3. Визначте правильну послідовність появи форм соціально-психологічних знань:
3. теорія поля К.Левіна;
1. ідеї Платона про ірраціональність поведінки масс;
2. теорія психології народів (М.Лацарус, Г.Штейнталь).
4. Корисним поведінковим прийомом в діяльності консультанта вважається:
б) повторювати ключові фрази клієнта;
5. Якою є основна особливість каузальної психокорекції:
б) спрямована на джерела і причини відхилень;
Білет №17
І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки
Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:
Розкрити сутність емоцій та почуттів як виявів афективної сфери особистості, їх функції та різновиди. Охарактеризувати основні форми переживання емоційних станів людиною. Висвітлити поняття афективної культури особистості та особливості її формування.
Емоції досліджуали- Леонтьев, Ізард, Вильгельм Вундт, Карл Гюстав Юнг, Джеймс-Ланге.
Емоція - це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності, реакція психіки на задоволення чи незадоволення потреби
Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення під час сприймання музики, пейзажу.
Почуття-це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, які були, є і будутьПочуття є специфічно людською формою вияву афективної сфери психіки, оскільки здатність до їх переживання сформувалась в процесі розвитку людини як соціальної істоти.
Емоції людини є складним психічним процесом і виконують ряд функцій:
-сигнальна функція
-регулятивна(спонукають до знань праці, вчинків)
• відображальна (оцінна) функція полягає у оцінці дійсності в особливих еталонах, оскільки під час протікання подій, що мають значення для людини, спостерігається додаткове емоційне тло: наростання збудливості, швидкості й інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів чи, навпаки, їх зменшення.
• пристосувальна функція є взаємопов’язаною з попередньою, оскільки, на думку
Ч. Дарвіна, за допомогою емоцій живі істоти, в тому числі і люди, в результаті оцінки дійсності мають можливість ефективно пристосовуватися до нових умов
• мобілізуюча функція виявляється у тому, що одразу після сильної емоційної реакції відбувається активізація всіх сил організму людини
• мотивуюча (стимулююча) функція виявляється у тому, що людина буде прагнути уникнути подій, які породжують негативні емоції, і включитися у події, які призведуть до позитивних переживань
• підкріплююча функція полягає у кращому запам’ятовуванні подій, які викликали емоційну реакцію. Позитивні або негативні емоції можуть також привити зацікавленість до навчання або назавжди згасити її
• стабілізуюча функція виявляється в їхній участі у прогнозуванні ситуації на основі слідів пам’яті: якщо уявлення про майбутній корисний результат, актуалізовані в пам’яті, збігаються з результатом зробленої дії, виникають позитивні емоції, а розбіжність викликає негативні емоції
• діагностична функція багато бажань людини не завжди усвідомлені нею, тому наявність певних емоцій може бути важливим засобом ідентифікації бажань та виявлення їхніх зв’язків з базовими життєвими потребами, цінностями людини
• комунікативна функція на думку Рогова Є.І., полягає у можливості передачі за допомогою зовнішнього виявлення емоцій нашого ставлення до оточуючих предметів і явищ дійсності, а також розуміння ставлення інших людей
Види емоцій
При визначенні різновидів емоцій можна користуватися різними критеріями, наприклад:
за модальністю переживання – позитивні( реакція психіки на задоволену потребу: радість, насолода) негативні (незадоволеної потреби: сум, гнів), нейтральні (інтерес, здивування).
