Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Державний екзамен 5 курсВсесвітня.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
624 Кб
Скачать
☆

60.Головні тенденції економічного розвитку Японії у др. Пол. Хх ст. «Японське економічне диво».

Після закінчення воєнних дій Японію окупували американські війсь­ка, що виступали від імені всіх союзних держав. Верховна влада у країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур,

Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквіда­ції японського мілітаризму, для впровадження конституції (поча­ла діяти з 3 травня 1947 р.). Завдя­ки аграрній реформі 1946—1949 рр. було ліквідовано поміщиць­ке землеволодіння. Держава викупила в багатіїв і продала селя­нам 80% усіх сільськогосподарських угідь. Отже, збільшився внут­рішній ринок Японії. Крім того, серйозної структурної перебудо­ви зазнала вся економічна система країни. Було успішно здійсне­но й реформу податкової системи, запропоновану американсь­ким фінансовим радником Доджем.

Для підписання угоди про мир з Японією 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско (США) було скликано мирну конференцію за участю делегацій 52 країн. Одначе на конференції були відсутні делегації азійських країн, з якими воювала Японія. Делегації СРСР, а також Польщі та Чехо-Словаччини відмовилися поставити свої підписи під угодою, що була підписана 7 вересня 1951 р.

2. Японське "економічне диво".

Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубо­жілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам'яного вугілля), та вже наприкінці 60-х рр. спромоглася посісти друге місце в капі­талістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 70-х рр. — і за обсягом ВНП. Протягом 1955—1973 рр, темпи зростання японської економіки були найвищими у світі — близько 11% на рік. Це явище дістало назву японського "еконо­мічного дива", яке, втім, має цілком земне походження.

Велике значення для розвитку Японії мали реформи, проведе­ні під керівництвом американських окупаційних властей, про які вже йшлося.

Важливу роль у повоєнній відбудові японської промисловості відіграли також щедрі доларові "ін'єкції" США, коли вони під час війни в Кореї (1950—1953 рр.), а потім у В'єтнамі (1964— 1973 рр.) використовували потужності японських підприємств і допомагали будувати нові. Це — друга причина.

Ці кошти, а також внутрішні накопичення капіталу дозволи­ли Японії повністю оновити обладнання у промисловості та ство­рити принципово нові виробництва. У цьому полягала третя важлива причина швидкого економічного розвитку Країни, де сходить сонце.

У 1960 р. правлячою ліберально-демократичною партією було висунуто план подвоєння національного прибутку (план Ідзангі), розрахований на 10 років. Згідно з цим планом Японія мала посісти провідні місця у світі в ряді галузей промисловості, знач­но підвищити якість своїх товарів, налагодити їх випуск у такій кількості, яка дасть змогу одержувати великі прибутки за раху­нок експорту. Щоб реалізувати план, його ініціатори різко ско­ротили податки і ставки банківського кредиту, тобто розміри процентів, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. За­вдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче розширювали виробництво. В цьому полягає четверта причина японського "економічного дива". Важливо також зазначити, що Інтенсифікація праці в сільському господарстві вивільняла робо­чі руки, необхідні для реалізації,плану в промисловості. В цьому п'ята причина швидких економічних перетворень Японії.

Крім того, японці успішно використовували закордонні дося­гнення в найсучасніших галузях індустрії. Закуповуючи патенти й ліцензії на наукові відкриття, оригінальні технології тощо і вміло пристосовуючи їх до своїх можливостей, вони отримували вели­чезні прибутки. Це — шоста причина. Поза сумнівом, велике зна­чення мало й те, що в Японії не було потреби витрачати великі кошти на оборону. Витрати на "сили самооборони", які лише наприкінці 60-х рр. зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1% бюджету. В цьому — сьома причина. Але най­головніше багатство країни —- її народ. Упродовж повоєнних років японські трудящі працювали більше часу і значно інтенсив­ніше, ніж у багатьох інших країнах, за досить скромиу винагоро­ду. Й лише наприкінці 80-х рр. заробітна платня японців досягла рівня розвинених країн (19,5 долара на годину 1988 р.). Праце­любність і дисциплінованість стали традиційними в японському суспільстві, де мірилом людської гідності є не так багатство, як сумлінне ставлення до праці та навчання. Це — восьма причина.

Дев'яту слід шукати в досить високій ефективністі державно­го регулювання економічного розвитку Японії, високому ступені координації зусиль між державою і приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень із питань економічного розвит­ку, що полегшувало їхню практичну реалізацію.

