2. Вивчення другого десятка учнями з порушеннями функцій опорно-рухового апарату.

Причини виділення матеріалу в окремий концентр.

1. Вивчаючи усну нумерацію в межах 20, учні вперше знайомляться з десятковим складом числа та десятком як новою лічильною одиницею.

2. Знайомлячись з письмовою нумерацією, учні вчаться позначати числа від 11 до 20 і вперше знайомляться з десятковим складом числа (на першому місці пишуться одиниці, а на другому – десятки), формується уявлення про одноцифрові та двоцифрові числа.

3. У концентрі другого десятка починається знайомство з діями другого ступеня (множення та ділення).

4. Учні вперше знайомляться з розв’язуванням складених задач у дві дії.

5. Учні виконують дії першого ступеня з переходом через розряд.

Труднощі та помилки:

• у пригадуванні числівників, перескакування з прямого рахунку на обернений тощо;

• через недостатній розвиток слухового сприймання учні плутають числівники – наприклад «сімнадцять – вісімнадцять», так само як «сім-вісім»;

• неправильна вимова числівників;

• порушення таких мисленевих процесів, як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування обумовлює тривале не усвідомлення місця цифри у числі, тягне за собою при написанні перестановку цифр у числі (13 пищеться як 31 тощо).

Враховуючи ці труднощі, доцільно використовувати наочні посібники. Числа 2-го десятку треба унаочнювати. Види наочності: 1)20 паличок (10 розсипаних і 10 завязаних у пучечок); 2) 2 брусочки та 10 розсипних кубіків, брусочки поділені на квадрати відповідно до величини кубіків; 3) 2 паперові смужки та 10 квадратиків (аналогічно з попереднім); 4)рахівниці; 5) абаки (паперові смужки з прорізами)

Вивчення нумерації в межах 20 проходить у наступній послідовності: 1) утворення чисел 2-го десятка від 11 до 19; 2) отримання числа 20 з двох десятків; 3) письмова нумерація чисел другого десятка; 4) прямий та обернений рахунок в межах другого десятка.

Вивчення дециметра як міри довжини, яка містить в собі 10 сантиметрів.

Для закріплення знань про місця чисел другого десятку у натуральному ряду пропонуються такі вправи: знайдіть пропущені числа, знайдіть сусідів числа.

Додавання та віднімання в межах 20.

При вивченні 2-го концентру учні вивчають назви компонентів арифметичних дій, вчаться вводити їх в своє мовлення. Числа, які потрібно додати, називають доданками, а результат додавання називають сумою. Число, від якого віднімають, називають зменшуваним; число, яке віднімають – від’ємником, число, яке одержують в результаті віднімання – різницею.

Додавання та віднімання без переходу через розряд.

1. Додавання десятка з одноцифровіми числами та віднімання від двоцифрового числа одного з його розрядів: 10+4; 4+10;14-4; 14-10.

2. Додавання до двоцифрового числа та віднімання від двоцифрового числа одноцифрового. (15+4; 16-2)

3. Додавання, коли одиниці в сумі дають кругле число і віднімання від 20 одноцифрового числа: 16+4; 18+2.

4. Віднімання від двоцифрового числа, двоцифрового: 16-14; 20-16.

Проводячи обчислення прикладу типу 20-15 , учень повинен міркувати вголос: «Число 20 – це 2 десятки. Число 15 складається з 1 десятка і 5 одиниць. Спочатку від 2 десятків потрібно відняти 1 десяток. Залишится 1 десяток. Розкладаємо його на 10 одиниць. Потім від 10 одиниць віднімаємо 5 одиниць, отримуємо 5. Отже, 20-15=5».

Додавання та віднімання з переходом через розряд.