- за інтенсивністю протікання – повільні та вибухові;
- за характером впливу на організм: стенічні (сильні) (радість, гнів), які покращують настрій людини, активізують організм та посилюють працездатність, та астенічні (впливають розслаблююче, знижу-ють працездатність людини, уповільнюють фізіологічні процесив організмі: сум, горе.);
- за виконуваними функціями: стимулюючі, оцінюючі, мобілізуючі, мотивуючі, діагностичні тощо;
Найбільш відомими класифікаціями емоцій є класифікація фундаменталь-них емоцій К.Є. Ізарда, який виділяє 10 видів (зацікавлення-хвилювання, радість, горе-страждання, відраза, презирство, гнів, страх, подив, сором та провина)
За своєю спрямованістю вищі почуття поділяються на моральні (ставлення до себе та інших людей), інтелектуальні (виявляються у пізнавальній діяльності) та естетичні (виявляються у оцінці витворів мис-тецтва, краєвидів природи тощо), праксичні
Залежно від індивідуальних особливостей особистості, почуття бувають довготривалими або короткочасними і називаються захопленнями та пристрастями.
Моральні почуття - це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, людей, самої себе; їх джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільно важливої мети
Естетичні почуття - це почуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм
Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні
Рівні розвитку інтелектуальних почуттів: цікавість, допитливість, цілеспрямованість, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю
Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Це виявляється в захопленні, задоволенні діяльністю, у творчому підході, в радості від успіхів або незадоволенні, в байдужому ставленні до неї.
Форми переживання емоційних станів-
Настрій-це загальний емоційний стан, який на певний час надає своєрідного забарвлення діяльності людини , характеризує життєвий тонус особистості. Настрій людини може бути позитивним, що виявляється у її бадьорості й високому тонусі, та негативним, який пригнічує, демобілізує, спричиняє пасивність особистості.
Афект-короткочасний, бурхливий емоційний стан , який виникає внаслідок переживання людиною особливо сильної емоції , позитивної чи негативної характеризується втратою здатності характеризувати свої двї та вчинки. Прикладом афекту може бути несподіване переживання великої радості, вибуху гніву, страху особистості
Стрес-це реакція психлфізіологічногонапрудення людини в небезпечних ситуаціях, що виявляється не сподівано і потребує заходів щодо її подолання . У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, виявляються неадекватні емоції, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, уваги, сприймання, пам'яті та мислення. Однак стрес є нормальним і позитивним станом психіки, оскільки мобілізує людину на подолання проблеми, на противагу від дистресу.
Дистрес- негативний емоціни стан людини, що має виражений дезорганізуючий характер і спричинюється довготривалим пережиапнням стресового стану збереженням напруження навіть після усунення загрози.
Фрустрація- своєрідний негативний емоційни стан , характерною ознакою є дезорганізація свідомості та діяльності , коли люина опиняється в стані безнадійності втрати перспективи. Негативна соціальна оцінка людини, яка зачіпає її індивідуальність - її вартісність, стосунки, загрожує престижу, принижує людську гідність, - спричиняє стан фрустрації. Різновиди фрустрації:агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, для яких характерними є сум, невпевненість, безсилля, відчай
Афективна культура особистості та особливості її формування.
Почуття є специфічно людською формою вияву афективної сфери психіки, оскільки здатність до їх переживання сформувалась в процесі розвитку людини як соціальної істоти. Новонароджений ще не має здатності переживати почуття, вона формується в процесі розвитку дитини та її взаємодії з соціумом.
Природа емоцій і почуттів органічно пов'язана з потребами. У людини як суспільної істоти виникли вищі, духовні потреби, а з ними і вищі почуття - моральні, естетичні, пізнавальні, які не властиві тварині.
Кожна особистість живе у своєму афективному просторі, в якому будуються всі її взаємозв'язки з навколишнім світом, що відбивається на проявах психічного, зумовлюючи неповторність особистості.
Афективний простір - це емоції та почуття особистості, її прагнення й бажання, її переживання, пов'язані з пізнанням і самопізнанням, що безпосередньо впливає на дії, вчинки й усе життя особистості
ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену
Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:
1. На які види поділяється запам'ятання залежно від участі мислення в його роботі
г) смислове, механічне.
