Порівняти особливості натовпу, маси, публіки.

Натовпу – особливість- інфантильність членів Це велике тимчасове об'єднання людей є прикладом стихійної масової спільноти, одностайні дії учасників якої зумовлені певним зовнішнім стимулом та спільним емоційним станом. Перші дослідники цього феномену (Г. Лебон, Г. Тард, 3. Фрейд та ін.) вважали його ірраціональною, сліпою і руйнівною силою, якою владарюють неусвідомлені імпульси, зараження, наслідування та навіювання. 

Маси - більш-менш стабільне чисельне утворення, яке не має чіткої структури, але за певних умов може характеризуватися відносною однорідністю поведінки індивідів. У такому різнорідному утворенні вживаються і зіштовхуються часто навіть полярні інтереси, що робить його нестійким. Маса може виявитися і достатньо організованою, коли певні прошарки населення свідомо збираються на якусь акцію: маніфестацію, демонстрацію, мітинг.  

Публіки - короткотривале зібрання людей для спільного проведення часу у зв'язку з якимось видовищем. Публіку завжди об'єднує певна мета, що робить її більш керованою. Водночас на типологію її поведінки поширюються закони маси. У замкнутому просторі, наприклад у лекційній залі, публіку трактують як аудиторію.

  

ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену

Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:

1. Яке з наведених нижче визначень цілей діяльності є правильним?

в) це те, на що спрямована діяльність, і що повинно складати її

прямий результат;

2. У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності є:

в) учбова діяльність.

3. Принцип послідовності – це такий механізм міжособистісного впливу, який полягає у:

а) прагненні відповідати тому, що вже зроблено;

4. Форма індивідуальної (а не групової) психокорекції вибирається тоді, коли:

б) у клієнта проблеми спілкування;

5. Основна вимоги до корекційних програм роботи з дітьми:

в) вони мають відповідати віковим та психологічним особливостям дитини;

Білет № 11

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:

Розкрити зміст, механізми та інститути соціалізації особистості. Виокремити етапи та структура процесу соціалізації. Порівняти особливості первинної та вторинної соціалізації.

Соціалізація – це процес та результат включення індивіда у соціальні відносини. У процесі соціалізації людина засвоює та активно відтворює соціальний досвід людства. В результаті соціалізації людина стає особистістю і набуває необхідних для життя серед людей знань, умінь, навичок.

Автором терміна «соціалізація» стосовно до людини, очевидно, є американський соціолог Гідінгс, котрий у книжці «Теорія соціалізації» вжив його в значенні, близькому до сучасного, — «розвиток соціальної природи або характеру індивіда, підготовка людського матеріалу до соціального життя».

Соціалізуючий вплив проходить на трьох основних сферах життя:

• Діяльності ( знайомство і опанування різних видів праці, виявлення їх сутності та взаємозв’язку, визначення центральної сфери діяльності і підпорядкування їй інших сфер)

• Спілкування (реалізується потреба у контакті з іншими): нерозривно пов’язане з діяльністю, сприяє ускладненню діалогового мовлення, вироблення вміння орієнтуватись та адекватно сприймати партнера

• Самосвідомість (формування образу власного Я, усвідомлення своєї соціальної приналежності, власних соціальних ролей, систем соціальної орієнтації тощо). Соціальна роль – це поведінка, очікувана від людини відповідно до місця її соціальної ієрархії.

Механізми соціалізації:

1. Ідентифікація – ототожнення себе із оточуючими людьми/спільнотою. Сюди також входить статево-рольова типізація (набуття поведінкових і психологічних особливостей, характерних для представників однієї з індивідом статі.

2. Наслідування – усвідомлене/неусвідомлене відтворення індивідом досвіду інших людей.

3. Навіювання – виявляється в неусвідомленому відтворенні внутрішнього світу інших людей, їх досвіду, думок, почуттів.

4. Конформність – особливість поведінки людини, при якій вона, усвідомлено розходячись в думках з іншими, зовнішньо погоджується з ними. Існують такі види: зовнішня конформність (людина залишається при своїй думці і погоджується лише на словах); внутрішня конформність ( людина змінює свою думку, аргументуючи це тим, що більшість права).

