрінуті в країнах Заходу, особливо в США й Англії.

Створення французьких ядерних сил також було ознакою пріоритетності курсу на зовнішньополітичну незалежність. Своїм основним внутріполітичним завданням уряд де Голля вважав досягнення соціального консенсусу між різними верствами французького суспільства. Побоювання частини електорату, що П'ята республіка сповзе до тоталітарної диктатури чи військово-авторитарного режиму, виявилися даремними. Відновлюючи авторитет держави, де Голль гарантував демократичні свободи і поважав їх. Він був переконаним республіканцем. Глибоко засвоїв, попри авторитарний стиль правління, основний принцип демократії: держава сильна довір'ям народу.

Будучи переконаним захисником існуючого порядку, основаного на приватній власності та ринковій економіці, він водночас не вважав гроші єдиним мірилом цінностей у стосунках між людьми та соціальними верствами. Цивільну владу ставив вище військової.

Стабілізація політичного режиму сприяла економічному розвиткові. За перші десять років існування П'ятої республіки (1958—1968) виробництво промислової продукції виросло на 60 %, його щорічний приріст становив 5,7 %. За валовим виробництвом продукції Франція обійшла Англію. Відбулися значні структурні зміни. У промисловості широко застосовувалася автоматизація, електронно-обчислювальна техніка, конвеєрне виробництво. Коштом держави була створена атомна та ракетна промисловість. Велика увага приділялася житловому будівництву. Новітні галузі стали визначати обличчя французької економіки. Якщо в період Четвертої республіки капітали з країни тікали за кордон, то тепер вони посилено інвестувалися всередині країни. Характерною особливістю Франції була наявність великої кількості дрібних підприємств. На 84 % усіх підприємств кількість зайнятих не перевищувала 5 чол. Щоб уникнути енергетичних труднощів, здійснювалося будівництво АЕС.

Значна увага приділялася сільському господарству — традиційно важливій галузі економіки, в тому числі і в експортному плані. Щоб підвищити товарність сільськогосподарського виробництва, де Голль пішов на ліквідацію (шляхом викупу державою) 800 тис. дрібних селянських господарств. Унаслідок цього значно збільшилися земельні володіння селян, зросла їхня товарність. Індустріалізація праці в сільському господарстві привела до скорочення кількості працюючих на 25 %.

Якщо в соціальному складі населення особливих змін не відбулося (робітничий клас — 9 млн., дрібна буржуазія — 5 млн.), то у структурі найманої робочої сили простежувалися значні зрушення. Зокрема, кількість працівників розумової праці з 1954 по 1968 р. збільшилася від 1 до 3 млн. чол.

Пробним каменем зовнішньої політики П'ятої республіки стала проблема Алжиру. Надії колоніалістів виявилися марними. Де Голль і раніше розумів, що наміри утримати Алжир — не що інше як ілюзія, і в 1959 р. вперше заявив: ''Алжир— алжирський". Алжир не був рядовою колоніальною проблемою Франції. У цій колонії проживало понад 1 млн. французів. Усі вони після проголошення незалежності Алжиру змушені були повернутися до Франції. А тому рішення де Голля викликало негативну реакцію в частини французького суспільства. У відповідь колоніалісти вчинили заколот і спробували захопити владу в Алжирі. Де Голль діяв рішуче. У квітні I960 р. він направив до Алжиру надійні війська і виступ було придушено. Остаточно проблема вирішилась у 1962 p., коли після переговорів в Евіані французька сторона визнала незалежність Алжиру. Частина армійських офіцерів, травмована крахом "французького Алжиру", пішла в підпілля і створила таємну військову організацію ОАС, яка почала діяти методами терору. ОАС організувала кілька замахів на де Голля. Шарль де Голль з цього приводу цілком серйозно констатував: "У чині лейтенанта в Першу світову війну і полковника в Другу ніколи так близько не спілкувався зі смертю, як за часів президентства".

У зовнішній політиці де Голль здійснював незалежний курс. Практичні заходи у цьому плані — вихід Франції з НАТО в 1966—1967 pp. (членом цієї організації Франція стала ще в 1949 p.), ліквідація військових баз альянсу на її території, визнання у 1959 р. кордону по Одеру — Нейсе, комуністичного Китаю — у 1964 p., негативне ставлення до американської агресії у В'єтнамі. Налагодження співробітництва з СРСР та іншими країнами комуністичного блоку Захід, особливо США та Англія, сприйняли більш ніж прохолодно.

Таким чином, внутрішній політиці консенсусу відповідала незалежна зовнішня політика, політика підтримки нормальних стосунків з усіма, насамперед із сусідами. А це означало, що відхід на розумну відстань від атлантичної солідарності компенсувався активізацією самостійної європейської та азійської політики Франції. Дуже показовою у цьому плані була діяльність Французької республіки, спрямована на остаточне примирення з Німеччиною, ліквідацію клімату недоброзичливості та підозрінь, який понад триста років визначав вектор франко-німецьких стосунків. Єлісейський договір 1963 p., що його підписали де Голль і Аденауер, остаточно "поклав край 400 рокам ворожнечі та конфліктів " між обома державами.

Створення французьких ядерних сил також відповідало зовнішньополітичному курсові країни. Однак відмова Франції приєднатися до договору про заборону ядерних випробувань у трьох сферах була негативним моментом і змушувала світ критично оцінювати зовнішню політику країни.

Економічне піднесення 60-х років мало своїм наслідком збільшення заробітної плати та соціальних видатків держави. Зокрема, було запроваджено 80-відсоткову компенсацію за лікування, чотиритижневу оплачувану відпустку.

На президентських виборах 1965 р. знову переміг де Голль. Кандидат від Фронту демократичних і соціалістичних лівих сил (ФДСЛС) Франсуа Міттеран набрав 45 % голосів. Успіх де Голлю забезпечили економічне піднесення, незалежна зовнішня політика, відмова від колоніалізму та незаперечний авторитет самого президента.