2. Психологія педагогічної взаємодії викладача зі студентами.

У процесі професійної підготовки фахівця з вищою освітою ми стверджуємо пріоритет особистості студента. Він автор свого майбутнього, а викладач має честь допомагати йому. Саме тому безпосередніми учасниками педагогічної взаємодії є викладач і студент. Між ними встановлюються як ділові, так і міжособистісні взаємини, їх співробітництво в реальних міжособистісних контактах і є тим соціальним середовищем, в якому відбувається становлення особистості спеціаліста з вищою освітою і подальший розвиток особистості викладача. Саме в педагогічній взаємодії кожен із них знаходить умови для власного особистісного зростання.

Формою педагогічної взаємодії є спілкування - вербальний або невербальний контакт - «розкіш людського спілкування» (Антуан де Сент-Екзюпері). Спілкування - процес обміну між людьми певними результатами їх психічної та духовної діяльності: засвоєною інформацією, думками, судженнями, оцінками, почуттями й настановами.

Професійно-педагогічне спілкування становить основу науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи. Всі основні форми організації навчального процесу (лекція, семінарське заняття, іспит та ін.), виховна робота та науково-методична діяльність у вищій школі пройняті цим складним і багатофункціональним соціально-психологічним явищем.

Педагогічне спілкування - є способом реалізації змісту, методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування особистості студента. Воно є одним із найголовніших аспектів професіоналізму і педагогічної майстерності викладача. |

Педагогічне спілкування викладача зі студентами має такі цілі:

І) інформаційна - взаємообмін навчальною і науковою інформацією;

2) ціннісно-орієнтаційна - передача суспільно-значущих і І професійно-важливих норм і цінностей;

3) спонукальна - підтримка студента, мотивація його діяльності;

4) соціальна - узгодження спільних дій, отримання зворотного зв'язку про характер стосунків між суб'єктами педагогічної взаємодії.

Педагогічне спілкування, як особливе соціально-психологічне явище, характеризується такими функціями:

• соціально-перцептивною - сприймання і пізнання викладачем і студентом один одного;

• комунікативно-поведінковою - передача інформації та обмін соціальними ролями, організація спільної діяльності;

• емоційною - прояв взаємних оцінних ставлень, ставлення І викладача до студента як особистості; експресивні реакції кожної зі сторін спілкування;

• соціальною самопрезентацією.

2. Протиріччя і конфлікти у педагогічній взаємодії та засоби їх регулювання.

У філософському розумінні протиріччя -взаємодія протилежних, взаємно-зворотних сторін і тенденцій предметів та явищ, які водночас перебувають у внутрішній єдності й взаємопроникненні та є джерелом саморуху й розвитку об'єктивного світу та його пізнання.

У психологічному розумінні протиріччя - це вияв протилежних інтересів, поглядів, думок; незгода тощо.

Суперечності містяться в самій природі педагогічної взаємодії, суб'єкти якої відрізняються за соціальним статусом і реалізують різні соціальні функції.

Педагогічна взаємодія характеризується певним характером ставлення педагога до студента (і навпаки), а будь яке ставлення має дві підструктури: мотиваційну й операційну (вчинкову, поведінкову).

Протиріччя є підґрунтям конфліктних ситуацій. Конфліктна ситуація - виникнення і загострення протиріч між членами групи. Усвідомлення конфліктної ситуації, яке виникає через певний час, активізує її учасників на прийняття необхідних заходів. Коли не вдається врегулювати гострі суперечності, виникає конфлікт.

Конфлікт (лат. сопЛісіиз - зіткнення) - зіткнення інтересів осіб і фуп, їхній ідей, протилежних поглядів, потреб, оцінок, рівня прагнень, домагань тощо. В основі конфлікту можуть лежати реальні або ілюзорні, усвідомлені й неусвідомлені протиріччя, спроба вирішення яких відбувається на фоні гострих емоційних станів. Це найчастіше буває тоді, коли протиріччя загострюються, емоції кожного захоплюють розум і спотворюється сприймання і розуміння того, що відбувається. Конфлікт уже не регулюється, а вирішується. Поведінка кожного учасника конфлікту характеризується напругою, потрібна концентрація внутрішніх сил і духовних ресурсів. І чим складніший конфлікт, тим більше душевних сил він потребує. Рівень напруги конфлікту визначає і спосіб його вирішення.

За характером є такі конфлікти:

• міжособистісні;

• міжгрупові;

• між індивідом і групою;

• внутрішньоособистісні.

За змістом конфлікти бувають:

• ідеологічні;

• професійні;

• психологічні;

• амбіційні;

• етичні;

• побутові.

Стадії розвитку конфлікту.

1) суперечність у поглядах, думках і оцінках;

2) незадоволення;

3) протидія («не буду!»);

4) протиборство - всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються теперішні зв'язки, виникає образа, зневага тощо;

5) виникає інцидент - зіткнення неприємного характеру (викладач іде до декана, скарга, відмова від спілкування тощо).

Для вирішення конфлікту є два основні шляхи: 1) через зміну об'єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, змінити розклад занять тощо); 2) через зміну власної суб'єктивної позиції чи позиції студентів щодо ситуації конфлікту. Проте важливо шукати шляхи задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси.

Способи подолання причин конфлікту:

• ідеологічні- знімаються консенсусом (згодою);

• амбіційні - підкреслити значущість особистості іншої людини;

• етичні - керуватися нормами етикету, правилами внутрішнього розпорядку.