5. Соціальна фасилітація – стимулюючий вплив однієї чи кількох осіб на діяльність іншої.

6. Соціальна інгібіція – пригнічення індивіда під впливом групи.

7. Підтримання норм – проявляється у впливі групових норм на поведінку і думки індивідів у групі, що робить їх схожими один на одного.

Виділяють первинну та вторинну соціалізацію. Формально-хронологічний підхід до визначення цих понять базується на специфіці соціалізації протягом першої та другої половини життя:

Первинна соціалізація — охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Інститутами соціалізації є сім'я та освіта. Тут дитина поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації тощо) певного суспільства, в якій він (або вона) народився (народилася).

Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо.

Агенти соціалізації — конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.

Агенти первинної соціалізації — люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Вони виконують багато функцій (батько — вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини). Разом із тим, кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати. Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.

Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації. Кожен із них виковує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.

Інститути соціалізації — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

Інститути первинної соціалізації — сім'я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.

Інститути вторинної соціалізації — армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.

Школа — це соціальний інститут, який безпосередньо відповідає за надання особі певної інформації, формування вмінь, навичок і прищеплення цінностей, які суспільство вважає необхідними для життя у ньому.

ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену

Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:

1. Фізіологічною основою характеру вважають:

б) тип нервової системи та систему тимчасових нервових зв’язків;

2. Новоутворенням молодшого шкільного віку є:

а) наочно-образне мислення;

3. Покращення ефективності діяльності людини у присутності інших (спостерігачів, або людей, які виконують таку саму діяльність):

б) соціальна фасилітація;

4. Виберіть рядок, у якому перераховані чинники ефективності консультування:

в) особистість клієнта, особистість психолога, адекватність психотехнік і методів, наявність контакту, дотримання принципів консультування;

5. З дітьми дошкільного віку частіше використовуються:

a) індивідуальні програми;

Білет № 12

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Обґрунтувати роль дошкільного періоду в процесі становлення особистості. Розкрити психологічні особливості дошкільнят. Дати характеристику шкільної зрілості дошкільнят, її змісту, специфіки формування та діагностика.

роль дошкільного періоду в процесі становлення особистості

Особистість — суспільна істота, наділена свідомістю і психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім, іншими людьми та визначають поведінку людини.

Роль дошкільного дитинства полягає в оволодінні загальними людськими знаннями, уміннями, у набутті психічних якостей, необхідних для життя (оволодіння мовою, орієнтація у просторі й часі, сприймання, мислення, уява, прилучення до творів мистецтва, формування стосунків з людьми тощо). Дошкільне дитинство забезпечує загальний розвиток, який слугує фундаментом для набуття спеціальних знань і навичок з різних видів діяльності. Сформовані у цей період якості визначають загальний характер поведінки дитини, її ставлення до світу, значною мірою є основою її життєдіяльності у майбутньому. Дошкільний вік триває з 3 до 6-7 років

психологічні особливості дошкільнят

Соціальна ситуація розвитку визначається активізацією спілкування дитини з дорослими та однолітками. Спілкування з дорослими розгортається на основі значної самостійності дошкільника, розширення його пізнання оточуючої дійсності.

Для багатьох дітей цього віку характерним є набуття нового соціального статусу - вихованця дитячого садка.

Вперше стає можливим досить систематичне навчання відповідно до певної програми, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський) .

• Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явищ навколишнього світу, на виконання перших перцептивних завдань. 

• на основі наочно-дійової форми мислення починає складатись наочно-образна форма. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється за допомогою слів.

• Швидко зростає словник, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. складається внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування і функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності.  Внутрішнє мовлення – наслідок інтеріорізації голосного мовлення і засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії.

• довільна увага. Вони вже можуть виділяти об’єкти, що відповідають потребам їх діяльності, та спеціально зосереджуватись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, вона продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.   

Новоутворення:

• довільність поведінки - на фоні імпульсивної поведінки дитини початку дошкільного віку її дії з часом стають все більш керованими, безпосередні емоційні спонуки підкоряються соціально прийнятній меті.

