2. Фізкультурний самоконтроль

У фізичному вихованні частіше, ніж в інших видах виховання, викорис­товуються об’єктивні форми самоконтролю. Це пояснюється тим, що чільне місце серед явищ, що підлягають контролю, тут посідає рухова діяльність, зовнішні параметри якої та ефект її впливу на учнів можуть бути об’єктивно оцінені ними самими. Самоконтроль — обов’язкова умова ефективності са­мостійних занять і одне з основних джерел інформації, необхідної для педагогічного контролю.

Під фізкультурним самоконтролем розуміють сукупність операцій самоконтролю (самоспостереження, аналіз і оцінка власного фізичного стану, поведінки, реагування), що здійснюється індивідуально — безпо­середньо в процесі занять, у загальному режимі життя, згідно з правилами, прийнятими у сфері фізичної культури. У процесі занять фізичними впра­вами він передбачає самостійну оцінку учнями готовності до дії, поточний контроль параметрів рухів, що виконуються, усвідомлене відчуття їх клю­чових моментів, самооцінку рівня навантажень. В інтервалах між заняттями самоконтроль, крім іншого, спрямований на оцінку відновних процесів, аналіз самопочуття, визначення статусу організму і готовності до наступного заняття.

Основною документальною формою обліку даних фізкультурного само­контролю є спеціальний щоденник, повноцінне ведення якого потребує відповідної підготовки, пов’язаної з формуванням спеціальних знань умінь і навичок, певних вольових зусиль учнів тощо.

Розробка методів фізкультурного самоконтролю помітно активізувалась в останнє десятиріччя. При цьому посилена увага надається пошуку інфор­мативних і водночас простих способів цілісної оцінки фізичного стану організму. У літературі з’явилось чимало рекомендацій щодо використання комплексу порівняно нескладних прийомів самотестування, розрахункових формул і зведених шкал бальної (очкової) самооцінки індивідуального стану.

Із викладеного нескладно побачити, що два види контролю, представлені безпосередньо в процесі фізичного виховання, — педагогічний контроль і са­моконтроль учнів — не тільки тісно взаємопов’язані, а й за змістом певною мірою ідентичні.

У тих випадках, коли заняття організовується на самодіяльних засадах, фізкультурний самоконтроль у деяких аспектах ніби замінює педагогічний контроль.

В умовах педагогічного контролю самоконтроль є одним з основних дже­рел інформації як про стан “об’єкта впливу”, так і про параметри та ефективність впливу. При цьому провідна роль залишається за педагогічним контролем. У свою чергу, дані педагогічного контролю необхідно органічно поєднувати з аспектами контролю органів охорони здоров’я, що офіційно передбачено відповідними положеннями щодо організації лікарсько-фіз­культурного контролю.

3. Часові параметри контролю

Контроль у процесі фізичного виховання, як і планування, належить за часом до певних структурних ланок цього процесу і водночас у певному розумінні є безперервним. Він характеризується послідовним виконанням контролюю­чих операцій у ході окремого заняття, в інтервалах між ними, а крім цього, і по завершенні серії занять, їхніх циклів і етапів на шляху до мети.

Постійний контроль, який можна назвати оперативно-поточним, регу­лярно доповнюється підсумковим цикловим контролем, в якому сумарно оцінюється зроблене і досягнуте в межах більш (або менш) тривалих циклів занять (малі, середні, великі).

Конкретні завдання, що розв'язуються при оперативно-поточному контролі:

• негайно оцінити передумови виконання запланованого на заняття, передусім стан готовності учнів до реалізації головного з наміченого (розучування вправ, освоєння навантажень), проаналізувати показ­ники оперативної працездатності, втоми і відновлення в ході занять;

• проконтролювати риси рухових дій, що виконуються, параметри навантажень і відпочинку, освітній, тренувальний, виховний ефек­ти занять;

• дійти загальних висновків про якість заняття, позитивні сторони і хиби його змісту і методики;

• оцінити зміну показників індивідуального стану в інтервалі між поточними і черговими заняттями (в аспекті оцінки “післядії” ми­нулого заняття і ходу відновних процесів, від динаміки котрих зале­жить ефект чергового заняття).

Для оперативно-поточного контролю найпридатніші методи, що дають змогу одержати необхідну інформацію з мінімальною витратою часу. Суттєво також, щоб операції, котрі виконуються в його ході, не вимагали б від учнів значних додаткових зусиль, не відволікали б їх від розв’язання основних за­вдань, на які спрямоване заняття, не утворювати б перерви у них, а органічно вписувались бив його структуру.