2. Стабілізація особистості у старшокласника пов’язана:
а) з формуванням світогляду;
3. Вкажіть правильну послідовність становлення уявлень особистості про себе з позиції вітчизняної психології:1 в)“Я-фізичне”, 2б)“Я-соціальне” ,3а)“Я-духовне”
3 а) Я- духовне;
2 б) Я-соціальне;
1 в) Я- фізичне.
4. Шкідливим поведінковим прийомом в діяльності консультанта вважається:
в) допускання у мові інтонації невдоволення;
5. Метод «Аналогії» спрямований на розвиток:
г) мислення.
Білет №18
І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки
Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:
Дати загальну характеристику психологічних особливостей юнацтва. Розкрити специфіку інтелектуальних та особистісних змін в юнацькому періоді. Охарактеризувати самовизначення як центральне новоутворення юнацького віку.
Юність - це досить тривалий період життя людини від 14-15 до 25 років, який поділяють на ранню та пізню юність. Рання юність охоплює період від 14-15 до 18 років.
Вивчення психологічних проблем юності відзначається двома основними підходами.
Ряд теорій (біологічного, психологічного, психоаналітичного напрямків) пояснюють юність, виходячи переважно зі змін в організмі та їх внутрішніх факторів. При цьому протиставляється розвиток людини або як індивіда, або як особистості. На одному з полюсів цього підходу - біологічні теорії, для яких юність - це важливий етап росту організму, що детермінує всі лінії (морфологічну, фізіологічну, соціально-психологічну) онтогенезу індивіда.
Психологічні теорії наголошують на тому, що юність є своєрідним етапом розвитку внутрішнього світу, насамперед - самосвідомості дитини.
У психоаналітичних теоріях акцентується увага на юності як етапі бурхливого психосексуального розвитку дитини.
Інший підхід - соціологічний - відзначається спробами розкрити переважно зовнішню детермінацію періоду юності з погляду суспільства, інтересів його розвитку. У цьому розумінні юність - етап соціалізації дитини, переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, формування соціальних ролей, ціннісних орієнтацій.
Для вітчизняної психології (Костюк. )характерним є врахування діалектичної єдності біологічних, психологічних та соціальних складових у розвитку особистості. Труднощі юності пояснюються розходженням у моментах досягнення індивідом, з одного боку, біологічної зрілості, а з іншого - соціальної зрілості. У нашому технологічно високорозвиненому суспільстві, де період шкільного навчання досить тривалий і має тенденцію до зростання, біологічне дозрівання випереджує соціальне.
Юність – надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.
Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.
Рання юність є періодом пошуку власного Я, основою формування якого виступає структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій. Завдяки їй у молодої людини розвивається адекватна ідентичність, яка забезпечує готовність до життєво важливих виборів, до особистісного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Юнацький вік є сензитивним для впливу на процес формування ціннісних орієнтацій як стійкого елемента життєвої перспективи.
У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості.Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.
Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою замість.
Формування ідентичності в ранньому юнацькому віці завершується більш структурованою системою ціннісних орієнтацій, яка визначає життєві пріоритети та послідовність постановки та реалізації цілей. З’являються досить визначені міркування щодо того, ким бути і як будувати своє подальше життя. Завдяки відчуттю індивідуальної само тотожності, єдності та наступності власного Я молода людина готова вибирати життєві цілі, формувати життєві плани, будувати життєві перспективи, робити зважений, обміркований життєвий вибір.
Соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність юнацтва.
Соціальна ситуація розвитку – перехід від дитячої залежності до дорослої відповідальності і свободи. Основна спрямованість – зосередження на майбутнє. Сенситивний період формування життєвих цінностей, світогляду.
Соціальна ситуація розвитку полягає в тому, що суспільство ставить перед юнацтвом задачу професійного самовизначення в плані реального вибору. Професійне самовизначення стає психологічним центром соціальної ситуації розвитку. Професійне самовизначення - це багатовимірний і багатоступеневий процес, в якому відбувається виділення задач суспільства і формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Цю особливість юності влучно визначив соціолог В.Н. Шубкін, який назвав юність доленосним періодом життя, в якому ціна помилки не двійка, а іноді безкорисно прожиті роки. На думку М.Р. Гінзбурга, вибір професії фактично означає проектування в майбутнє певної соціальної позиції.
