3. Методи і засоби навчання у вищій школі

Для реалізації змісту освіти на кожному його рівні пе­дагогу вищого навчального закладу потрібно володіти пев­ними методами, прийомами та засобами навчання. Від рівня володіння ними залежить і рівень педагогічної майстер­ності викладача, ефективність навчально-виховного про­цесу загалом.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності викладачів та студентів, спрямованої на досягнення постав­лених вищою школою цілей.

Методи навчання слід відрізняти від методів учіння.

Метод учіння – спосіб пізнавальної діяльності студентів, зорієнтований на творче оволодіння знаннями, уміннями і навич­ками та вироблення світоглядних переконань на заняттях і в са­мостійній роботі.

Методи навчання і методи учіння мають свої спе­цифічні особливості, вони відносно самостійні, але розгля­даються в єдності.

З поняттям «метод навчання» тісно пов'язане поняття „прийом навчання” -- деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття „метод”.

Ефективність навчальне-пізнавальної діяльності сту­дентів значною мірою залежить від уміння викладачів вда­ло обирати і застосовувати методи і прийоми навчання.

Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання.

Засіб навчання – сукупність предметів, ідей, явищ і способів дій, які забезпечують реалізацію навчально-виховного процесу.

Найважливішим засобом навчання є слово викладача, за допомогою якого він організовує засвоєння знань сту­дентами, формує у них відповідні уміння та навички. Ви­кладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним, його осмислення і усвідомлення.

Тема 5 Форми організації навчального процесу у вищій школі Змістлекції

1. Загальна характеристика форм організації навчального процесу у вищій школі.

У вищій школі функціонують різноманітні організа­ційні форми навчання: лекції, практичні заняття (семіна­ри, практичні і лабораторні роботи), самостійна робота студентів під контролем викладача, науково-дослідна ро­бота студентів, виробнича практика та ін.

Серед різноманітних форм навчальної роботи у вищому навчальному закладі важливе місце належить лекції.

Навчальна лекція (лат. lectio – читання) – логічно завершений, науково обґрунтований, послідовний і систематизований виклад певного наукового або науково-методичного питання, теми чи розділу навчального предмета, ілюстрований за необхідності на­очністю та демонструванням дослідів.

Будучи формою навчання у вищій шко­лі, лекція виконує певні функції (А.Алексюк, З. Курлянд):

• інформаційна (передбачає передавання адаптованої для студентів інформації);

• орієнтовна (розкриває генезис теорій, ідей: коли, ким вони вивчалися, якими причинами спонукались; спи­сок рекомендованої до лекції літератури);

• пояснювальна, роз'яснювальна (передбачає роз­криття сутності наукових понять, їх визначень, тлумачен­ня кожного слова, що належать до структури визначення);

• переконувальна (полягає у використанні аргумента­ції, логічної доказовості, на основі чого усвідомлюється наукова інформація, що стає базою для формування у сту­дентів наукових поглядів і переконань);

• систематизуюча (передбачає структурування всього масиву знань з певної дисципліни);

• стимулююча (спрямована на пробудження інтересу до навчальної інформації з певної науки);

• виховна і розвивальна (передбачає оцінювання явищ, фактів, процесів, які розглядаються на лекції, роз­виток мислення, уваги, уяви, пам'яті та інших пізнаваль­них здібностей).

Види лекцій. Лекції класифікують за кількома критеріями.

1. За дидактичними завданнями лекції поділяють на вступні, тематичні, настановчі, оглядові, заключні (А.Алексюк, Т.Галушко, З.Курлянд).

2. За способом викладу навчального матеріалу виок­ремлюють такі види лекції: проблемні лекції, лекції-візуалізації, бінарні лекції, або лекції-дискусії, лекції із зазда­легідь запланованими помилками, лекції-прес-конференції (А.Алексюк).

В умовах сучасної вищої школи поряд із лекцією важливою формою організації навчання є семінарське заняття.

Семінарське (лат. seminarium – розсадник) заняття – вид навчальних практичних занять студентів вищих навчальних за­кладів, який передбачає самостійне вивчення студентами за завданням викладача окремих питань і тем лекційного курсу з наочним оформленням матеріалу у вигляді реферату, допо­віді, повідомлення тощо.

Залежно від ролі семінарських занять в навчально-ви­ховній роботі вищої школи і завдань, що ставляться перед ними, їх поділяють (С.Зінов'єв) на семінари:

• що мають на меті поглиблене вивчення певного сис­тематичного курсу і тематично пов'язаних з ним;

• що передбачають ґрунтовне опрацювання окремих найважливіших і типових методологічно тем курсу чи од­нієї теми;

• семінари дослідницького характеру, що не пов'яза­ні своєю тематикою з лекціями і передбачають поглиблене розроблення окремих проблем науки.

Незалежно від завдань і змісту виокремлюють просемі­нарські (підготовчі) і власне семінарські заняття.

Просемінар – перехідна від уроку форма організації навчально-пізнавальної діяльності студентів через практичні і лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської робо­ти, до вищої форми – власне семінарів.

Однією із найпоширеніших форм організації навчально­го процесу у вищій школі є практичні заняття (практикуми).