Для формування такої навички потрібно актуалізувати знання про склад числа. Наприклад, при обчисленні прикладу 8+7 учень повинен: 1) розкласти другий доданок (7) на два числа так, щоб одне з них доповнювало перший доданок до 10 (7=2+5); 2)доповнити перший доданок до 10, тобто додати до першого доданка (8) одне з чисел, на які розкладали другий доданок (тобто 2); 3) до отриманого числа (10) додати число, що залишилось (5).

Розвязування арифметичних задач у 2-му концентрі.

Учні знайомляться з поняттям «складена задача» - задача на 2 та більше дії. Щоб перейти від простої задачі до складеної В.В.Ек пропонує використовувати такі прийоми:

1. Розбирається та розв’язується проста задача, потім до неї додається певна умова і задача допускає продовження: «Сашко знайшов 5 грибів, Петро -7. Скільки грибів знайшли хлопчики?»

5 гр.+7гр. = 12 гр.

Коли хлопчики принесли гриби додому, 2 з них виявились поганими. Скільки їстівних грибів залишилось?»

12 гр.- 2 гр.= 10 гр.

2. Спочатку розв’язується перша проста задача, потім друга (див.вище). після розв’язання другої задачі учням пропонується їх порівняти.

-Які імена хлопчиків в обох задачах?

-Що робили хлопчики?

-Що говорилось про гриби у першій задачі? У другій задачі?

-У цих задачах мова іде про одних і тих самих хлопчиків? Чи можна про них скласти одну задачу замість двох?

3. Вчитель пропонує школярам розв’язати складену задачу, повністю її аналізує та робить висновки: дану задачу розв’язати однією дією неможна, тому що не вистачає даних. Вона розв’язується в 2-і дії.

№17 1.Адаптивне фізичне виховання дітей з ПФОРА в умовах спец.школи та в умовах інклюзивної освіти.

Завдання адаптивної фізичної культури дітей з ПФОРА можна розділити на кілька груп. У першу групу входять ті класичні задачі, які справедливі і в роботі із здоровими дітьми - це загальноосвітні, оздоровчі і виховні.

Другу групу складають рухові корекційні завдання, які доцільно розділити на основні і допоміжні. До основних рухових корекційних завдань відноситься поетапний руховий розвиток дітей у тій послідовності, яка властива здоровим дітям.

Для більш детального опрацювання основних корекційних завдань сформулюємо більш приватні допоміжні завдання, які вирішуватиме методист у процесі фізичного розвитку:

1. Корекція порочних установок опорно-рухового апарату (кінцівок, відділів хребетного стовпа).

2. Подолання слабкості (гіпотрофії, атрофії) окремих м'язових груп.

3. Поліпшення рухливості в суглобах (профілактика і розробка контрактур).

4. Нормалізація тонусу м'язів (корекція пізнотонічних реакцій).

5. Поліпшення м'язово-суглобового відчуття (кінестезії) і тактильних (шкірних) відчуттів.

6. Формування компенсаторної гіпертрофії певних м'язових груп (посилення розвитку тієї групи м'язів, яка змушена взяти на себе функції ослабленої, паралізованої).

7. Поліпшення діяльності серцево-судинної, дихальної та інших систем організму.

8. Розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук (пальців рук).

9. Формування вестибулярних і антигравітаційних реакцій статодинамічної стійкості (рівноваги) і орієнтування в просторі.

10. Формування різних опорних реакцій рук і ніг.

11. Загальна релаксація (розслаблення) організму та окремих його кінцівок.

Слід відзначити одну з найважливіших особливостей рухового розвитку дітей, на яку давно звернули увагу найбільші вітчизняні і зарубіжні вчені. Було переконливо доведено, що руховий розвиток дітей надає потужний вплив на їх загальний розвиток, зокрема на формування мови, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також у широкому сенсі, на їх поведінку.

При стимулюванні рухових функцій треба обов'язково враховувати вік дитини, рівень інтелектуального розвитку, його інтереси, особливості поведінки. Більшість вправ слід проводити в ігровій формі.