Провідна діяльність в юнацькому віці – навчально-професійна. В психологічних періодизаціях Д.Б. Ельконіна і О.М. Леонтьєва провідною діяльністю в юності визнається навчально-професійна діяльність. Незважаючи на те, що у багатьох випадках юнак продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність в старших класах повинна набути нової спрямованості і нового змісту, орієнтованого на майбутнє. Мова може йти про вибіркове ставлення до деяких навчальних предметів, пов'язаних з запланованою професійною діяльністю і необхідних для вступу до ВНЗ, про відвідання підготовчих курсів, про включення до реальної трудової діяльності в пробних формах, продовжування освіти в ПТУ, технікумах, коледжах, технічних ліцеях чи про власне трудове життя. На думку Д.І. Фельдштейна, в юнацькому віці характер розвитку визначають праця і учіння як основні види діяльності.
Формування основних психічних новоутворень юнацького віку: самовизначення, індивідуальний план роботи інтелекту.
Світогляд —внутрішньо-організована система знань — система переконань. Передумови формування світогляду: когнітивні (наявність у людини досить знання про світ, розвиток абстрактного мислення, який дозволяє перетворення суму знань про світ на узгоджену цілісну систему переконань); особистісні передумови усвідомлення людиною сенсу життя, тобто усвідомлення власного життя не як розрізнених випадкових подій, а як цілісного процесу, який має свій напрямок, наступність і повну мету. У період ранньої юності виникають і когнітивні, й особистісні передумови формування світогляду. Саме у цьому віці юнаки в перше намагаються усвідомити вічні проблеми життя і, насамперед, усвідомити вічні проблеми життя і сенс буття. Цей етап називається етапом юнацького філософствування, але пов'язаний він з необхідністю старшокласників знайти своє місце у майбутньому самостійному житті.
В ході розвитку особистості виникають питання, зв’язані з її самовизначенням. Це найбільш яскраво проявляється у юнацькому віці. Характер самовизначення, його динаміка у всьому залежить від того, якою бачить себе особистість, які цілі перед собою ставить, якими мотивами керується.
Проблема самовизначення є однією з основних проблем загальної та вікової психології при вивченні особистості підліткового та юнацького віків. Феномен самовизначення в психології стосовно юнацького віку виділяється як основний, який характеризує якісно новий етап в розвитку особистості.
Самовизначення пов’язане зі спрямованістю в майбутнє, якісно іншим сприйманням часу, коли сьогодення постійно співвідноситься з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього. Нове усвідомлення часу позитивно впливає на формування особистості за наявності впевненості в собі, у своїх можливостях і силах.
Загалом юність – це період стабілізації особистості, вироблення системи стійких поглядів на світ і своє місце в ньому, особистісного і професійного самовизначення.
Самовизначення – цілісний свідомий акт мотиву, який має складну структуру, що включає когнітивний (уявлення), емоційний (переживання) та поведінковий (мотивація, стереотипність) компоненти.
Нерідко на позначення цього феномена самовизначення використовують поняття "ідентичність" - усвідомлена індивідом самототожність.
Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь - порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому. Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим пов'язана властива ранньому юнацькому віку криза ідентичності - особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.
Формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Він залежить від прийняття індивідом власних рішень (криза ідентичності), а також від взяття на себе зобов'язань щодо здійсненого вибору, системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Основними варіантами становлення ідентичності є зумовленість, дифузія, мораторій та досягнення ідентичності.
Зумовленість. За такого варіанта формування ідентичності юнаки беруть на себе певні зобов'язання, не долаючи етапу прийняття самостійних рішень. їхній вибір професії, релігії чи ідеології заздалегідь визначений їхніми батьками чи вчителями, а не є результатом самостійних пошуків.
