2. Навчання письма учнів з пфора.

Письмо є системою письмових засобів та правил. В сучасній методичній літературі розрізняють письмо та письмове мовлення. Механізм письма складають 2 етапи: складання слів за допомогою літер. В основі реалізації І етапу є оволодіння графікою та орфографією. Для реалізації II етапу необхідно оволодіти мовленнєвим умінням. Письмове мовлення - це специфічний вид мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв'язку. В шкільній програмі письмо визначали як засіб, а не мету навчання. На початковому етапі навчання іноземної мови реалізується мета оволодіння технікою письма, формування навичок, пов'язаних із засвоєнням звуко-буквених відповідностей. На середньому етапі основним є навчання орфографії у зв'язку з вивченням нового мовного матеріалу. Одночасно розвивається письмове мовлення як засіб, що сприяє формуванню вмінь та навичок мовлення усного. Чинна шкільна програма підкреслює, що письмо є метою і важливим засобом навчання іноземної мови. (Формування навичок письма має велике не тільки педагогічне, а й суспільно-виховне значення. Привчаючи першокласників до чіткого, акуратного, усталеного письма, вчитель виховує у них старанне ставлення до виконання будь-якої роботи, не лише письмової.

Важкість роботи з навчання письма проявляється великою мірою через вікові характеристики учнів, адже діти 6-річного віку є не завжди достатньо підготовленимифізіологічно до сприймання такого матеріалу. Саме ця проблема зумовлює актуальність нашої теми для сучасної початкової школи.

"Письмо" - складна мовленнєва дія. Доросла людина пише, не помічаючи елементарних дій, автоматично. У першокласників цей процес поділяється на декілька самостійних дій. Він повинен слідкувати за положенням ручки і зошита, згадувати рукописну літеру, яка відповідає звуку або друкованій букві, розмістити її на рядку, з’єднати з іншими. Це не лише уповільнює темп письма, але й втомлює дитину фізично й розумово. У зв'язку з цим на уроках необхідно проводити спеціальні вправи для рук і тулуба, чергувати письмо з усними вправами.

Приступаючи до навчання письма учнів цього віку, вчитель має знати особливості розвитку кожної дитини, у процесі роботи звертати увагу на психофізіологічний стан і керуватись цим у наданні обсягу і характеру завдань.)

№9 1.Поняття про первинні та вторинні порушення розвитку.

Поняття про первинний і вторинний дефект було введено Л.С. Вигодський. Первинні дефекти виникають в результаті органічного пошкодження або недорозвинення будь-якої біологічної системи (аналізаторів, вищих відділів головного мозку та ін) внаслідок дії патогенних факторів. Вторинні - мають характер психічного недорозвинення і порушень соціальної поведінки, безпосередньо не випливають з первинного дефекту, але обумовлених їм (порушення мови у глухих, порушення сприйняття і просторового орієнтування у сліпих та ін.) Чим далі наявне порушення відстоїть від біологічної основи, тим успішніше воно піддається психолого-педагогічної корекції.

У процесі розвитку змінюється ієрархія між первинними і вторинними, біологічними і соціально обумовленими порушеннями. Якщо на початкових етапах основною перешкодою до навчання і виховання є органічний дефект, тобто напрямок вторинного недорозвинення «знизу вгору», то потім, у разі несвоєчасно розпочатої корекційно-педагогічної роботи або при її відсутності, вдруге виниклі явища психічного недорозвинення, а також неадекватні особистісні установки, викликані невдачами в різних видах діяльності, нерідко починають займати провідне місце у формуванні негативного ставлення до себе, соціального середовища і основними видами діяльності. Поширюючись на все більш широке коло психологічних проблем, вторинне недорозвинення починає чинити негативний вплив на більш елементарні психічні функції, тобто напрям патогенного впливу починає йти «зверху вниз».

Відштовхуючись від теорії А. Адлера про значення різних «слабостей», недуг, дефектів для підвищеного розвитку інших функцій, Л.С. Вигодський сформулював основні положення методології та практики стимулювання компенсаторних процесів у дітей та підлітків з різними видами психічного дизонтогенеза.

Ключовим поняттям теорії А. Адлера є поняття «комплексу меншовартості», яке формується у людини, з позиції А. Адлера, завдяки його вічного прагнення до переваги і яке забезпечує в кінцевому рахунку подолання наявних проблем у розвитку.

А. Адлер називає його «всюдисуще людське почуття неповноцінності»: «... протилежність органічної недостатності з бажань, фантазій, снів, тобто психічних прагнень до компенсації, настільки всеосяжна, що можна вивести основний психологічний закон про діалектичний перетворенні органічної неповноцінності через суб'єктивне почуття неповноцінності в психічні прагнення до компенсації і сверхкомпенсации ».

Слідом за А. Адлером Л. С. Вигодський підкреслює, що, незважаючи на те, що сам дефект є в більшості своїй факт біологічний, дитина сприймає його опосередковано, через труднощі у самореалізації, в занятті відповідної соціальної позиції, у встановленні відносин з оточуючими і т.п. Іншими словами, наявність будь-якого органічного дефекту ще не означає «дефективність» дитину з позиції функціональної норми розвитку. Вплив дефекту на самому діда завжди двояко і суперечливо: з одного боку, він ускладнює нормальне протікання діяльності організму, з іншого - служить посиленому розвитку інших функцій, які могли компенсувати недолік. Як пише Л. С. Вигодський, «цей загальний закон однаково докладемо до біології та психології оргазму: мінус дефекту перетворюється на плюс компенсації».

Компенсація - відшкодування недорозвинених або порушених функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій. При компенсації функцій можливе залучення нових нервових структур, які раніше не брали участь в її здійсненні.

Компенсація недостатності або пошкодження будь-яких психічних функцій можлива тільки непрямим шляхом (непряма або психічна компенсація), тобто за рахунок створення «обхідного шляху», що включає або внутрішньосистемні перебудови (використання тих компонентів розпалася функції), або міжсистемні, коли, наприклад, неможливість оволодіння сліпими оптичною системою знаків, що лежать в основі письмової мови, компенсується дотикальним каналом, що робить можливим розвиток писемного мовлення на основі дотикальної абетки (шрифту Брайля).

На особистісному рівні компенсація виступає в якості одного з захисних механізмів особистості, які полягають в інтенсивному пошуку прийнятною заміни реальної чи уявної неспроможності. Найбільш зрілим захисним механізмом є сублімація (лат. sublime - Нагору, вгору). У результаті запуску цього механізму відбувається переключення енергії з незадоволених бажань (особливо сексуальних і агресивних) на соціально одобряемую активність, що приносить задоволення.