Основними способами оперативно-поточного контролю є: 1) пряме, інструментально забезпечене спостереження, самоспостереження, опитуван­ня, самоаналіз; 2) одержання інформації шляхом використання контрольних рухових завдань з визначенням поточних результатів їх використання у порі­вняно стандартних умовах. При цьому завдання пов’язуються з виконанням основних і підготовчих вправ, що передбачені змістом занять і реалізуються згідно з логікою цілісної побудови заняття. Так, в інтересах оперативно-по­точного контролю стандартизують певну частину “розминки” і виконують слідом за нею короткочасні вправи з установою на результат, що дає підставу судити про рівень оперативної готовності до виявлення швидкісно-силових

якостей (наприклад, темпові стрибки з дотиком рукою відповідної розмітки, стартові рухи, короткі прискорення з виміром часу реакції і швидкості пересування.

В інтервалах між заняттями оперативно-поточний контроль практично звужується до меж індивідуального самоконтролю. Вчитель спрямовує його і бере участь в аналізі одержаних шляхом самоконтролю даних.

Узагальнений облік і аналіз матеріалів оперативно-поточного контролю пов’язані з великим обсягом рукописної роботи. Ступінь детальності записів у різних умовах не однаковий. Але в усіх випадках бажано, щоби вони хоча б стисло містили:

• висновок щодо реалізації завдань (виконано, невиконано), оцінки результативності дій;

• перелік основних компонентів занять (помітки конспектів про ви­конання вправ), дані про фактично витрачений час, параметри на­вантаження, функціональні зрушення (за даними ЧСС);

• висновок про хиби методики побудови занять та їхні наслідки;

• висновок про достатність інтервалів відпочинку між заняттями та ефективність застосованих засобів оптимізації відновних процесів.

Із нагромадженням даних оперативно-поточного контролю створюються передумови для виявлення тенденцій у системі занять. У цьому полягає не­розривний зв’язок оперативно-поточного і циклового контролю.

Призначення циклового етапного контролю — інтегрально оцінити сис­тему занять, що відбулися в межах завершеного циклу (етапу), отримати інформацію, необхідну для правильної орієнтації наступних дій.

Крім операцій, характерних для контролю загалом, цикловий і етапний контролі передбачають три групи процедур.

Перша група процедур передбачає узагальнену обробку матеріалів опера­тивно-поточного контролю, взятих у сукупності за малі цикли і отриманих цим шляхом сумарних даних, які в поєднанні віддзеркалюють загальні риси і пара­метри процесу, що контролюється в його середніх циклах, етапах і великих циклах.

Елементарними операціями обробки є :

• підрахунок суми часу, витраченого на заняття протягом циклу або етапу загалом і за основними розділами їх змісту (на вивчення но­вого, виховання різних здібностей тощо), порівняння одержаних величин з аналогічними в попередньому циклі, етапі;

• підрахунок занять, пов’язаних з основними фізичними навантажен­нями, і визначення їх співвідношення із загальним числом занять і числом днів, вільних від них у циклі (етапі);

• підрахунок сумарних величин фізичного навантаження за окреми­ми нормативами і визначення частки різних за рівнем і спрямовані­стю навантажень у загальному обсязі навантаження;

• визначення середніх величин, що відбивають зміни фізичного ста­ну учнів протягом циклу або етапу (за даними оперативно-поточ­ного контролю).

Друга група процедур — тестування в кінці циклу, а також в окремих його фазах для визначення кумулятивного ефекту занять, одержання інфор­мації про зрушення, що відбулись у цей час у стані учнів, рівні їхньої тренованості і підготовки. Наприкінці серії уроків доцільно відводити одне заняття спеціально для комплексного тестування, забезпечивши “підведен­ня” до результату виділенням відповідно побудованого мікроциклу.

Третя група процедур — порівняльний аналіз динаміки показників, виявлених процедурами І і П типу, осмислення виявлених тенденцій і спів­відношень з висновками для наступних дій.

Такий аналіз найкраще робити за допомогою графіків, які відбивають, з одного боку, параметри впливів, а з іншого — результати контрольних вправ та інших показників змін у стані учнів.

Перераховане разом складає послідовні ланки “технології” циклового і етапного контролю, яка повинна спиратися на знання закономірностей, що визначають динаміку контрольованих показників. Без таких знань аналіз неможливий.