Дати характеристику поняттям «групова динаміка» та «групові процеси». Проілюструвати механізми групової динаміки. Розкрити сутність групової згуртованості.

Групова динаміка - це процес взаємодії членів групи на основі взаємозалежності та взаємовпливу з метою задоволення як особистих, так і групових інтересів і потреб. 

Групові процеси — процеси групової динаміки, які відображають весь цикл життєдіяльності групи (від утворення, функціонування — до розпаду).

Група - це одне ціле, від структури якого залежить поведінка його членів. Кожна група має свою динаміку. На роботу групи особливе впливають такі фактори:  · Мотивації (те, чого чекають члени групи);  · Структура влади в групі (влада і авторитет окремих членів  групи та її підгруп);  · Складності комунікації (коли хтось залишається незрозумілим);  • відчуття приналежності (неналежності) до групи;  · Уявлення про мету (чітке або нечітке) групи;  · Відповідальність за результати роботи;  · Свобода діяльності (як умова успіху групи),  Моральна атмосфера в групі і спосіб управління нею повинні сприяти успіху діяльності групи. Управлінська практика свідчить, що групові рішення краще, ніж одноосібні, бо добре спрямована енергія групи завжди більше енергії однієї людини. 

Механізми групової динаміки

Одну з моделей підходів до опису психологічних особливостей взаємодії суб'єктів групи запропонували американські психологи М. Вудкок і Д. Френсіс.

Перша стадія розвитку групи - "притирка". члени групи придивляються один до одного. Визначається ступінь особистої зацікавленості в тому, щоб працювати в цій групі. Особисті почуття і переживання маскуються чи приховуються. Щирого і зацікавленого обговорення мети і методів роботи практично немає.

Друга стадія - за термінологією авторів - "ближній бій". період боротьби і переворотів. оцінюється внесок лідера, утворюються клани і угрупування, а розбіжності висловлюються більш відкрито. На цьому етапі особисті взаємини набувають дедалі більшого значення. Третя стадія - "експериментування". члени усвідомлюють свій потенціал, який в цілому зростає. Все більш актуальною стає проблема ефективного використання здібностей і ресурсів групи. Виникає інтерес до того, як можна працювати краще.

Четверта стадія - "ефективність". Група набуває досвід успішного вирішення проблем і використання ресурсів. Працівники переживають почуття гордості за свою приналежність до команди-переможниці ". Виникаючі проблеми досліджуються реалістично і вирішуються творчо. 

П'ята стадія - "зрілість".Діють міцні зв'язки між членами групи. Відносини носять неформальний, психологічно комфортний характер.

Психолог І. П. Волков запропонував модель емоційної динаміки группообразования як послідовність фаз розвитку міжособистісного контакту. З його точки зору, структура емоційної динаміки виглядає наступним чином.  Фаза первинного сприйняття - формування першого враження про членів групи.  Фаза зближення - формування оцінки і самооцінки, розвиток рефлексивних відносин, формування установки на спільну дію.  Фаза спільної дії - прийняття міжособистісних ролей і визначення соціального статусу в процесі спілкування.  Фаза "зчеплення" - зміцнення почуття спільності, почуття "Ми", формування психологічно комфортних норм спілкування і включення механізміввзаємовпливу. 

Групова згуртованість — утворення, розвиток і формування зв'язків у групі, які забезпечують перетворення зовні заданої структури на психологічну спільність людей, психологічний організм, який живе за своїми нормами і законами відповідно до своїх цілей і цінностей. Одним із перших розпочав досліджувати групову згуртованість американський соціальний психолог Фестінгер вважаючи критерієм частоту і міцність групових зв'язків. А сам феномен згуртованості він тлумачив як суму сил, які діють на індивідів з метою утримання їх у групі. Внутрішні можливості групи, на його думку, зумовлюються її привабливістю для індивідів, їх задоволеністю членством у ній. Передумовою задоволеності вчений вважав переважання об'єктивної цінності вигод, отриманих індивідом у групі, суб'єктивною значущістю докладених зусиль.

ІІ. Тестові завдання з дисциплін, які включені до комплексного державного екзамену

Із поданого переліку оберіть одну правильну відповідь:

1. Знайдіть серед відповідей найбільш точне.

