Подорож до лісу (рослинний світ)

Мета. Узагальнити і доповнити знання учнів про рослинний світ нашої місцевості, ознайомити зелементами народної ме­дицини; показати відоб­раження теми в леген­дах, загадках, прислів'ях.Виховувати любов до при­роди, бережне ставлення до всього оточуючого.

Учитель. Діти! Сьо­годні ми з вами побуваємо у лісі. Познайомимося з дея­кими деревами, кущами, квітами. Адже людина дістає від природи все, що їй потрібно для життя: тепло, повітря, воду, їжу, одяг, житло. Ми повинні вивчати природу, щоб уміти використовувати її багатства. Природа захоплює нас своєю неповторною красою. Ми милуємося квітучим кущем калини, польотом метелика, співом соловейка.

А чи знаєте ви, що зелений колір листя і трави знімає вто­му, заспокоює людину? Спілкуючись з природою, ти відкриваєш для себе щось нове.

 Природа — непрочитана книга. І нам треба вчитися її читати.

 

 

 

Ліс — це частина природи. Народна мудрість говорить: весною звеселяє, влітку прохолоду має, восени годує, взимку жар дарує. І це справді так. А чи ми завжди віддя­чуємо йому? Ні, не завжди. Ліс прохає нас: «Я краса, я легені ваші. Людино, рятуй мене!!!» Кожна зламана гілка, кожний пійманий метелик, кожна зірвана квітка — це ве­лика рана, нанесена природі. Якщо такі рани будеш ти наносити природі, а потім ще хтось, — що стане з при­родою?

Зараз люди всієї планети зрозуміли, що природа в не­ безпеці. На місце вирубаних лісів люди саджають нові. Заборонено збирати рідкісні рослини і полювати на рідкісних тварин. Створено заповідники.

 

Діти! Невже в майбутньому на світі

:Не будуть квітнуть дивні квіти —

Конвалія й фіалки ніжні

І вісник березня — підсніжник?

Невже ми більше не побачим,

Я к сон-трава росою плаче,

Троянда степу, квітка мрій,

Жар - цвітом землю не зігріє.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зараз ми вирушаємо до лісу. А буде нас супроводжува­ти … Через хвилинку ви взнаєте його.

(Чути стук у двері, До залу входить Лісовичок),

Лісовичок.  Добридень, діти!

Діти. Доброго здоров'я!

Лісовичок. Я почув, що ви тут: говорите про приро­ду, про ліс; І захотілося мені запросити вас у царст­во дерев, кущів і квітів. Згода?

Діти. Згода!

Лісовичок. Але зачекайте. А чи умієте ви чемно вести себе в лісі? Я хочу пе­ревірити. Зараз я роздам правила, а ви подивіться, подумайте та позначте ось так: (V) те, що можна в лісі робити.

— (V) Не калічте дерева. Не зривайте дарма ні травинки, ні листочка.

— У лісі  можна листям кидатися, квіти рвати. А що? Зелені багато, ще виросте.            — Галасуй, кричи, перегукуйся — весело і нікому не за­важаєш. Ліс великий!       ^;

— (V) Шуму — бій: ліс злякається, притихне, і ти не довідаєшся жодної таємниці.

—      Жабка, вужик, гусінь — бр-р-ридота! Краще б їх зовсім не було.

 (Учитель перевіряє правильність позначень)

Лісовичок. Молодці! Ось тепер я можу спокійно йти з вами до лісу. Тож рушаймо!

Учень. Ось і ліс, нарешті!

Лісовичок.

Хто у нашому гайочку носить біленьку сорочку,

У тонесенькі кіски вплітає жовті стрічки,

А панчішки в чорну риску прикрашають її взимку,

В неї листячко, мов слізка, а зовуть її… (Берізка.)

Учень. А мені бабуся розповіла легенду про березу. У давні часи над сивим Дніпром жив молодий красень Доброслав, одинак у матері. Та сталося лихо: напали на рідну землю вороги. Пішов син воювати, серце мате­ринське кров'ю обливалося, сльози туманили очі...Якось почула стара мати кінське іржання коло воріт. Осідланий, стояв без вершника кінь.

Заплакала гірко мати, схилилась на ворота в тузі. Цілу ніч отак стояла, а на ранок побачили люди на тім місці білокоре дерево. І тому, мабуть, що хата вдовина стояла при самому березі то й назвали те дерево березою. Від материнського доброго серця має береза багато цілющих ліків.

Учениця. Я чула, що березу називають деревом чоти­рьох справ: перша — світ осіяти, друга — крик втихоми­рювати, третя — хворих зцілювати, четверта — дотриму­ватися чистоти.

Лісовичок. Я думаю, діти, вам цікаво буде дізнатися, що означають ці слова.

«Світ осіяти» — колись селянські хати освічувались бе­резовою скибкою.

«Крик втихомирювати» — із берестя одержували дьоготь – чорну масляну пахучу рідину. Цим березовим дьогтем змащували колеса возів і карет, які без змащування рипіли і пищали.

«Хворих зцілювали» — березовий сік, березові бруньки, кора і&& добрі лікарські засоби.