• йец період є сенситивним до формування самооцінки дитини, яка за сприятливих виховних умов набуває адекватного характеру. Здебільшого самооцінки є прямим відображенням ставлення до них значимих дорослих.

• Супідрядність мотивів - спроможність дошкільника підпорядковувати поведінку одному домінуючому мотиву над іншими, менш вагомими

• Внутрішні етичні інстанції - засвоєні дошкільником моральні норми, які регулюють його поведінку у відповідності до соціальних вимог

Ведуча діяльність – гра.

характеристика шкільної зрілості дошкільнят, її змісту, специфіки формування та діагностика.

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання.

Якості, які необхідні: мотиваційні, розумові та емоційно-вольові компоненти.

• мотиваційна готовність  (прагнення пізнавати те нове, що несе в собі школа, бажання опанувати грамоту, читання та ін.). 

• розумова готовність - розвинуте сприймання і мислення (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування

• емоційно-вольова готовність, зокрема вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв’ язання учбових задач тощо.

Ірасек створив тест шкільної зрілості, який пізніше модифікував А. Керн. Складається він з трьох завдань: малювання людини, копіювання письмових речень, змальовування групи крапок Н. Гуткіна запропонувала і апробувала діагностичну програму психологічної готовності

ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену

Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:

1. Вид уваги, який свідомо спрямовується та регулюється особистістю:

а) довільна;

2. Центральним новоутворенням підліткового віку є:

а) почуття дорослості;

3. Певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів:

г) групові норми.

4. Умовою результативності психологічного консультування є:

а) те, що клієнт повинен мати реальну, а не вигадану проблему психологічного характеру, а також мати виражене бажання якомога швидше її вирішити;

5. Аутогенне тренування – це:

г) метод самонавіювання, психологічного розвантаження і зняття нервового навантаження.

Білет № 13

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:

Охарактеризувати волю як психологічну категорію. Вольові дії та якості особистості. Розкрити механізми формування вольової регуляції особистості.

І. Воля - психічна функція, яка полягає в здатності індивіда до свідомого управління своєю психікою і вчинками в процесі прийняття рішень для досягнення поставлених цілей. Пов’язана з подоланням зовнішніх та внутрішніх перешкод.

До первинних (базових) вольових особистісних якостей, що визначають більшість поведінкових актів, ми відносимо: силу волі (міру необхідного вольового зусилля для досягнення мети), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалого подолання труднощів), витримку (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення), енергійність.

Існують і вторинні, що розвиваються в онтогенезі пізніше, ніж первинні вольові якості: рішучість (уміння приймати і втілювати в життя швидкі, обґрунтовані і тверді рішення), сміливість (уміння подолати страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, незважаючи на небезпеку для особистого благополуччя), самовладання (уміння контролювати почуттєву сторону своєї психіки і підпорядковувати свою поведінку рішенню свідомо поставлених завдань), упевненість в собі. Ці якості потрібно розглядати не тільки як вольові, але і як характерологічні.

До третинних потрібно віднести вольові якості, найтіснішим чином пов’язані з етичними: відповідальність (якість, що характеризує особистість з точки зору виконання нею етичних вимог), дисциплінованість (свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, встановленому порядку), принциповість (вірність певній ідеї в переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поведінці), обов’язковість (уміння добровільно покласти на себе обов’язки і виконати їх). До цієї ж групи відносяться якості волі, пов’язані з відношенням людини до праці: діловитість, ініціативність (уміння працювати творчо, роблячи вчинки на власний розсуд), організованість (розумне планування й упорядкування своєї праці), виконливість (старанність, вчасне виконання доручень і своїх обов’язків) тощо. Третинні якості волі звичайно формуються тільки до підліткового віку, тобто моменту, коли вже є досвід вольових дій.

Вольові дії можна поділити на прості і складні. У простому вольовому акті спонукання до дії (мотив) переходить в саму дію майже автоматично. У складному вольовому акті дії передує облік його наслідків, усвідомлення мотивів, прийняття рішень, виникнення наміру його здійснити, складання плану його здійснення тощо.