Практичне (грец. prakticos – діяльний) заняття – форма навчаль­ного заняття, за якої викладач організує детальний розгляд студен­тами окремих теоретичних положень, навчальної дисципліни та формує вміння і навички їх практичного застосування через індиві­дуальне виконання відповідно до сформульованих завдань.

Практичні роботи, які проводять у вищому навчаль­ному закладі, науковці (Б.Мокін, В.Пап'єв, О.Мокін) поділяють на такі групи:

1. Ознайомчі практичні (лабораторні) роботи.

2. Підтверджуючі практичні роботи.

3. Частково-пошукові практичні заняття.

4. Дослідні практичні роботи.

Ефективною формою організації навчального процесу у вищому навчальному закладі, яка базується на самостій­ній роботі студентів, є лабораторне заняття.

Лабораторне заняття – форма навчального заняття, за якої сту­дент під керівництвом викладача проводить природничі або імі­таційні експерименти чи досліди з метою підтвердження окремих теоретичних положень певної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, об­ладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною апарату­рою, методикою експериментальних досліджень.

Факультатив (франц. facultative – необов'язковий, від пат. facultas – можливість, здатність) – навчальний предмет, курс, що вивчається студентами вищого навчального закладу за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Спецкурс – курс, який вивчається студентами на старших курсах з метою оволодіння вузькоспеціалізованими, новітніми знаннями з певної науки, формування актуальних для певної спеціалізації умінь і навичок.

Однією з найактивніших форм опанування спеціаль­ності є спецсемінар.

Спецсемінар – курс, що вивчається студентами на старших курсах в межах вузької спеціалізації і передбачає оволодіння спеціальними засобами професійної діяльності в обраній для спеціалізації галузі науки або практики.

Самостійна навчально-пізнавальна робота студентів – різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності студентів, які здійснюються ними на навчальних заняттях або в позааудиторний час за завданнями викладача, під його керівництвом, але без йо­го безпосередньої участі.

Самостійну роботу студентів класифікують за різними критеріями.

1. 3 огляду на місце і час проведення, характер керів­ництва нею з боку викладача і спосіб здійснення контролю за її результатами виокремлюють:

• самостійну роботу студентів на аудиторних заняттях;

• позааудиторну самостійну роботу (самостійні заняття студентів);

• самостійну роботу студентів під контролем виклада­ча (індивідуальні заняття з викладачем).

2. За рівнем обов'язковості виокремлюють (В. Буряк):

• обов'язкову, що передбачена навчальними планами і робочими програмами. Це виконання традиційних до­машніх завдань, написання і захист курсових, диплом­них та магістерських робіт, а також ті види завдань, які студенти самостій­но виконують під час ознайомлювальної, навчальної, ви­робничої і переддипломної практик;

• бажану – наукова й дослідницька робота студентів, що полягає у самостійному проведенні досліджень, зби­ранні наукової інформації, її аналізі; до цієї ж категорії належать аудиторні потокові та групові заняття, участь у роботі наукового студентського товариства (гуртки, кон­ференції, підготовка доповідей, тез, статей);

• добровільну – робота в позааудиторний час, участь у кафедральних, міжкафедральних, міжфакультетських, міжвузівських, всеукраїнських олімпіадах, кон­курсах, вікторинах.

3. За видами діяльності виділяють:

• навчально-пізнавальну (через мислення, аналіз, синтез тощо);

• професійну (певні конкретні дії студента, що їх ви­конують спеціалісти на виробництві).

4. За рівнями мотивації виокремлюють:

• самостійну роботу низького рівня (до самостійних дій студента спонукає викладач, допомагаючи йому прак­тично і постійно контролюючи виконання);

• самостійну роботу середнього рівня (до роботи хоча й спонукає викладач, але студент працює самостійно, кон­тролюючи самого себе);

• високого рівня (виконання завдання організовує і контролює сам студент).

Навчальна та виробнича практика студентів.

Практика студентів є обов'язковою складовою частиною з процесу підготовки фахівців у вищих навчальних закладах і проводиться на відповідним чином оснащених базах практики вищих навчальних закладів, а на сучасних підприємствах і в організаціях різних галу­зей господарства, освіти, охорони здоров'я, культури торгівлі і державного управління. Згідно з навчальними планами вищих навчальних закладів терміни фахової практики становлять 20-25% всього навчального часу. Організація практичної підготовки студентів регламен­тується Положеннями про проведення практики студен­тів вищих навчальних закладів.

У вищих навчальних закладах студенти проходять навчальну, навчально-виробничу і виробничу практику. Навчальна практика має своєю метою поглибити і за­кріпити теоретичні знання студентів, виробити навички практичної і дослідницької роботи, ознайомити із сучас­ним обладнанням, її проводять на молодших курсах, як правило, в майстернях, лабораторіях, на різних на­вчальних полігонах, в навчально-дослідних господар­ствах, у клініках та інших навчально-допоміжних підрозділах вищих навчальних закладів.

Навчальна-виробнича практика має своїм завданням ознайомити студента з його майбутньою спеціальністю шляхом виконання обов'язків дублера, помічника фахів­ця.

Виробничу практику проходять студенти старших курсів. У процесі цієї практики вони виконують за спеціальністю весь цикл основних робіт, перебуваючи на робочих місцях, вивчаючи значну за обсягом ділянку ви­робництва і набуваючи навичок організування, управ­ління і контролю.