Позитивний вплив на розвиток рухових функцій надає використання комплексних аферентних стимулів: зорових (більшість вправ проводиться перед дзеркалом), тактильних (погладжування кінцівок: опора ніг і рук на поверхню, покриту різними видами матерії, ходьба босоніж по піску і т.д.), температурних (вправи у воді зі зміною її температури, локальне використання льоду), пропріоцептивних (спеціальні вправи з опором, чергування вправ з відкритими і закритими очима).

На всіх заняттях у дитини формують здатність сприймати пози і напрямки рухів, корисно проводити під музику. Особливо важливе значення має чітка мовна інструкція, яка нормалізує психічну діяльність дитини, розвиває цілеспрямованість, покращує розуміння мови, збагачує словник.

Таким шляхом у дитини формуються різні зв'язку з руховим аналізатором, що є потужним фактором всього психічного розвитку.

Тепер про найважливіші принципи корекційної роботи:

1. Дитина з ПФОРА, повиннна бути адаптована до сім'ї і навколишнього середовища, і ні за яких обставин не повинна бути ізольована.

2. Потрібно враховувати конкретні і реальні цілі. Треба брати до уваги зусилля пацієнта, його наміри повинні здійснюватися. Всі спроби пацієнта до активних дій повинні підтримуватися.

3. Будь-яке спілкування з дитиною з ПФОРА пропонує щадний, індивідуальний образ дій. Важливою умовою є готовність допомогти в будь-якій ситуації. Майже кожен рух передбачає демонстрацію (показ). При цьому попутно в подробицях пояснюються і показуються всі рухи, а потім просять дітей їх повторити.

4. Змагання можуть також впливати позитивно на дітей з ПФОРА.

5. Натяки і знаки дітей не повинні бути непоміченими. На них теж треба звертати увагу.

6. Кожен рух вимагає мінімуму здатності до рухів. Як і лікувальна фізкультура, терапія гри вимагає слідувати принципам спеціальних лікувальних вправ. Лікувальні вправи при помилкових рухових прикладах можуть призвести лише до неправильного розвитку або фіксації колишніх помилок. Невірні форми рухів відкладаються в пам'яті і негативно впливають на подальший розвиток.

Для того щоб домогтися гарних результатів, заняття фізичними вправами у дітей з ПФОРА повинні бути щоденними і проходити протягом всього дня.

У складний комплекс відновлювальної терапії ПФОРА входять: медикаментозна терапія, робота з відновлення пізнавальної діяльності і мови, лікувальна фізкультура, масаж, ортопедичний режим і протезування, при необхідності хірургічне лікування, а також фізіотерапевтичне лікування і трудотерапія.

Вміле поєднання всіх форм відновлювальної роботи на всіх стадіях захворювання, правильне використання всіх видів масажу і ЛФК у цьому комплексі є запорукою ефективної реабілітаційної терапії ПФОРА.

2. Монтессорі матеріали: заг х-ка, вимоги, правила роботи.

Матеріали за доступністю, структурою, логічною пос­лідовністю мають відповідати сензитивному періоду розви­тку дитини. Це сприяє розвитку органів чуття, за допомогою яких дитина пізнає оточуючий світ, пізнанню свого тіла, вдосконаленню координації рухів, збагаченню світогляду.

Кількість матеріалів має бути обмежена, їх не пови­нно бути багато, і бажано в одному екземплярі.

Матеріали мають бути естетично оформлені, приваб­ливі, цікаві, схиляти до діяльності, сприяти розвитку самос­тійності. М. Монтессорі зазначала, що дитину слід оточува­ти гарними речами з метою естетичного розвитку та підви­щення мотивації самостійної роботи з цими речами.

Матеріали повинні ділитися відповідно до сфер від­чуттів та умінь і розміщатися у відповідних зонах. Педагог вважала, що для кращого засвоєння складнішої інформації дитина спочатку повинна засвоїти кожну якість окремо.

