80. Форми організації виховання.

1. До форм організації виховання належать індивідуальна, групова та масова робота з дітьми, провідною серед яких має стати індивідуальна форма організації виховання. Таке її положення серед інших зумовлене специфікою процесу виховання та оптимальною можливістю управління ним. Основною метою індивідуальної роботи є налагодження контакту між вихователем та вихованцем, пошуки шляхів поліпшення вихованості останнього та організація адекватних відгуків на виховні впливи. Відповідно до цього вихователю потрібно вивчити кожного вихованця та допомогти йому стати кращим. Завдання вихователя в таких умовах полягає в допомозі долати дитиною обраний нею шлях вдосконалення, йти опліч, підтримуючи та захищаючи тонесенькі паростки дитячої надії. Аби це сталося, потрібно, щоб відбувся, перш за все, виховний контакт між вихователем і вихованцями.

До індивідуальної форми організації виховання належать:

• індивідуальна бесіда, що проводиться віч-на-віч у спокійній, виваженій, доброзичливій атмосфері, в якій поєднуються переконання з навіюванням;

• персональне доручення, виконуючи яке вихованець може проявити себе з кращого боку або здолати особистісні негаразди;

особистий приклад вихователя, якому дитина наслідує невимушено, добровільно, з цікавістю та інтересом.

2.Групові форми організації виховання переносять виховний акцент на взаємодію в дитячій спільноті, наприклад, у шкільному класі, де діти добре знають одне одного. Завданнями такого спілкування для кожного з них є прагнення знайти своє місце серед однолітків, проявити себе, реалізувати краще (чи гірше) в собі (що є), внаслідок чого обійняти певний соціальний статус.

Під час групових форм організації виховання відбувається самореалізація дитини серед добре знайомих людей. Їх не введеш в оману, від них почуєш чистісіньку правду прямо в очі, перед ними не треба прикидатися (позитив), але ж поряд із цим, змінити отриманий статус на вищий буває дуже важко: «все рівно, як завжди, не доведеш розпочату справу до кінця», «це випадковий успіх, ти його не втримаєш» і т. ін. (негатив). Тут спрацьовує феномен «ярлика», що легко здобувається, та важко втрачається. Включається відповідальність кожного за себе перед групою, та групи за вихованця перед вихователем.

Перелічене реалізується в усіх виховних заходах, які організовуються з класом. Саме заради цього вони й проводяться. Це бесіди, зустрічі, вікторини, збори, вогники, диспути, подорожі, змагання, ігри.

3. Беручи участь у масових формах організації виховання (наприклад, у загальношкільних), дитина виступає представником певної спільноти (класу, команди, гуртка, об’єднання) і самореалізується серед малознайомих людей. Певна річ, що в таких умовах кожен прагне показати себе з кращого боку, таким, яким хотілося б стати. Внаслідок цього відбувається тренування недорозвинених позитивних якостей, розширюється коло спілкування, засвоюються нові соціальні ролі, коректуються старі, підсилюються процеси формування особистості та її соціалізації. Активізує ці процеси якісно новий рівень відповідальності: за групу, що доручила представництво, і за себе перед групою. Наприклад, не прийти на урок фізкультури – це одне, а не з’явитися на змагання, внаслідок чого команда буде вилучена зі списку претендентів на перемогу – це зовсім інше.

До конкретних заходів такого рівня можна віднести фестивалі, конкурси (строю та пісні, стіннівок, ерудитів), тижні (книги, театру, кіно, предмету), вистави, вечори.