Діяльність це:

в) активність людини, регульована свідомою метою і спрямована на задоволення її потреб;

2. Новоутворення раннього віку є:

б) система “Я”;

3. Складна системна якість, прояв неповторності духовного і фізичного світу людини – це:

в) індивідуальність.

4. У проблемно-орієнтованому консультуванні акцент робиться на:

а) модифікації поведінки клієнта, аналізі зовнішніх причин проблеми;

5. Індивідуальний підхід до психокорекції А. Адлера полягає у:

a) зниженні почуття неповноцінності;

Білет № 8

І. Теоретичне питання з дисциплін загальнопсихологічної підготовки

Дайте повну розгорнуту відповідь на питання:

Порівняти поняття «керівник» та «лідер». Виділити переваги та недоліки основних типів керівництва. Охарактеризувати основні теорії лідерства.

Досліджували- Левін, М. Грегор, Б. Басс, Ф. Фідлер.

Керівник — це посадова особа.

Керівни́к,– найманий робітник, зайнятий професійною організаторською діяльністю в органах керування, наділений визначеними повноваженнями. Керівництво має формальну природу і здійнюється керівником як посередником соціального контролю на основі правових повноважень наданих більш широкою спільнотою в яку включена мала група.

Лідер - особа, що має загальне визнання групи, до якої прислухаються і яка здатна вести за собою людей.

Поняття "лідер" і "керівник" мають багато спільного. Той і інший організують, спонукують групу на вирішення поставлених перед нею завдань, визначають вибір способів і засобів їхнього вирішення.

Разом з тим, ці поняття далеко не тотожні.

1. Бути лідером і бути керівником - це не одне й те саме.

2. Вплив керівника ґрунтується на владі і її джерелах , лідерство ґрунтується на процесі соціального впливу і на взаємодії в організації.

3. Управління передбачає взаємозв'язок "керівник - підлеглий", лідерство - "лідер - послідовник"

4. Керівник є в першу чергу формальним лідером(право на застосування санкцій ), але саме лідерство визначає наявність неформальної основи. Можна бути керівником і не бути лідером.

5. Лідерство відрізняється від керівництва меншою стабільністю, тому що залежить від настрою групи, характеру ситуації і не підкріплено, на відміну від керівництва, системою правових санкцій;

6. Процес управління визначається не тільки внутрігруповими, але й зовнішніми обставинами (наприклад, зв'язками з іншими організаціями і т.д.), тоді як лідер вирішує тільки проблеми, що виникають у групі;

7. Лідер діє усередині групи, а керівник зв'язує групу з іншими соціальними системами.

8.керівництво є закономірний і необхідний атрибут процесу виникнення офіційної організації, тоді як лідерство виникає спонтанно як наслідок взаємодії людей;

9.за типом висунення: керівник звичайно або призначається офіційно, або обирається, а лідер висувається стихійно;

10. за регламентацією діяльності: діяльність керівника регламентується відповідним правовим забезпеченням, діяльність же лідера забезпечується морально-психологічними нормами спільної діяльності;

11.залежно від соціальної ролі: якщо керівник виступає посередником соціального контролю і влади, то лідер — суб'єктом групових норм і очікувань, які спонтанно формуються в міжособистісних відносинах;

Розрізняють три типи керівників: автократичний (авторитарний), демократичний та ліберальний.

а) авторитарний (синонім директивний, вольовий) – стиль базується на жорсткому способі управління, недопущенні ініціативи.

При автократичному стилі відбувається виразний поділ на керівника й під­леглих, тих, які командують, і тих, що зобов’язані виконувати накази, розпорядження. Керівник-авто­крат сам визначає мету діяльності групи та спосіб її досягнення і лише незначною мірою дозволяє членам групи прилучатися до прийняття рішень. Він монополізує більшість одержуваної інформації та право на ініціативу, сприймається оточу­ючими як диктатор чи деспот, не виявляє гнучкості в ставленні до подій у групі, а його сприйняття світу в даному випадку явно негативне.

Позитивні аспекти стилю – дисципліна, швидке реагування в екстремальних ситуаціях; негативні – низька ініціатива, можливе погіршення психологічного клімату в колективі. Негативні аспекти- Наслідком такого стилю управління стає зменшення числа ініціатив і послаблення міжособових контактів. У групі назрівають тенденції до бунту, а деколи й реальна агресія, хоча група як цілісність має загалом непогані результати.

