3. Філософія Стародавнього Китаю.

Ранньокласове суспільство давнього Китаю в УІ-ІІІ ст. до н.е. являло собою типову "східну" деспотію з вкрай вираженою соціальною нерівністю, де укоренилися застарілі патріархально-родові відносини. Це був період, коли сформувалися основні філософські школи: конфуціанство, даосизм, моїзм, фадзя (школа легістів).

Одним із важливих учень Стародавнього Китаю був даосизм. На відміну від конфуціанства, легізму і моїзму, які головну увагу звертали на проблеми людини і суспільства, даосизм займався проблемами буття, не­буття, питаннями об'єктивної картини світу.

Засновником даосизму вважається Лаоцзи (Лао-цзи) (579-499 рр. до н.е.). Лао — це прізвисько, що означає "Старець". Є думка, що Лаоцзи залишив після себе книгу в пять тисяч слів "Дао-де-цзин" — "Шлях добро­чесності або Книга про силу і діяння". Якщо для конфуціанців, моїстів, законників "дао" — це шлях розвитку, дорога, по якій ходять люди, то для даосів "дао" — всеосяжне світоглядне поняття. Це — закономірність, закон, водночас і першоначало, першооснова. "Дао — корінь неба і землі, Дао — мати всіх речей, Дао лежить в основі світу".

У автора трактату "Дао-де-цзин" дао роздвоюється і вступає в супе­речність із самим собою. З одного боку, "дао — мати всіх речей", їх основа, завдяки йому народжується все суще. Дао нескінченне, невичерп­не, повсюди діюче. "Дао не має вивляду, не вигукує, не має форми, дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш його, але не чуєш, ловиш його, але не можеш піймати". Але ці дао внутрішньо зв'язані один з одним, переходять один в одного. "Обоє вони одного і того ж походження, але з різними назвами". Безіменне дао ототожнюється з небуттям, а буття — є дао, що має ім'я. В трактаті "Дао-де-цзин" говориться, що "буття і небуття породжують одне одного", "в світі все народжується в бутті, а буття на­роджується у небутті".

Отже, встановлюючи певну послідовність, можна уявити собі даоську картину світобудови. Небуття первинне. Це є дао, що не має імені. Воно не має імені тому, що, назвавши його, ми тим самим перетворили б його в буття. Звідси — небуття породжує буття. "Під небом усе — лише тимчасово буває", тобто усі речі, маючи своєю першоосновою небуття, повсякчасно ідуть в небуття. "В світі велике різноманіття речей, але всі вони поверта­ються до свого начала". Таким чином життя природи й людини постає підпорядкованим не волі неба, як це традиційно вважалось в тогочасному Китаї, а всезагальному закону "дао". Світ знаходиться в постійному русі та мінливості. Діяти всупереч дао неможливо. Замість суспільного порядку даоси пропонували порядок природний і тим самим їх погляди були проти­лежними не тільки поглядам законників з їх повним підпорядкуванням людини державі, а й конфуціанців.

Засновником давньокитайської філософії був Конфуцій (Кун-Фу-цзи), який жив у 551-479 роках до н.е. Конфуцій походив з давнього аристократичного, але збіднілого роду. У нього було багато учнів. Кон­фуцій не залишив після себе жодного написаного рядка. Все відоме нам про Конфуція і конфуціанство — це записи, праці його учнів, що зафіксо­вані у так званому "чотирикнижжі". До нього входять: 1) "Дасюе" — ке­рівництво для чиновників; 2) "Чжунь-юнь" ("Золота середина", "Середина і постійність", "Незмінна середина"); 3) "Лунь-юй" ("Бесіди і висловлюван­ня"); 4) "Мен-цзи" — книга конфуціанця Менцзи. Конфуціанство відобра­жено і в "Пятикнижжі": Книга пісень, Книга історії, Книга перемін, Книга обрядів, літопис "Чунь-цю".

Основний зміст конфуціанства викладено в книзі "Люнь-юй". В центрі уваги етичного вчення конфуціанства знаходиться дао як моральний за­кон, людинолюбство, моральний ідеал. На питання "Що є жень?" (люди­нолюбство), Конфуцій відповів: "Не роби людині того, чого не бажаєш собі. І тоді зникне ненависть у державі, зникне ненависть у сім'ї". Людино­любство (жень) він вважав золотим правилом моральності.

Людинолюбива людина повинна бути шанобливою, ввічливою, доб­рою, відданою, правдивою, стриманою, кмітливою, повинна допомагати іншим в їхньому моральному і діловому вдосконаленню. Але конфуціанське людинолюбство не поширюється на всіх людей. "Жень" стосується взаємин між синами і батьками, молодшими і старшими, чиновниками і державцем. Сини повинні шанувати своїх батьків, молодші — покорятися старшим. Шанобливість — основа всякого соціального порядку.

Згідно з Конфуцієм, люди поділяються на "шляхетних" і "низьких". "Шляхетна" людина — це не просто високоморальна людина, а "син неба", еліта, яка керує простолюдинами і примушує їх до праці. "Низька" людина не знає веління неба, тому не боїться його, їй не можна довіряти великі справи, бо з усього вона намагається мати користь, така людина не може бути людинолюбивою.

