Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
екзамен 379-430.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
108 Кб
Скачать
☆

379. Резервні, спеціальні фонди та прибуток у формуванні власного капіталу.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Крім цього, до складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з

чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди,

призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її

матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального

стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку.

Для більш повної уяви про власний капітал банку, варто відмітити, що

власний балансовий капітал банку включає такий компонент, як результат

переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів, нематеріальних

активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій у

асоційовані та дочірні компанії.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за

минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток – це частина чистого

прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з

метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом

власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок

чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні

резерви, резервний капітал та інші фонди, створені відповідно до рішень

загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством.

Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у

будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення

нормативу адекватності капіталу;

якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку

дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій

формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і

рівнем регулятивного капіталу.

Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.

380. Достатність капіталу банку. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.

Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.

Базельська угода про капітал 1988 року ("Базель") визначила для банків стандарти достатності капіталу, а саме: елементи капіталу, вагові коефіцієнти ризику, цільовий стандартний коефіцієнт достатності капіталу. Базельська угода І містила такі основні постулати: капітал банку складається з основного та додаткового; капітал потрібен для покриття кредитного ризику, який визначається за допомогою вагових коефіцієнтів; співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 %.

Укладення Базельської угоди про капітал І дало змогу на певний час знизити гостроту проблеми забезпечення фінансової стійкості та надійності банків. Однак підвищення рівня ризиків у зв'язку з бурхливим розвитком високодохідних кредитних операцій (використанням складних схем з гарантіями, деривативами, сек'юритизацією) призвело до недостатності власного капіталу, необхідного для їх покриття.

Недоліком Базельської угоди І було і те, що вона приділяла недостатньо уваги заставному забезпеченню та деривативним інструментам в обмеженні банківських ризиків. Найбільшої критики зазнала шкала вагових коефіцієнтів ризику, яка не давала змоги відобразити їх високий рівень за позабалансовими операціями банків.

Очевидна обмеженість Базельської угоди І полягала у врахуванні тільки кредитного ризику банківських портфелів (ризику контрагента і країни). Незважаючи на те, що зазначений вид ризику є найважливішим, в умовах наростання нестабільності фінансових ринків і здійснення банками операцій на них, усе більшої ваги набувають ринкові ризики, зокрема валютний, процентний і ризики операцій з похідними фінансовими інструментами.

Тож, Базельська угода І, яка б вона не була прогресивна на час створення, згодом застаріла, і до неї починають вноситись поправки. Протягом 1988—2004 рр. прийнято декілька поправок (здебільшого редакційно-технічних), які не змінювали трьох основних постулатів "Базеля І".