Дифузія. Молоді люди, які не визначили напрям свого життя, не мають змоги відповідно рухатися, перебувають у стані дифузії - невизначеності, яка їх особливо не хвилює. Вони не пережили кризи, не обрали для себе професійної ролі чи морального кодексу і навіть уникають думок про це.
Мораторій. Юнаки та дівчата переживають кризу ідентичності (період прийняття рішень), зайняті пошуком себе. їхні рішення стосуються вибору професії, релігійних чи етичних цінностей.
Досягнення ідентичності. Таким є статус юнацтва, яке вже пережило кризу ідентичності, усвідомило і взяло на себе відповідальність за своє життя як наслідок самостійного вибору. Передусім цей вибір стосується життєвого шляху, майбутньої професії і реалізується у намаганні жити, дотримуючись значущих для себе моральних цінностей, норм і правил.
Зміст особистісного самовизначення реалізується через сенсотворення - формування у старшокласників загальних уявлень про сенс життя, пошук сенсу власного існування; мотивацію - спонукання до спрямованої діяльності особистості; самореалізацію і самовираження - свідоме утвердження особистістю власної позиції в певних проблемних ситуаціях. Центральним моментом в особистісному самовизначенні юнаків і дівчат є усвідомлення себе суб'єктом самопізнання, самозміни, самовдосконалення.
ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену
Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:
1. Як зветься пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятанням матеріалу, негайним його відтворенням і дуже коротким збереженням?
в) короткочасною.
2. Який із перерахованих варіантів у юнацькому віці зустрічається найчастіше:
б) наявне “Я” більшою мірою спрямована на майбутнє, ніж до минулого, виступає як нова ступінь в особистісному самовизначенні;
3. Вкажіть правильну послідовність етапів становлення особистості з позиції вітчизняної психології:
а) усвідомлення Я і не-Я;
б) поява «Я-концепції»;
в) поява підпорядкованості мотивів.
4. Одним з основних принципів побудови взаємин в клієнт-центрованому консультуванні вважається:
а) безумовне прийняття клієнта;
5. Метод «холдинг-терапія» застосовується для корекції:
в) аутизму;
Білет №19
І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки
Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:
Дати загальну характеристику психічному розвитку немовлят. Проаналізувати особливості психічного розвитку дитини в ранньому дитинстві. Розкрити специфіку становлення особистості в період раннього дитинства.
Соціальна ситуація розвитку дитини першого року життя виявляється у психологічному симбіозі (злитості) зі значимим дорослим. Спочатку немовля впізнає свою матір, згодом зосереджує увагу на інших людях, далі навчається розрізняти близьких і чужих людей. Завдяки взаємодії з дорослим дитина знайомиться з предметами, що входять в її життя (брязкальце, пляшка з молоком тощо). Дорослий стає ініціатором і організатором перших ігор малюка. Протягом першого року життя він визначає будь-яку ситуацію, що виникає в житті немовляти.
Провідною діяльністю цього віку є безпосереднє емоційне спілкування дитини з дорослим.
Дитяча шпитальність - відставання фізичного та психічного розвитку дитини, спричинене дефіцитом її позитивного спілкування зі значимими дорослими.
Відчуття дотику у немовляти дуже тонкі і рано виявляються. Наприклад, зморшка на одязі спричинює гучну негативну голосову реакцію. Вже в кінці першого місяця життя малюкові можна виробити позитивну рефлекторну реакцію на запах. До кінця третього місяця життя діти чітко розрізняють приємні та неприємні для них запахи. Також рано немовлята реагують на різні смакові відчуття, диференціюючи солодке, гірке, кисле чи солоне.
Розвиток слуху впродовж немовлячого періоду виявляється в урізноманітненні реакцій дитини на звукові подразники, формуванні орієнтувальних реакцій (поворот голови на звук). Особливо чутливо немовлята реагують на звуки людського мовлення, віддаючи їм явну перевагу серед інших слухових подразників. Вже з 3-го місяця життя у дитини виявляється здатність розрізняти інтонації людського мовлення, хоча розуміння змісту слів дорослого ще відсутнє.