Авторитарний стиль керівництва доцільно використовувати в ситуаціях, де потрібне жорстке підкорення певним вимогам (військова служба), у випадку, коли виникає потреба швидко і одноосібно розв’язати кризову, конфліктну ситуацію;

б) демократичний – базується на колегіальності прийняття рішень, врахуванні думок і, за можливості, побажань підлеглих, передачі частини повноважень підлеглим. Це стиль заохочення, ініціативи.

При демократичному стилі відсутній радикальний поділ на керівника й керо­ваних, хоча фактично конкретні структури управління в такій групі наявні. Члени цієї спілки допущені до участі в прийманні рішень та формуванні цілей і норм колективної праці. Ініціатива стимулюється завдяки застосуванню обговорень, дискусій, самодіяльності та наголошенню на суспільних інтересах.

Позитивні аспекти стилю – гарний психологічний клімат, спроможність підлеглих до прийняття самостійних рішень, негативні – може призвести до низької дисципліни, невисока мобільність у прийнятті рішень в екстремальних умовах.

Демократичний стиль лідерства передбачає досить відчутний вплив керівника чи лідера на групу, але він координує свої дії з груповими очікуваннями. Цей стиль переважає в більшості груп в звичайних умовах існування;

в) ліберальний (номінальний) – керують підлеглі, “вказівки не даються”, “своя людина”.

Для цього стилю характерне недостатнє втручання керівника в ті справи, які вирішуються в колективі. Постійно зароджуються різноманітні конфлікти, апатія, невдоволення з приводу відсутності конкретного плану дій, а головне – низька працездатність групи. Ліберальний керівник фактично не впливає на життя групи, що приводить до виділення із середовища її членів особи, яка бере на себе роль лідера.

негативні аспекти- Ліберальний стиль керівництва в групі, де керівник не здатен приймати рішення, контролювати ситуацію, тобто не вміє чи не хоче виконувати свої функції, призводить до неефективної діяльності групи. Позитивні аспекти стилю – у деяких випадках, коли група складається з високосвідомих працівників, здатних до самоорганізації та самоконтролю, також у випадках ситуації неформальних стосунків (корпоративна вечірка, відпочинок групи “на природі”, неформальне спілкування) цей стиль може виявитися доречним та дієвим;

г) керівник у якому співіснують якості різних типів керівництва.

Психологічні типи керівників

Тип керівника – особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

В управлінській теорії та практиці поширеним є поділ на чотири основних типи керівників [38]:

“Майстри”. Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов'язки. Такі керівники бувають поглинутими предметом своїх творчих пошуків настільки, що це заважає їм керувати складними і мінливими організаційними системами.

“Борці з джунглями”. Пристрасно прагнуть до влади, сприймають себе та інших мешканцями “людських джунглів”, де кожен прагне з'їсти іншого. Їх інтелектуально-психічний потенціал скерований переважно на забезпечення власної вигоди і добробуту. Колег по роботі сприймають як конкурентів або ворогів, а підлеглих – як засіб боротьби за владу. Серед них виокремлюють два підтипи – “леви” (переможці, які досягли успіху і будують свою імперію) і “лисиці” (влаштувавши свої гнізда в корпоративній організації, продовжують спритно і з вигодою просуватися далі. Але їхні плани можуть розвалитися, наштовхнувшись на протистояння тих, кого вони свого часу обманули або використали).

“Люди компанії”. Ідентифікують себе з організацією, до якої належать. Усвідомивши свою психологічну слабкість, прагнуть підпорядкувати себе іншим, дбаючи більше про безпеку, ніж про успіхи. Найбільш творчі з них створюють у компанії доброзичливу атмосферу, проте в умовах жорсткої конкуренції неспроможні успішно налагоджувати справи.

“Гравці”. Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень. Прагнуть не створення власної “імперії”, а задоволення від перемоги.

Серед сучасних керівників корпорацій найширше представлений саме останній тип. Керівникам, які посідають найвищі пости, найчастіше притаманні риси “гравців” та “людей компанії”.

Основні теорії лідерства