Швидкі темпи промислового розвитку змусили японців пере­глянути зовнішньоекономічний курс. До середини 60-х рр: япон­ський уряд здійснював політику обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок і сприяння національній буржуазії у вивозі товарів (протекціоністська політика). Але така політика викликала зворотні дії інших країн. Тому, починаючи з 1964 р., японський уряд удався до лібералізації зовнішньої торгівлі. Це — десята причина.

Активна участь у міжнародній торгівлі відразу дала добрі наслідки. Дешеві японські товари заполонили світовий ринок. За лічені роки в декілька разів збільшилися золоті й валютні резерви країни. Японські бізнесмени почали фінансувати промисловість в інших країнах. Особливо активно вкладалися кошти у видобування сировини, щоб забезпечити нею японську промисловість. У самій Японії теж почали виникати спільні з іноземцями підприємства. Деякі японські та іноземні фірми зливалися.

3. Внутрішнє становище та зовнішня політика. Умови розвитку японської економіки в 70-ті рр. корінним чином змінилися. Зміни було започатковано кроками американ­ського уряду із захисту долара ("два шокові удари Ніксона"). "Нафтовий шок" став поштовхом до економіч­ної кризи, яка охопила більшість розвинених держав. Падінняпромислового виробництва в Японії в ті роки дорівнювало 19,3%, тоді як у США — 13,5%, ФРН — 11,2%.

Вислідом кризи стало розроблення нової стратегії розвитку японської економіки. Ставку було зроблено на енерго- та матеріалозберігальні технології.

Електронні фірми Японії, що випуска­ють мікропроцесори, контролюють від 60 до 90% світового рин­ку окремих їх видів. Від середини 30-х рр. Японія потіснила США. з позицій провідного виробника найсучасніших інтегральних схем, різних видів лазерів, оптичних волокон тощо.

Перебудова структури економіки в 90-ті рр. проходила також у напрямку зростання ролі інформаційних технологій в усіх сфе­рах життя і реалізації концепції побудови в країні суспільства, головним продуктом якого будуть нові знання та інформація. Завершено створення загальнонаціональної системи обробки й лередавання інформації, інтегрованої системи мобільного зв'яз­ку, яка забезпечуватиме телефонні розмови, передавання комп'ю­терних даних, електронну пошту тощо.

Успіхи Японії в економіці багато в чому визначає активна науково-технічна політика, великі витрати на наукові розроблен­ня, наявність великої кількості добре підготовлених фахівців.

У політичній сфері ситуація є стабільнішою. 38 років (з 1955 р. По 1993 р.) Японією керувала ліберально-демократична партія. На три роки вона втратила владу через розкол в її лавах. Вперше в країні було створено коаліційні кабінети, куди, крім лібераль­них демократів, увійшли й соціалісти, але вже 1996 р. ліберальні демократи знову повернули собі всю повноту влади і твердо утримують її в останні роки. Правляча партія Японії, як і країна в цілому, вміє пристосовуватися до нових умов.

У здійсненні свого зовнішньополітичного курсу Японія праг­не налагоджувати рівноправні та взаємовигідні відносини з усіма країнами світу. А от головним стратегічним партнером для Япо­нії впродовж усіх повоєнних років залишалися США.

61.Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів з історії.

62.Поняття та сутність методики викладання історії.

63.Зміст шкільної історичної освіти (навчальний план і програма середньої школи).

64.Методика формування пізнавальних умінь та навичок у навчанні історії.

65.Проблема диференційованого підходу до учнів у навчанні історії.

66.Нестандартні уроки історії.

67.Вимоги до вчителя історії.

68.Підготовка вчителя до уроку історії.

69.Типи і структура сучасного уроку історії.

70.Охарактеризуйте принципи та форми перевірки результатів навчання історії.

71.Гра на уроці історії.

72.Форми навчальних занять з історії (лекція,семінар)

73.Принципи викладання історії.

74.Методи навчання історії,їх класифікація.

75.Методика використання технічних засобів навчання на уроках історії.

76.Словесні методи навчання:розповідь,пояснення,бесіда.

77.Методика роботи з історичними документами.

78.Класифікація видів бесіди

79.Методика використання наочності у навчанні історії.

80.Кабінет історії в школі.

81.Методика використання історичних карт на уроках історії.

82.Методика використання на уроці шкільного підручника історії.

83.Інноваційні технології у викладанні історії.

84.Вимоги до сучасного шкільного підручника історії.

85.Інтерактивне навчання історії.

86.Класифікація методів навчання історії.

87.Основні моделі навчання історії.

88.Структура інтерактивного уроку історії.

89.Групові форми роботи на уроках історії.

90.Характеристика основних моделей навчання історії.