2. Філософія Стародавньої Індії.

З УІ-У століть до н.е. індійська філософія стала розвиватися в руслі класичних систем (веданта, санкх'я, йога, вайшешика, міманса). Разом з переліченими ортодоксальними напрямками староіндійської філософії ве­данта визнає авторитет Вед і розглядає їх як джерело істинного знання. Виняток становить школа локаята (вчення "чарваків"), яка піддала критиці всі ведійські авторитети і джерела.

Веданта (санскр., буквально — кінець Вед) — одна з впливових систем староіндійської філософії, згідно з якою світ складається з безосо­бового світового духу — "брахмана". В центрі уваги стояло питання про стосунки брахмана і атмана. Щодо ступеня своєї досконалості індивідуаль­на людська душа поступається перед світовим духом, бо вона тісно пов'я­зана з тілом (атманом). Коли душа покидає тіло, вона зливається з брахма­ном, ототожнюється з ним.

Санкх'я (санскр., буквально — число, перелік). Засновником цієї школи вважається Капіла (VII ст. до н.е.). Санкх'я виходить із визнання двох реальностей: матеріальної першопричини ("пракриті') і духовної ("пу-руша"). "Пракриті" — основа і першопричина існування будь-яких об'єктів. При зіткненні "пракриті" і "пуруші" виникає інтелект, органи сприйняття, потім п'ять матеріальних елементів — ефір, повітря, вогонь, вода і земля.

Близькою до системи санкх'я була система Йога (санскр., букваль­но — з'єднання, глибокі роздуми, споглядання). Засновником її був Па-танджалі (II ст. до н.е.). Йога розробила цілий комплекс заходів з досяган­ня особливого духовного стану, що приводить до визволення через систе­матичне тренування тіла і душі. Дух у йоги є початком усього. Згідно з йогою (як і санкх'я), вільна душа зв'язана з фізичним тілом, а також з почуттями, розумом, "Я". Йога означає припинення цього зв'язку, визво­лення "Я". "Я" — це чиста свідомість, що відкриває шлях до йоги два стани рівнів духовного життя. Це зосередження розуму на одному об'єкті — предметі розуму і припинення будь-якої діяльності розуму. Саме ці стани очищають розум від страждання (раджоса) і дають виявитись задоволен­ню, позитивним емоціям (саттві).

Вайшешика (санскр., від вишеша— відмінність, особливість). Зас­новником цієї школи був Канада (III ст. до н.е.). Згідно з ученням вайше­шика, простір, час, душа та розум ("Ану") існують вічно, вони невідчутні, єдині і всепроникаючі. З "Ану" бог створив світ, з "Ану" утворюються всі предмети. Тут же має місце спроба дати аналіз категорії "небуття". Неіснування до виникнення (відносне небуття) розглядалось як відсутність чого-небуть в іншому, а неіснування після знищення (абсолютне небуття) — як відмінність однієї речі від іншої.

Міманса (санскр., буквально роздуми, дослідження). В центрі уваги міманса стояло питання, як звільнити безсмертну душу від зв'язків з мате­ріальним світом, який є носієм страждань.

Чарвака (санскр., походить від "чар" (чотири) і від "вак" (слово), що пов'язане з визнанням наявності чотирьох "великих елементів" — землі, води, вогню, повітря, — з різних сполучень яких складається світ, скла­дається все, що є. Чарваки поділяли запропонований ще локаятою прин­цип індивідуальної природи кожної речі.

На відміну від шкіл веданта, санкх'я, йога, вайшешика, міманса, ньяя, школа чарвака визнавала існування лише одного світу, заперечувала існування людини після смерті. Сенс життя чарваки бачили не в аскетизмі, а в насолоді.

Найбільш відомим ученням Стародавньої Індії був буддизм, заснов­ником якого є Будда Шакья-Муні (556-476 рр. до н.е.). Його ім'я від батьків — Сіддхартх Гаутама. Він син царя індійського племені Шакья. Термін "Будда" не є власним іменем, а швидше означає статус людини, стан її свідомості і означає "просвітлений".

В центрі уваги буддизму — вчення про "Чотири шляхетні істини": істина страждання ( "Усе в світі скороминуче, не має сталої субстанції, а тому повно скорботи" ), істина причини ("Причиною страждань є жага буття, бажання потягу, пристрасті" ), істина звільнення ("Звільнитися від страждань можливо лише відмовившись від бажань, стримуючи в собі пристрасті") та істина шляху ("Для досягнення спасіння необхідно виклю­читися з кола перевтілень, досягнути стану нірвани, тобто згасання або зникнення"). Шлях спасіння також називають восьмискладовим, адже в нього входять: правильні погляди, правильні наміри, правильна мова, пра­вильні дії, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильне усві­домлення і правильне зосередження.

Буддизм розглядає світ як єдиний потік матеріальних і духовних елементів — "дхарм". "Буття є лише одвічне хвилювання дхарм". "Дхарми" невпинно змінюються, отже, в кожний момент дана річ уже інша. Ре­альність постає як процес вічного і безперервного становлення. До речі, "нірванна", до якої прагнуть буддисти для досягнення просвітлення, озна­чає "охолодження" і характеризує стан свідомості, позбавленої бурхливо­го і хаотичного руху "дхарм", який "розігріває" і "розпалює" душу.