Матеріали мають бути розроблені від простого до складного, від конкретного до абстрактного. Для засвоєння різноманітних знань і умінь пропонуються матеріали різної складності, які пізніше утворюють одне ціле. Коли дитина засвоює знання та без труднощів справляється з роботою, тоді вона переходить до вищого ступеня складності.

Матеріали мають передбачати „контроль помилок", щоб дитина могла помітити свої недоліки в роботі і випра­витись. Контроль може бути:

механічний, коли в процесі будь-якої діяльності, або виконуючи роботу з матеріалом, дитина сама помічає помилку;

візуальний, коли при виконанні роботи спостерігаєть­ся невідповідність парних ознак, порушення гармонії ряду, або використовуються контрольні картки;

контроль вчителем.

Матеріали мають сприяти тренуванню зору, слуху, розвитку загальної та дрібної моторики, психічних процесів: пам'яті, уваги, мислення, уяви, волі, розвитку мовлення, що є необхідним для повноцінного інтелектуального розвитку дитини.

Матеріали мають пробуджувати активність, самостій­ність, творчість, відповідати потребам діяльності дити­ни

14. моральне виховання дітей з пора в умовах школи

Мораль – це сукупність принципів, норм і правил поведінки людей в суспільстві. Моральне виховання дітей з пора ставить за мету формування у них моральної свідомості, моральних почуттів та поведінки, що визначають ставлення до людей, суспільства в цілому, до себе, до своєї поведінки та обовязків. Формування моральної свідомості базується на моральних уявленняхдітей.

Видляють два компоенти формування моральних уявлень дитини: когнітивний (пізнавальний) компонент та оперативний, який актоалізується при потребі вирішити якесь моральне завдання.

У дітей з пора спостерігається відсутність вираженої вікової динаміки у становленні уявлень про моральні норми протягом шкільного життя, що свідчить про необхідність встановлення наступності в цій роботі з класу в клас. Така наступність передбачає відбір моральних норм, які необхдно засвоїти дитині в тому чи іншому віці, та забезпечити поступового накопичування суттєвих ознак норм поведінки, які вивчаються.

Доцільно використовувати ігрову діяльність для формування моральних уявлень у дітей з пора. За допомогою гри, що спеціально моделюється, у дитини зявляється можливість накопичити запас знань про різні поведінкові алгоритми, що стимулує розвиток мханізму пошуку моральної інформації. Ігрова діяльність інтегрує в собі такі уявлення як: включення в колективну діяльність з накопичення та узагальнення морального досвіду, активізація пізнавальної діяльності при сприйманні та переробці моральної інформації, емоційне переживання моральних норм.

Процес формування моральної свідомості дитини тривалий і складний, він розпочинається ще до вступу до школи. В школі перші заняття учні отримують ознайомившись з правилами для учнів.вони вимагають від дитини старанного навчання, участі в суспільно корисній праці, бережливого ставлення до власного та громадського майна, поваги до старших та тваришів, чесності і правдивості, ввічливості і охайності.

Виховання відбувається головним чином через зміну і подальше удосконалення вже наявних почуттів. Для цого потрібно створити спеціальні умови, за яких в учня можуть виникнути певні переживання , задоволення від скояного доброго або ж поганого вчинку. Під впливом переживань почуття можуть удосконалюватися, змінюватися. Переживання найчастіше виникають у процесі сприймання й усвідомлення поведінки інших людей.

Велике значення має соральне самовдосконалення дитини. Вихованель має керувати процесом морального самовиховання дитини. Стимулом може стати ідеал, з яким дитина себе весь час порівнює.

№18 1. Зміст організаційно-педагогічної роботи корекційного педагога в дошкільному закладі. Оснащення кабінету, документація корекційного педагога.

В кабінеті забезпечується своєчасне і систематичне вивчення психофізичного, соціального розвитку дітей та учнів, мотивів їх поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей. Кабінет діє з метою виявлення і створення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку і саморозвитку дітей та учнів, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальних закладів.