Вольова регуляція – навмисно здійснюваний свідомий контроль мотивації діяльності. Механізмами вольової регуляції є: механізми заповнення дефіциту спонукання, вчинення вольового зусилля і навмисна зміна сенсу дій.

Механізми заповнення дефіциту спонукання полягають в посиленні слабкої, але соціально значущої мотивації за допомогою оцінки подій і дій, а також уявлень про те, яку вигоду може принести досягнута мета. Посилення спонукання пов'язано з емоційною переоцінкою цінності на основі дії когнітивних механізмів. Передбачення позитивних і негативних наслідків діяльності викликає емоції, пов'язані з досягненням свідомо поставленої мети. Ці спонукання і виступають додатковою мотивацією до дефіцитарного мотиву.

Вольове зусилля - це спосіб, за допомогою якого відбувається подолання труднощів у процесі здійснення цілеспрямованої дії; воно забезпечує можливість благополучного протікання діяльності і досягнення раніше поставлених цілей.

Робота зі смислами була предметом логотерапії В. Франкла. Пошук такого сенсу або його переформулювання давали можливість в'язням концентраційних таборів впоратися з нелюдськими труднощами і вижити. Зміна сенсу діяльності відбувається: шляхом переоцінки значущості мотиву; через зміну ролі, позиції людини (замість підлеглого стати лідером); за допомогою переформулювання та реалізації сенсу в області фантазії, уяви.

ІІ.

1. Вищим рівнем розвитку здібностей називають:

б) геніальність;

2. Основним протиріччям підліткового віку є:

а) протиріччя між тим, що дитина може зробити і тим, якою вона є;

б) дисгармонія статевого, загальноорганічного і соціального дозрівання;

в) протиріччя між теперішнім і бажаним майбутнім підлітка.

3. Лідерство, що будується на одноосібному управлінні діяльністю групи:

а) демократичне;

б) анархічне;

в) авторитарне.

4. Інтерпретація як коментар – це:

a) тлумачення та подача у новому ракурсі висловленого чи продемонстрованого клієнтом, нове бачення ситуації;

б) повторення суті слів клієнта і його думок;

г) виявлення причинно-наслідкових зв’язків між явищами.

5. Загальна ціль корекції в реальнісній терапії:

а) активізація “почуття реальності”;

б) активізація “почуття реальності” і допомога клієнту в подоланні розриву між його планами і їх реалізацією в реальному житті;

в) виправлення неадекватних когніцій, усвідомлення правил неадекватної обробки інформації і заміна їх правильними.

Білет № 14

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:

Розкрити сутність конфлікту як феномена взаємодії. Подати класифікацію видів конфліктів у міжособистісній взаємодії та розкрити їх причини. Проаналізувати динаміку та структуру конфлікту. Порівняти стратегії поведінки учасників конфлікту.

Сутність конфлікту:

Конфлікт – це зіткнення різноспрямованих сил (цінностей, інтересів, поглядів, позицій, цілей) суб’єктів – сторін взаємодії.

З позиції психології конфлікти — це природні закономірні процеси в життєдіяльності людей і організацій, які є неминучими умовами їх розвитку.

Класифікації форми конфліктів у міжособистісній взаємодії:

Виділяють 2 основні види міжособистісних конфліктів:

1) суперництво - міжособистісна взаємодія, яка спрямована на випередження партнера у досягненні якоїсь мети, прагнення переважити, перемогти когось;

2) ізоляція - прагнення відділити суперника, ізолювати його, відокремити від навколишнього середовища, від спілкування з іншими.

За ступенем наростання напруженості у конфліктних взаєминах можна виділити ще одну групу форм міжособистісних конфліктів:

1) ворожість - стосунки, пройняті недоброзичливістю, неприязню, взаємною ненавистю;

2) сутичка - зазвичай нетривала ворожа взаємодія;

3) зіткнення - ще напруженіша форма конфлікту, яка виявляється як зустріч ворожих людей чи груп у бійці, бою і т.ін.