Перші емоції дитини виникають як реакція на процес задоволення її органічних потреб. Здебільшого ці емоції є негативними і виявляються у вигляді крику, а згодом - плачу, спричинюються голодом, холодом чи болем. Діапазон емоцій новонародженого невеликий. До них належать переживання задоволення і незадоволення, страху і гніву.
Емоція радості виникає у дитини на основі емоційного спілкування з дорослим. На третьому місяці життя з'являється сміх, яким немовля реагує на гру дорослого.
Психічний
розвиток немовляти тісно пов'язаний з
фізичним, так як соматичні досягнення
стають основою для формування новоутворень
психіки:
Ранній період - це стадія сенситивності дитини до розвитку мовлення.
Впродовж цього віку за рахунок дослідження предметів вдосконалюється зорова та слухова чутливість дитини. На третьому році життя діти вже добре розрізняють основні кольори і деякі їх відтінки. Сприймання предметів набуває більш цілісного характеру, розвиваються орієнтувальні дії, які відокремлюються від практичних і стають власне актами сприймання. На кінець третього року життя дитина вже практично орієнтується в ближньому просторі, розрізняє основні напрями - вперед, назад, догори тощо. У неї формуються перші часові орієнтири, хоча розрізнення послідовності подій ще дуже ускладнене.
Увага в ранньому віці розвивається від мимовільної до перших, але нестійких фрагментів довільної. Обсяг уваги ще дуже вузький, частими є відволікання.
Дуже активно в цьому віці працює пам'ять дитини - розвивається впізнавання, що набуває диференційованого характеру.
Діти раннього віку передусім орієнтуються на форму, а потім на величину і колір предмета
Збільшується тривалість збереження інформації, формується згадування. Особливо інтенсивно працює емоційна та образна пам'ять дитини. Процеси пам'яті мають мимовільний характер.
Починає виявлятись уява дитини, що має спочатку репродуктивний характер. Її розвиткові сприяє прослуховування казок, розповідей дорослого і поява інтересу дитини до малювання.
Мислення дитини раннього віку має наочно-дійовий характер - маніпулюючи з предметами, дитина мислить. Аналіз, порівняння та синтез мають практичний характер - дитина розламує іграшку, аналізуючи її. В кінці віку з'являється здатність до перших узагальнень - на основі окремих, найбільш помітних ознак, часто несуттєвих. Наприклад словом "ля" дитина називає радіоприймач, телевізор, піаніно і кожного, хто заспіває.
За свідченням А.О. Реана, систему мотивації дитини визначають провідні особистісні потреби:
У ранньому віці дитина досягає помітних успіхів у формуванні довільності своїх дій. Виконуючи щоразу більше поступово ускладнюваних дій з предметами, малята вправляються у координації рухів. Повторення дій дорослого розвиває підпорядкованість дій меті. Оволодіваючи активним мовленням, дитина далі і сама визначає мету своїх дій відповідним словом - така дія стає усвідомлюваною. Виконуючи дії, малюк вчиться долати труднощі, поведінка стає все більш контрольованою, менш імпульсивною.
Спілкуючись з дорослим чи граючи з ровесниками, переддошкільник локалізує свої тілесні і психічні стани в самому собі, відділяючи "Я" від "не Я". Внаслідок цього поступово складається її уявлення про себе, виникають зачатки самосвідомості, яка виявляється у тому, що в цьому віці дитина вже добре впізнає себе у дзеркалі, на фото. Замість висловлень про себе у третій особі і ніби зі сторони, вона все частіше вживає займенник "Я". Ці зміни свідчать про появу психічного новоутворення віку - самосприймання.
Наприкінці третього року малюк нерідко заявляє "Я сам!" у тих випадках, коли дорослі роблять за нього те, що він вже може зробити самотужки. Так виявляється дитяче зростання тенденції до самостійності, до значно ширшої участі дитини в діяльності дорослих, яке вступає в суперечність з її реальними можливостями та стереотипним ставленням дорослих. Ця ситуація стає основою для переживання дитиною кризи 3-ох років.
У маляти з'являється тенденція до самостійного задоволення своїх потреб, а дорослий зберігає старий тип взаємин і тим самим обмежує активність дитини. Батьки починають відчувати труднощі у взаємовідносинах з дитиною, звичними проявами поведінки якої стають впертість, негативізм - відмова виконувати вказівки дорослого або протилежні дії, примхливість, дратівливість, знецінення малюком старих норм поведінки. Така поведінка дитини має вибірковий характер - стосується лише дорослих, які "зазіхають" на її свободу.
Важливим є вибір правильної позиції дорослими, так як їх абсолютне наполягання на своєму може викликати невротичний стан дитини, залякати її, зламати паростки волі, а потакання примхам малюка - розбестити його. Криза трьох років - явище важливе, але перехідне, прагнення самостійності, дорослості надалі реалізується у грі дитини.
Дослідниця кризи 3-ох років Ельза Келер виділила 7 її типових характеристик:
- негативізм,
- вередливість,
- гонорливість,
- своєвілля,
- знецінювання,
- протест-бунт,
- деспотизм
ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену
Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:
1. Поняття - це форма мислення, що являє собою:
в) відображення зовнішніх і внутрішніх властивостей явищ і предметів з їх істотними зв'язками та відношеннями?
2. Спілкування старшокласників з ровесниками насамперед необхідне:
в) для сповіді, інтимно-особистісного контакту.
3. Встановіть правильну послідовність етапів входження особистості в групу:
б) адаптація;
а) індивідуалізація;
в) інтеграція.
4. При поведінкових порушеннях батьки мають:
в) частіше хвалити дитину за гарні вчинки;
5. У межах якої психологічної школи принцип безумовного прийняття вважається визначальним у роботі з клієнтом:
б) гуманістичної психології;
Білет № 20
І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки
Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:
Розкрити поняття спілкування, його зміст та цілі. Проілюструвати функції спілкування. Висвітлити види та рівні спілкування. Порівняти індивідуальні типи спілкування.
Спілкування – складний процес становлення і розвитку контактів між людьми, породжений потребою у спільній діяльності, який передбачає обмін інформацією, сприймання та розуміння між його учасниками.
Структура спілкування:
Комунікативна сторона (обмін інформацією)
Перцептивна сторона ( сприймання, механізми сприймання)
Інтерактивна (взаємодія)
Функції спілкування:
Прагматична (спілкування з певною метою)
Формуюча (формування один одного)
Підтвердження (людина самостверджується)
Функція організації і підтримки міжособистісних відносин
Внутрішньоособистісна.
Види спілкування:
За кількістю учасників:
Міжособистісне
Особистісно-групове
Міжгрупове
За особливостями сприймання суб’єктів:
Безпосереднє
Опосередковане
За тривалістю процесу спілкування:
Короткочасне
Довготривале
За характером взаємин:
Гармонійне
Конфліктне
Залежно від досягнення мети:
Завершене
Незавершене
Одним з найбільш цікавих видів спілкування, який став науковим відкриттям школи Е.Берна, є так звані ігри. Це спілкування, в якому утримуються приховані наміри, що зводяться до отримання певної вигоди – матеріальної або психологічної. ”Ігри”, зображені Берном, мають на меті переважно психологічний виграш, тобто:
відчуття власної переваги над партнером;
приховану, але відчутну демонстрацію зверхності;
викликання у партнера почуття провини або обов’язку;
Рівні спілкування (за А. Добрович)
1. Конвенційний рівень (лат. convencionalis — відповідно до договору): здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які визначені заздалегідь. Вимагає високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил.
2. Примітивний рівень: для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співбесідник є всього-на-всього предметом потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — оволодіти ним, коли заважає — відштовхнути, знехтувати.
3. Маніпулятивний рівень: партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти.
4. Стандартизований рівень: спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок".
б. Ігровий рівень: спілкування здійснюється в ігровій формі, що вимагає від партнерів вияву творчості, добору таких прийомів, які допомогли б підтримувати запропонований тон.
6. Діловий рівень: передбачає організацію співбесідника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів.
7. Духовний рівень; є вищим етапом людського спілкування. За такого спілкування партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої уваги, шанобливості.
ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену
Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:
1. Назвіть вид пам'яті, який виявляється при запам'ятанні змісту казки чи оповідання дитиною:
в) словесно-логічна;
2. За теорією Еріксона творча активність або застій є характеристиками різних ліній розвитку у період:
б) середньої дорослості;
3. Установіть правильну послідовність стадій розвитку конфлікту:
а) етап конфліктних дій; - 2
б) виникнення об’єктивної конфліктної ситуації; - 1
в) вирішення конфлікту; - 4
г) усвідомлення ситуації як конфліктної суб’єктами взаємодії. - 3
4. Як називається техніка психологічного консультування, спрямована на пояснення клієнту прихованого змісту його висловлювань:
а) інтерпретація;
5. Психокорекцiйна робота не включає такі види діяльності, як:
a) корекція аури;
Білет № 21
І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки
Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:
Розкрити поняття психіки та свідомості, здійснити їх диференціацію та співвідношення. Охарактеризувати рівні вияву психіки людини. Висвітлити функції, структуру та чинники формування свідомості.
Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності.
Свідомість, як і психіка, є одним із найскладніших і в той же час загадкових проявів мозку.
Слово "свідомість" достатньо широко використовується у повсякденній мові та науковій літературі. Проте нс існує єдиного розуміння того, що воно означає. Дійсно, цим терміном позначаються два поняття, різні за змістом. У більш елементарному значенні - це просте пильнування з можливістю контакту із зовнішнім світом і адекватною реакцією на події, які відбуваються, тобто те, що втрачається під час сну і порушується при деяких хворобах.
Однак у науковій літературі, особливо з філософії та психології, під словом "свідомість" розуміється вищий прояв психіки, зв'язаний з абстракцією, відділенням себе від навколишнього середовища та соціальних контактів з іншими людьми. У цьому значенні термін "свідомість" застосовується зазвичай тільки до людини (Ю. І. Алексин дров. 1997).
При всьому розходженні обох цих значень слова "свідомість" їх поєднує світ суб'єктивних, тобто пережитих усередині себе, відчуттів, думок і почуттів, що творять духовний світ людини, її внутрішнє життя. Спільність двох вказаних значень слова "свідомість" ґрунтується на факті, що випливає з відповіді наукового пізнання: складне, як правило, нс виникає з нічого, а відбувається в результаті еволюції від свого простішого попередника (у даному випадку свідомість має у своїй основі також простіші психічні прояви, такі як відчуття та емоції).
Говорячи про мозкові основи психіки та свідомості, необхідно відзначити, що ізольованої групи нейронів, які являють собою "центр свідомості", немає. Однак після появи методів "зображення живого мозку", таких як позитронно-емісійна томографія, функціональний магнітний резонанс, комп'ютерна ЕЕГ тощо, з'явилися деякі концепції мозкової організації суб'єктивно пережитих феноменів. Це концепції "світлої плями" чи "прожектора". Друга посідає проміжне положення, претендуючи на пояснення як простих, так і складних феноменів за допомогою повторного входу порушення у "світлу пляму", механізм кільцевого руху збудження та інформаційного синтезу. Третя орієнтована на пояснення мозкової основи свідомості як вищої форми психічного, її інтегруючої ролі завдяки зв'язку з мовою.