402. Методи розрахунку величини кредитного ризику.

Кредитний ризик – це ризик небезпеки неповернення позичальником отриманого кредиту та відсотків за нього в передбачені кредитною угодою терміни.

Відзначимо, що кредитний ризик є складним для оцінки, оскільки залежно від суб’єкта носія ризику розрізняють ризик індивідуального позичальника (індивідуальний кредитний ризик) та сукупний (портфельний) кредитний ризик.

Кредитний індивідуальний ризик – це ризик, пов’язаний з тим, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання за кредитною угодою щодо повернення позикових коштів та процентів за користування цими коштами. Індивідуальний ризик залежить від максимальної величини кредиту (максимально можливих збитків) і ймовірності їх настання.

Своєю чергою кредитний портфельний ризик – це можливість зменшення вартості частини активів банку або зниження їхньої прибутковості відносно розрахункового запланованого рівня у зв’язку з динамікою структурних елементів кредитного портфеля, що впливає на фінансовий стан банку та платоспроможність.

В Україні існує три методи оцінки банківських ризиків.

1. Метод експертної оцінки. Технічна легкість експертної оцінки і недостатність інформації про оцінювані процеси призвело до того, що в Україні існує велика кількість фахівців і спеціалізованих видань, що пропонують розроблені ними прогнози. Проте не завжди це робиться на достатньо професійному рівні. Результати аналізу, проведеного російськими фахівцями, показують, що справжність експертних оцінок набагато нижча 50%. На базі проведеного дослідження в умовах реформованої економіки були дробленні такі висновки:

- у критичних точках різко зростає кількість оцінок і прогнозів, що пропонується;

- різко падає справжність оцінок;

- у критичних точках суттєво знижується конкретність оцінок аналітиків і переважають роздуми на загальні теми.

2. Статистичний метод оцінки ризику базується на аналізі коливань досліджуваного показника за певний відрізок часу. Однак цей метод не вирішує одне з головних практичних завдань, яке стоїть перед суб’єктом ризику: оцінка в умовах обмеження інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної ситуації.

3. На врахування індивідуальності конкретної ситуації, де вибір рішення пов’язаний з ризиком, більше спрямований рейтинговий метод оцінки. Головна його перевага – це можливість добору коефіцієнтів з урахуванням конкретної мети аналізу. Цей метод найбільш пристосований для оцінки ризику в умовах розбудови економіки України.

403. Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку.

Кредитоспроможність (платоспроможність) - це здатність позичальника повністю та у визначений строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Процедура оцінки кредитоспроможності позичальника — юридичної особи складається з двох етапів:фінансового аналізу (на основі фінансових показників) і якісного (нефінансового) аналізу. 

У разі проведення якісного аналізу кредитоспроможності боржника за основу беруть інформацію, яку можна уявити у вигляді кількісних показників. Банк вивчає ділову репутацію свого потенційного позичальника (його порядність, чесність, досвід роботи у відповідній сфері, кваліфікацію керівництва, чи має місце плинність кадрів, своєчасність погашення попередніх кредитів і т.д.). Крім того, банк аналізує економічне оточення позичальника (його основних ділових партнерів, конкурентоспроможність вироблених позичальником товарів, стабільність ринків збуту та ін.) Для проведення такого аналізу банк користується інформацією, накопиченої самим банком, іншими банками та кредитними бюро. 

Завершальним етапом в процесі оцінки кредитоспроможності кредитоотримувача є фінансовий аналіз, суть якого полягає в розрахунку ряду показників, таких як коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт забезпеченості власними коштами, показник фінансової стійкості позичальника, коефіцієнт рентабельності і оборотності.

Отримавши результати першого і другого етапів оцінки кредитоспроможності позичальника, банк робить висновок про клас кредитоспроможності своїх потенційних позичальників, який залежить від класу кожного з розрахованих показників. Деяка складність у визначенні класу кредитоспроможності клієнта виникає, якщо фактичні значення коефіцієнтів мають значну розбіжність у рівнях. Внаслідок цього банки користуються рейтинговою оцінкою, яка грунтується на наступних принципах: банки самі визначають коло найбільш істотних за їхніми мірками показників та встановлюють для них певну вагу (у відсотках або балах). Потім при розробці шкали процентних ставок клас кредитоспроможності боржника приймається банками до уваги. Також клас кредитоспроможності враховується при визначенні умов кредитування, при оцінці якості кредитів, які складають кредитний портфель банку.

У разі кредитування фізичних осіб теж проводиться оцінка їх кредитоспроможності, яка здійснюється, грунтуючись на рівні доходу позичальника, вивченні кредитної історії позичальника і скорингової оцінки.

Оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника по його рівню доходів проводиться на основі інформації про доходи фізичної особи, а також ступеня ризику втрати цього доходу. Рівень доходу визначається на основі довідок про зарплату або на основі податкової декларації. А потім коригується, беручи до уваги обов'язкові платежі та коефіцієнти ризику банку.  Дані про отримання та погашення потенційним позичальником кредитів в минулому являє собою кредитну історію. Для створення кредитних історій в державах функціонують так звані кредитні бюро.

На основі даних кредитних історій інших позичальників банк намагається спрогнозувати ступінь ризику кредитування, тобто наскільки даний клієнт зможе вчасно повернути отриману суму кредиту банку. Такі прогнози складають за допомогою скорингових моделей.

Найпростіший вид скорингової моделі полягає у зваженій сумі певних параметрів, внаслідок чого розраховується інтегральний показник. Цей показник порівнюють з певним числовим порогом, є лінією беззбитковості і визначається з відношення, що дозволяє визначити середнє число кредитоспроможних клієнтів, необхідне для компенсації збитків від одного позичальника. Кредит надається клієнтам, що мають інтегральний показник вище даної лінії.

Отже, скоринг не в змозі відповісти на питання, чому боржник не платить. Але він вказує характеристики, найбільш тісно пов'язані з ненадійністю або надійністю позичальників певного віку, освіти, професії і т.д. У цьому виявляється якийсь дискримінаційний характер скорингового підходу: адже людина, яка за формальними ознаками виявляється близьким до групи позичальників, що має погану кредитну історію, ймовірно, не зможе отримати кредит.