Інша група міжособистісних конфліктів включає в себе такі види:

1) принципове зіткнення сторін, у якому реалізація цілей та інтересів одного опонента може бути досягнута лише за рахунок пригнічення інтересів іншого;

2) конфлікт, який зачіпає лише форму стосунків між людьми, але при цьому не гнобить їхніх духовних, моральних та матеріальних потреб та інтересів;

3) уявні суперечності, спровоковані або неправдивою (викривленою) інформацією, або неправильною інтерпретацією подій та фактів.

Динаміка та структура конфлікту:

Динамічні характеристики конфлікту пов'язані з тим, які саме події відбуваються у конфлікті. До динамічних характеристик конфлікту належать стадії конфлікту та різні процеси, які виникають на цих стадіях.

Під динамікою конфлікту розуміють раптову чи поступову зміну стосунків між учасниками взаємодії, яка залежить від специфіки їхніх міжособистісних стосунків, характерологічних особливостей, значущості визначених ними цілей з урахуванням факторів дійсності, які на них впливають.

Динаміка конфлікту загалом передбачає такі фази (стадії):

1) виникнення конфліктної ситуації;

2) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації;

3) інцидент, привід;

4) настання конфлікту;

5) розв'язання конфлікту.

Жоден конфлікт не виникає раптово. Йому передують відкриті чи приховані соціально-психологічні процеси між особистостями або у свідомості окремої особистості чи якоїсь групи. Тобто йому передує конфліктна ситуація.

Конфлікт містить такі основні структурні елементи:

• Сторони конфлікту (учасники конфліктної ситуації);

• Умови перебігу конфлікту (зовнішній контекст, в якому виникає і розвивається конфлікт);

• Образи конфліктної ситуації (ідеальні картини, уявлення про конфліктну ситуацію, притаманні учасникам конфлікту);

• Способи поведінки в конфлікті (конкретні дії учасників конфлікту).

Стратегії поведінки учасників конфлікту:

Традиційно конфліктологи виділяють п'ять основних стратегій поведінки у конфліктних ситуаціях, описаних К. Томасом, хоча у наукових працях вони можуть мати дещо різні назви:

1) домінування (суперництво, конкуренція, боротьба);

2) співробітництво (співпраця, кооперація, інтеграція);

3) ухиляння (уникання, ігнорування);

4) пристосування (поступливість);

5) компроміс.

Ці стратегії різняться залежно від орієнтації учасників конфлікту на реалізацію власних цілей чи на цілі партнера.

ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену

Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:

1. Автор культурно – історичної теорії особистості:

а) Л.С.Виготський;

2. Провідним видом діяльності підліткового віку є:

б) інтимно-особистісне спілкування;

3. Схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи:

а) конформність;

4. На першій стадії інтерв’ю психолог:

б) визначає, що буде темою взаємодії з клієнтом, дає клієнту інформацію про свої можливості;

5. Представники психодинамічного підходу причиною порушень в поведінці і емоційному житті клієнта вважають:

б) комплекс неповноцінності;

Білет №15

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:

Дати загальну характеристику психічного розвитку підлітків. Розкрити специфіку взаємин підлітків з дорослими та ровесниками. Висвітлити психологічні аспекти важковиховуваності підлітків.

Підлітковий вік триває з 10 (11) до 15 років (5-9 класи)

вік характеризується бурхливими, але нерівномірними темпами зростання організму та фізіол змінами. Ці зміни стають чинниками ряду надбань психічного розвитку підлітка:

o швидкі темпи зростання та дорослішання викликають формування нового образу "Я", посилення інтересу до свого зовнішнього вигляду, однак підліткам характерне незадоволення своєю зовнішністю,

o нерівномірне формування опорно-кісткової системи супроводжується тимчасовою втратою гармонії в рухах, що примушує підлітка переживати сором'язливість, пригніченість, знижує самооцінку,

o нерівномірний розвиток кровоносної системи (серце росте швидше, ніж судини) може спричинювати погане самопочуття, головний біль, періодичне зниження розумової працездатності, Дівчатка переймаються пропорціями та стрункістю своєї фігури, а хлопчиків хвилює мускульна маса і атлетичність тіла