В основі конфуціанського ідеалу управління лежить сила морально­го прикладу. Конфуцій, звертаючись до "шляхетних", казав: "Якщо ви будете прагнути до добра, то і народ буде добрим. Мораль шляхетного подібна вітру; мораль низької людини подібна траві. Трава хилиться туди, куди дме вітер". Згідно з принципом "жень"', державці мусять бути людь­ми мудрими, подавати "низьким" людям приклад правдивості, виявляти почуття обов'язку, піклуватися про них як батьки. "Коли в Піднебесній панує дао, то простолюдини не ремствують". В основі управління народом необхідно дотримуватися морального закону дао. Отже, в управлінні наро­дом конфуціанство віддавало першість моралі перед правом, силі прикла­ду, переконанню перед примусом.

Протягом тисячоліть, аж до наших днів конфуціанство зберігає свій вплив, визначає норми життя Китаю. Під впливом конфуціанства склалися і зміцніли характерні для Китаю форми соціально-сімейної структури, по-літико-адміністративної системи, стійкі зв'язки і взаємовідносини між людь­ми, загальні риси способу життя, поведінки, форми мислення тощо.

Не можна обминути увагою також таку філософську течію, як ки­тайський буддизм (чань-буддизм). З часом ця версія буддизму здобула великого поширення на Сході, а сьогодні під назвою "дзен-буддизм" (японський буддизм) має багато прихильників і на Заході та по всьому світу. Основні ідеї цієї течії буддизму запозичені з буддизму класичного — це ідея просвітлення, ідея шляху до просвітлення через позбавлення ба­жань. Втім, важливу роль відіграє відмінне від індійського буддизму став­лення до світу — в китайській версії слід не відмовлятися від цього світу, а пристосовуватися до закону, який лежить в основі цього світу. Тут помітно відчутний вплив даосизму. Так, світ примарний, але лише у тому випадку, якщо бачити в ньому тільки плинність, а не розуміти причину і природу цієї плинності. Онтологічно світ — не ілюзія, а порожнеча. Ця порожнеча, однак, є джерелом усіх речей світу. Досягнути єднання з цією порожнечею у своїй свідомості, отже, означає не лише звільнити свою свідомість від плинних речей, які змушують нас страждати, але, передусім, означає до­сягти творчого стану свідомості, яка відкрита для будь-якого сприйняття і тому абсолютно вільна. Це свідомість немовляти, у якого все життя попе­реду і немає ніякого минулого. Зречення минулого є доволі сильним мотивом філософії дзен-буддизму, що виявляє себе у різних формах, принциповою з яких є вимога домінування духу вчення над його формою, істини просвітлення над шляхом до неї. Основний висновок дзен-буддиз­му — шлях до просвітлення у кожного свій, цей шлях не підлягає раціо­нальному поясненню, виразити його можна лише опосередковано, за до­помогою образів. Тому до просвітлення є два шляхи — вивчення історій просвітлення інших людей (більшою мірою повчальних, ніж взірцевих) та допомога наставника. Допомога потрібна для того, щоб за умови друго­рядного значення текстів зберігати правильну передачу істин дзен-буддиз­му в поколіннях.

Запитання для самоперевірки

1. Чим філософське знання відрізняється від нефілософського?

2. У чому виявляється світоглядний характер філософського знання?

3. Як можна визначити світогляд?

4. Що таке історичний тип світогляду? Які типи світогляду мають статус основних і чому?

5. Як співвідносяться міфологічний і релігійний світогляди з філо­софським?

6. Як характеризується філософський світогляд у якості істо­ричного типу світогляду?

7. Як співвідноситься філософія з іншими галузями пізнання та духовної культури?

8. У чому полягають відмінності загальнологічного та культу­рологічного розгляду історичного розвитку філософії?

9. За яких історичних обставин створилися умови для виник­нення філософії?

10. Які осередки виникнення філософії на Сході можна визначи­ти у якості основних і чому?

11. Які риси визначають своєрідність філософії давніх Індії та Китаю?

Завдання для самостійної роботи

Підготуйте для аудиторного обговорення такі проблеми:

1. Яка проблема є наріжною для світогляду? Чим відрізняється її постановка та вирішення у різних типах світогляду?

2. У чому полягає особливість світогляду як системного утворення?

3. Що таке структура світогляду?

4. Які елементи світоглядної структури відіграють роль основних і з якої причини?

5. З'ясуйте специфіку методологічного знання.

6. Яке місце посідає філософія серед інших форм суспільної свідо­мості?

7. У чому полягає самобутність давньоіндійської філософії щодо давньокитайської? Обґрунтуйте свою позицію.

8. Назвіть основні філософські школи стародавньої Індії і охаракте­ризуйте їх.

9. Виокреміть найважливіші напрями філософської думки давнього Китаю і розкрийте їх особливості.

Теми для написання реферату

1. Соціально-історичні передумови виникнення філософії.

2. Філософія як сукупність ідей і філософія як відносно самостійна пізнавальна галузь: особливості історичного становлення.

3. Філософія як синкретичний первісний комплекс людських знань: основні характеристики.

4. Міфологічний і релігійний світогляди як перетворені форми існу­вання філософських ідей. Філософський світогляд як історичний тип світогляду.

5. Філософська онтологія.

6. Філософська методологія та її місце у системі сучасного методологічного знання.

7. Філософія як теорія пізнання.

8. Філософські ідеї в духовній культурі народів Стародавнього Сходу.

9. Міфологія старої Індії як передумова і первісна форма вираження філософських ідей давньоіндійських мислителів.