Межі втручання редактора в авторський оригінал.

У тоталітарних суспільствах, в яких використовують будь-яку моністичну теорію

редагування, межі втручання редактора в авторський оригінал достатньо широкі, особливо

це стосується контролю дотримання політичних норм. У демократичних суспільствах, де

застосовують плюралістичні теорії редагування, межі втручання редактора в оригінал

значно вужчі й регламентуються законодавством про авторське право.

Оскільки нині Україна належить до числа демократичних суспільств, на її території

використовують плюралістичні теорії редагування. Розглядаючи межі втручання редактора

в авторський оригінал, зазначимо, що аналогічними чи дуже близькими до застосовуваних

в Україні вони є і в інших демократичних державах.

Отож, редактор не може вносити в тексти повідомлень жодних виправлень, оскільки

чинне законодавство (наприклад, в Україні ст. 13 Закону "Про авторське право та суміжні

права") забороняє це робити. Однак відхилення знижують якість повідомлень, а це веде

до зниження прибутку ЗМІ, з чим вони погодитися не можуть. Тому ЗМІ, виходячи зі

своїх прав та цілей, просто відмовляються від опублікування повідомлень низької якості

(питання про передавання чи непередавання якогось повідомлення в інформаційний простір

належить до виключної компетенції лише самого ЗМІ; ст. 36 Закону "Про друковані засоби

масової інформації (пресу) в Україні"). Звичайно, це суперечить інтересам авторів, метою

яких є максимальне розповсюдження своїх повідомлень.

Враховуючи сказане, слід визнати, що в плюралістичних теоріях редагування межею

втручання редактора в текст є "мовчазний" компроміс, який виникає під час редагування

між автором і редактором: редактор не може внести в текст жодного виправлення без

згоди автора, проте може відмовити авторові в опублікуванні повідомлення. Іншими

словами, межі втручання редактора в авторський текст — це результат компромісу між

тим, чи виправляти, і тим, чи публікувати.

Укладання "мовчазного" компромісу між редактором та автором проходить

у два етапи. На першому етапі умови компромісу визначає редактор: "Або Ви [автор]

погоджуєтеся на виправлення і тоді я [редактор] публікуватиму Ваше повідомлення, або,

коли Ви не згодні на виправлення, я повідомлення не публікуватиму". На другому етапі

умови компромісу визначає вже автор: "Гаразд, я [автор] згоден на Ваші [редактора]

виправлення, але тільки в тих межах, які я дозволю".

Оскільки автори об'єктивно мають різну кваліфікацію і різну суб'єктивну самооцінку,

то вони встановлюють для редакторів різні межі втручання в текст — від максимальних

("Редакторе, виправляйте все, що Ви вважаєте за потрібне!") до мінімальних ("Будь ласка,

не виправляйте жодної літери без моєї згоди!").

Звичайно, редактор повинен узгоджувати з автором будь-яке виправлення, навіть

найдрібніше (наприклад, така вимога зафіксована в ст. 42 Закону "Про телебачення

і радіомовлення"). Це створить в уяві автора позитивний образ редактора і дасть змогу

редакторові в майбутньому робити вже інші потрібні й значно істотніші виправлення.

Межі втручання редактора в текст повинні бути диференційовані також залежно

від того, яким є виправлення: однозначним, неоднозначним чи багатозначним. Так,

однозначні й неоднозначні виправлення редакторові доцільно робити відразу, образно

кажучи, "ручкою", а от творчі — краще "олівцем. Однозначні виправлення в

екстремальних ситуаціях (наприклад, якщо неможливо узгодити їх із автором під час верстання

газети) редактор може виконувати навіть самостійно, беручи на себе всю юридичну

відповідальність за внесені зміни, а щодо творчих — цього робити не можна ніколи.

У тому випадку, коли автор необгрунтовано суперечить внесенню виправлень,

редактор завжди може повернутися до укладання компромісу першого етапу, тобто до

відмови авторові в опублікуванні повідомлення.

Говорячи про межі втручання редактора в текст, слід також згадати й про те, що

існують повідомлення, які взагалі заборонено виправляти. До їх числа належать офіційні

документи (наприклад, законодавчі акти), твори класиків тощо. Виправляти в таких текстах

слід лише дуже грубі помилки, вказавши в примітці, як було написано в оригіналі і хто

вніс виправлення.

63