Пубертат - період статевого дозрівання o у нервовій діяльності підлітка процеси збудження переважають над гальмуванням, що викликає часті перепади настрою, підвищену чутливість, дратівливість,

Інфантилізм підлітка - надмірна дитячість внутрішніх психічних проявів (емоцій, поглядів, інтересів) та поведінки, що не відповідає хронологічному віку

Система взаємин підлітків з учителями ускладнюється порівняно з молодшими школярами; на зміну беззаперечній авторитетності педагогів приходить диференційоване ставлення до них

старші підлітки очікують особистісного спілкування на рівних, визнання вчителем їх дорослішання. Попри зовнішню, демонстративну незначимість думки педагога для підлітка, останній надзвичайно чутливий до несправедливості, недовіри вчителя.

Оптимальним стилем взаємодії вчителя з підлітками є демократичний, що поєднує в собі заохочення підлітків до самостійності, відповідальності та колегіальності і постійний, вимогливий контроль, справедливу оцінку результатів учіння школярів.

Процеси фізичного та психологічного дорослішання викликають зміни у взаєминах з батьками. Вплив батьків вже обмежений

Почуття дорослості як центральне новоутворення підлітків викликає їх прагнення змінити стосунки з слухняності, підкорення дитини дорослому на рівноправні взаємини. Дитяча безоцінна любов до батьків змінюється у підлітка на аналіз та критику їх особистісних якостей, тобто має місце ефект "зняття з п'єдесталу".

Ефект "зняття з п'єдесталу" - зменшення авторитетності батьків для підлітка, спричинене його критичним, оцінним ставленням до особистісних якостей і поведінки батьків

Зміна взаємин підлітків з батьками супроводжуються конфліктами. Їх типовими причинами є батьківський контроль за поведінкою, навчанням підлітка, його вибором друзів, необхідність виконання підлітком побутової роботи та спосіб вибору ним одягу; зачіски.

Спілкування з однолітками у підлітковому періоді реалізовує функції:

o обміну інформацією, самопізнання,

o вдосконалення навичок взаємодії з однолітками,

o збагачення емпатійних навичок, здатності розділяти з іншими спільні заняття, інтереси

o налагодження контактів з протилежною статтю і засвоєння гендерних ролей,

o становлення автономності підлітка, його незалежності від дорослих,

o здобуття досвіду набуття прийнятного соціального статусу.

Ускладнення шкільного навчання, що відбувається при переході учнів з початкової до основної школи, створює ризик розгортання підліткової шкільної дезадаптації.

У загальноприйнятому розумінні до важковиховуваних відно­сяться фізично здорові діти, у поведінці яких спостерігаються неоргані­зованість, недисциплінованість, хуліганство,правопорушення, опір виховним впливам.

Н. Максимова виділяє типи важковиховуваності залежно від соціальної дезадаптації підліт­ків, які чинять опір педагогічним впливам:

• несформованість особистісних структур, низь­кий рівень моральних уявлень і соціально при­йнятних навичок поведінки (педагогічно зане­дбані діти);

• особливості розвитку вищої нервової діяльності (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність тощо);

• невмілі виховні впливи (помилкова або ситуа­тивна важковиховуваність);

• функціональні новоутворення особистості (власне важковиховуваність).

Для роботи з важковиховуваними дітьми доцільно використовувати патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО) А. Лічко, який виділяє 11 типів акцентуацій ха­рактеру. багатофакторний опитуваль­ник особистості Р. Кеттела

ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену

Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:

1. У якому рядку названі лише властивості сприймання:

б) предметність, осмисленість, цілісність, константність;

2 . Центральним новоутворенням ранньої юності є:

б) професійне і особистісне самовизначення;

3. Вкажіть правильну послідовність етапів становлення соціальної психології в історії її розвитку:

2 описовий(феноменологічний);

1.філософський;

3 експериментальний.

4. До групи професійних консультантів відносять:

в) психологів.

5. Клієнт – це: а) нормальна, фізично і психічно здорова людина, у якої в житті виникли проблеми психологічного чи поведінкового характеру;

Білет №16

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Дайте повну розгорнуту відповідь на питання: