Розділ 1 урок як основна форма фізичного виховання школярів

Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної про­грами з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними ду­ховними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різноманітні форми занять (рис. 1), на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педаго­гічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішена завдань фізичного виховання.

Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання шко­лярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань із фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; соціалізо­вана підготовка тощо.

Так, наприклад, процес навчання може бути подано в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей — у позаурочних, де вибір навчального ма­теріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів. Ця обставина свідчить про значення кожної форми занять у педагогічному процесі з фізичного виховання і вимагає їх чіткості, взаємоузгодженості та супідрядності під час вирішення завдань фізичного виховання. Вилучення будь-якої форми занять із організованої структури процесу фізичного вихо­вання суттєво знижує його ефективність і, як наслідок, унеможливлює досягнення бажаного педагогічного результату.

Рис. 1. Форми занять фізичними вправами у школі

1. Характерні риси, зміст і побудова уроку

Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах за­гальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов’язкових пред­метів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов’язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров’я піс­ля проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізич­ною культурою на підставі “Положення про лікарсько-фізкультурну службу”, затвердженого наказом міністра охорони здоров’я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров’я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.

1. Риси уроку

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізич­ного виховання, є те, що:

• на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв’язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує само­стійну роботу учнів;

• уроки визначають основний зміст інших форм фізичного вихован­ня школярів;

• на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

• керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;

• діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго до­зується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

• на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна віко­ва однорідність;

• уроки зумовлені розкладом занять.

Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми за­нять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі-підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, форму­вання в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров’я і підтримувати належний рівень фізич­ної підготовки протягом усього життя.

Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівництвом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.

Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний системо утворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок об’єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.

Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знан­ня вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багат­ство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.

Віддаючи належне засновникам української національної методики фізи­чного виховання, звертаємо увагу читача на те, що вже на початку XX ст. вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті “Фі­зичне виховання в народних школах першого ступеня ” [1] чітко визначив завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про існу­вання цілісної системи впливу на учнів.

Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розви­ток організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні сприяти розв’язанню таких завдань:

• вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;

• виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;

• виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;

• сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;

• розвивати любов до рідного краю, природи;

• відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доціль­них (залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського наро­ду як загальнонаціональні, так і місцеві.

Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лава­ми, подвір’я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, “крокові” пояси для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у ви­соту, жердки, м’ячі та. ін. Висувались певні вимоги до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилися босоніж.

Були певні вимоги й до результатів, досягнутих учнями. Проби на пласто­ву відзнаку фізичної вправності в бігу, стрибках, метаннях та плаванні мало чим відрізнялися від сучасних контрольних нормативів шкільної програми, а в деяких вправах — і перевищували їх. Наприклад, дистанцію 60 м пересі­ченою місцевістю учні тринадцяти років повинні були подолати за 12 с.

Організація такого процесу навчання в минулому зумовлю: необхідність висунення певних вимог і до сучасного уроку.