«Дотримуватись чистоти» — це дуже просто. З березових гілочок роблять віники та мітли, а ще віники для лазні: березові листочки мають цілющі властивості.

(Осторонь від усіх дітей стоїть зажурений хлопчик).

Лісовичок. А чому це ти такий сумний, Петрику?

П етрик. Якось важко на душі. Бо я пригадав вірша про знищену березу.

У березневий день її зрубали,

Вона, немов лебідонька, стояла,

Стан обвивали шовковисті коси,

Була нам мила в спеку і в морози.

У березневий день її зрубали,

Від болю затремтіла, застогнала,

Мов скошена, упала при дорозі,

Весняним соком пролилися сльози.

Той сік цілющий, а вона вже мертва.

Рука не заніміла, не затерпла!

Яке ж жорстоке серце треба мати,

Щоб ту красу навіки зруйнувати?   

Стікали долу ще живі сльозинки;

А небо чисте —жодної хмаринки!

Весна ішла — життя всім дарувала,

А на землі берізка помирала…

Вчитель. Я думаю, що послухавши цей вірш, ніхто з нас і не подумає таке зробити. Адже береза — символ невин­ності, ніжності. З кори берези люди робили посуд, легке взуття, а також по ній писали.

Учень. А це щось таке цікаве лежить; на землі? Погляньте.

Лісовичок. О! Та про це ви взнаєте, коли відгадаєте загадку:

Живе один батько,   ^:                  

Тисячі синів має,

Усім шапки справляє,                          

А собі не має. (Дуб і жолудь.)

У читель. Якось розгнівалась троянда на шипшину, зви­нуватила втому, що вона затуляє їй сонце, Шипшина по­бачила, що тінь від неї таки справді падає на квітки тро­янди. Стало їй боляче. І вона звернулася до матінки По­крови; щоб вона їх розсадила, Богиня рослинності вислухала шипшину. І вирішила їх розсадити. Прикрасила колюче тіло шипшини червоними ягідками, сказавши: «Ти будеш, не тільки красивою, а й корисною, будеш завжди щедрою і доброю до людей, А колючки нехай лишаються з тобою. Краса не повинна бути безборонною. Листя, квіти і ягоди твої віками лікуватимуть людей». І справді. З неї роблять препарати - сиропи, що лікують запалення печінки і жовчного міхура. Настій із самої шкірочки плодів шипшини вживають при запаленні сечового міху­ра, каменях і піску в нирках. Шипшина має багато вітамінів.

Учениця (біжить вперед і всіх гукає). А, йдіть - но сюди! Яка гарна квітка золотиста! Лісовичку, що це за квітка?

Лісовичок. О, та це ж звіробій. Це ліки; кажуть у народі, від дев'яносто дев'яти хвороб. Якщо пропав апетит, чи захворів шлунок треба вживати спиртові настої. При ангіні — полощіть рота. Вживайте при ревматизмі, запа­ленні печінки, головному болі.

У читель. Діти! А ось на нашому шляху цікава рослина росте — папороть. Про неї є багато легенд. У народі го­ворять: хто побачить цвіт папороті, той буде щасливий. Вона цвіте тільки в ніч на Івана Купала. Діється начебто так. Між листками, схожими на крила орла, підноситься, мовби палаючий вуглик, пуп'янок. Він рухається, підстрибує. Як соловейко щебече. Опівночі квіткова брость розкривається, з'являється вогненна квітка, яка освітлює все навкруг. Це, звичайно, легенда. А насправді ця рослина є дивовижною, таємничою. По всьому світу . живуть її родичі. В Україні папороть поширена майже по всій території. Наукова назва її «Орляк звичайний». Це багаторічна рослина з великими листками, що виходять ніби з землі, а насправді ростуть з підземного кореневи­ща. Папороть ніколи не цвіте, бо розмножується спора­ми, які утворюються на нижній поверхні листка. Тому-то люди ніколи не бачили цвіту папороті й склали про неї легенду.

Учениця. Лісовичку, а розкажи, що це за квітка «світлофор».

Лісовичок. А, це лісова медунка. Своїми квітами вона подає сигнали бджолам. Адже, на одному стеблі у медун­ки розміщені рожеві квіти, малиново-фіолетові та сині. Перші сигналізують про те, що солодкого соку ще немає; малиново-фіолетові вказують на те, що нектару багато, а сині — соку вже немає.

Учень. Послухавши і побачивши оце все, я твердо вирішив, що буду я природі другом.

Йтиму садом,

П олем, а чи лугом,

Буду я природі вірним другом.   

Не столочу                                                 

Навіть і трави,

Я скажу їй;  

Зеленій, живи!

Коли лісом буду я іти,

Теж посію

Зерна доброти.

Побажаю    

Дереву і пташці,                             

Щоб віки

Жили у мирі й щасті.

                                  (С.Жупанин)

 

Учитель. Закінчується наш похід у природу. Багато чо­го ви взнали, побачили. І я впевнена, що ви зробили свій висновок на все своє життя; «Природу треба берегти, як рідну матір!» Все, що нас оточує: травинку і квіточку, ку­щик і деревце, кожну пташку і мурашку, бо без них буде сумне наше життя. Хай душі ваші стануть добрішими, серця теплішими.