- •389. Встановлення кореспондентських відносин та порядок відкриття кореспондентського рахунку.
- •390. Порядок здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів (сеп).
- •391. Здійснення розрахунків через власну внутрішньобанківську платіжну систему (впс)
- •392. Суть і принципи організації готівкових грошових розрахунків.
- •393. Види та порядок оформлення касових операцій.
- •394. Приймання та видача готівки з каси банку.
- •395. Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток.
- •396. Порядок видачі та обслуговування платіжних карток.
- •398. Економічна характеристика та класифікація банківських кредитів.
- •397. Особливості впровадження Національної платіжної системи масових електронних платежів.
- •399. Організація кредитної діяльності банку.
- •400. Особливості визначення ціни банківського кредиту.
- •401. Порядок укладення кредитних договорів та організації банківського кредитування.
- •402. Методи розрахунку величини кредитного ризику.
- •403. Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку.
- •404. Особливості механізму надання та погашення споживчого банківського кредиту.
- •405. Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в Україні.
- •406. Особливості кредитування у формі овердрафту.
- •407. Інвестиційне кредитування.
- •408. Характеристика сутності векселя та організації вексельного обігу в Україні.
- •409. Класифікація операцій банку у сфері вексельного обігу.
- •410. Характеристика цінних паперів та видів банківської діяльності на фондовому ринку.
- •411. Класифікація та види банківських операцій з цінними паперами.
- •412. Ризики, пов’язані з діяльністю банків на ринку цінних паперів та засоби захисту від них.
- •413. Економічні та організаційні основи здійснення валютних операцій.
- •414. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків.
- •415. Електронні системи міжнародних міжбанківських платежів.
- •416. Загальна характеристика та види банківських послуг.
- •417. Сутність та економічне значення лізингу.
- •418. Основні поняття, елементи та класифікаційна характеристика видів та форм факторингу.
- •419. Механізм здійснення та вартість форфейтингової операції.
- •420. Гарантійні послуги банків.
- •421. Довірчі (трастові) послуги.
- •422. Організація послуг щодо зберігання цінностей у банку.
- •423. Посередницькі послуги банку. Консультаційні та інформаційні послуги.
- •424. Сутність фінансової стійкості комерційного банку та способи її забезпечення.
- •425. Економічні нормативи регулювання діяльності банків.
- •426. Оцінка ресурсної бази банку з позицій ліквідності та забезпеченості потреб банку в ліквідних засобах.
- •427. Поняття, мета та етапи процесу управління банківськими ризиками.
- •428. Порядок формування і використання резервів для покриття можливих втрат за кредитними операціями банку.
- •429. Прибутковість банку: поняття та оцінка.
- •430. Фінансові звіти банку та оцінка його діяльності.
- •379. Резервні, спеціальні фонди та прибуток у формуванні власного капіталу.
- •380. Достатність капіталу банку. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.
- •381. Економічний зміст депозитних операцій, їх класифікація.
- •382. Особливості депозитних рахунків до запитання, строкових та ощадних вкладів; їх переваги і недоліки.
- •383. Встановлення депозитної процентної ставки та фактори, що впливають на її рівень
- •384. Практика здійснення операцій з міжбанківського кредитування.
- •385. Організація платіжного обороту.
- •386. Порядок відкриття і ведення банківських рахунків.
- •387. Форми безготівкових розрахунків
- •388. Загальна характеристика та принципи здійснення міжбанківських розрахунків.
379. Резервні, спеціальні фонди та прибуток у формуванні власного капіталу.
Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Крім цього, до складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з
чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди,
призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її
матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального
стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку.
Для більш повної уяви про власний капітал банку, варто відмітити, що
власний балансовий капітал банку включає такий компонент, як результат
переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів, нематеріальних
активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій у
асоційовані та дочірні компанії.
Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за
минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток – це частина чистого
прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з
метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом
власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок
чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні
резерви, резервний капітал та інші фонди, створені відповідно до рішень
загальних зборів учасників банку згідно з чинним законодавством.
Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:
банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у
будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення
нормативу адекватності капіталу;
якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку
дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій
формі на суму, що не перевищує 50% від різниці між капіталом банку і
рівнем регулятивного капіталу.
Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.
380. Достатність капіталу банку. Оцінка власного капіталу банку згідно вимог Базельської угоди.
Достатність капіталу — це здатність банку захистити інтереси своїх кредиторів та власників від незапланованих збитків, розмір яких залежить від обсягу ризиків, що виникають у результаті виконання банком активних операцій.
Базельська угода про капітал 1988 року ("Базель") визначила для банків стандарти достатності капіталу, а саме: елементи капіталу, вагові коефіцієнти ризику, цільовий стандартний коефіцієнт достатності капіталу. Базельська угода І містила такі основні постулати: капітал банку складається з основного та додаткового; капітал потрібен для покриття кредитного ризику, який визначається за допомогою вагових коефіцієнтів; співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не повинне бути меншим 8 %.
Укладення Базельської угоди про капітал І дало змогу на певний час знизити гостроту проблеми забезпечення фінансової стійкості та надійності банків. Однак підвищення рівня ризиків у зв'язку з бурхливим розвитком високодохідних кредитних операцій (використанням складних схем з гарантіями, деривативами, сек'юритизацією) призвело до недостатності власного капіталу, необхідного для їх покриття.
Недоліком Базельської угоди І було і те, що вона приділяла недостатньо уваги заставному забезпеченню та деривативним інструментам в обмеженні банківських ризиків. Найбільшої критики зазнала шкала вагових коефіцієнтів ризику, яка не давала змоги відобразити їх високий рівень за позабалансовими операціями банків.
Очевидна обмеженість Базельської угоди І полягала у врахуванні тільки кредитного ризику банківських портфелів (ризику контрагента і країни). Незважаючи на те, що зазначений вид ризику є найважливішим, в умовах наростання нестабільності фінансових ринків і здійснення банками операцій на них, усе більшої ваги набувають ринкові ризики, зокрема валютний, процентний і ризики операцій з похідними фінансовими інструментами.
Тож, Базельська угода І, яка б вона не була прогресивна на час створення, згодом застаріла, і до неї починають вноситись поправки. Протягом 1988—2004 рр. прийнято декілька поправок (здебільшого редакційно-технічних), які не змінювали трьох основних постулатів "Базеля І".
