Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інтелектуальна власність Конспект Лекцій Документ Microsoft Word.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
550 Кб
Скачать
☆

1.Фактори розвитку ринку об'єктів інтелектуальної власності

Під міжнародним трансфертом технологій розуміють сукупність економічних відносин різних країн з приводу передавання науково-технічних досягнень.

Ринок інтелектуальної власності складає біля 120 млрд. дол. і зростає в середньому на 10 % на рік. Головні учасники ринку ІВ: США, Західна Європа і Японія. На ці країни припадає 90 % товарообігу. Більша половина ВВП країн ЕС створюється в інтелектуальному виробництві. За 1960-1999 роки інвестиції в наукоємні технології принесли в середньому 45 відсотків річних, в той час як середня прибутковість акцій склала менше 14 %.

Географія поширення інновацій на світовому ринку технологій є вкрай нерівномірною і має чітку залежність від науково-технічних потенціалів країн. 9/10 світового обсягу патентів та ліцензій, а також витрат на науково-дослідні та проектно-експериментальні розробки, надходжень і платежів за трансфер технологій припадає на десятку ринкове розвинутих країн.

Провідні позиції у світовому нетто-експорті технологій належать США. В США витрати на наукові дослідження перевищують витрати Німеччини + Франції + Англії + Італії + Японії. Надходження в цю країну та продаж нею патентів та ліцензій зросли в 1975—1995 рр. вдесятеро і сягають 27 млрд. дол. США. тобто 56 % загальносвітового обсягу (48 млрд. дол. США). В ризикові технології в Каліфорнії вкладається більше коштів ніж в усій Західній Європі. 37 % проектів досягає стадії впровадження у масштабне виробництво, в Європі -12%.

Наступні місця зі значним відставанням займають Японія, Велика Бри­танія, Німеччина, Франція, а також Італія. Нідерланди. Швеція. Швейцарія. Хоча ці країни с технологічними лідерами, більшість із них залишаються нетто-імпортерами технологій — їхні платежі за придбані патенти і ліцензії значно перевищують надходження за продаж власних. Позитивне сальдо лі­цензійної торгівлі мають протягом останніх десятиріч лише США, Велика Британія та Швеція.

Провідні країни - продуценти технологій утворюють своєрідний «високотехнологічний полюс» сучасної світової економіки. Його найближче оточу­юче середовище складають науково-технічні системи:

  • інших розвинутих держав — членів ОЕСР;

  • нових індустріальних країн:

  • Китаю та кількох колишніх соціалістичних країн. Ідо подолали кризу ринкової трансформації.

Ці групи держав мають власні технологічні напрацювання в деяких сфе­рах НТР. досягли певних «нішевих проривів» на світовий ринок технологій, адаптують до національних умов та імітують (реверсивна Інженерія) іннова­ції та технології, що генеруються «полюсом».

«Периферію» планетарного технологічного середовища становлять кра­їни, що розвиваються. На ці країни, що переважають за чисельністю насе­лення, припадає приблизно 4% світових витрат на НДДКР, 10 % інженерно-технічних кадрів. У більшості з них науково-технічні потенціали перебува­ють у зачатковому стані, і ці країни є переважно реципієнтами міжнародної технічної допомоги. Деякому пожвавленню їх діяльності в науково-техніч­ній сфері сприяли заходи ТНК щодо залучення до технологічного пошуку місцевих дослідницьких центрів і персоналу, хоча обсяг витрат на їх фінан­сування не перевищує 10 % власних внутрішньо корпоративних. Платежі за технології країн, що розвиваються, сягають 1/3 зростання їх величезної зов­нішньої заборгованості, не перевищуючи водночас 15 % світового обсягу платежів за ліцензії.

В розвинутих країнах увага приділяється не лише фінансуванню наукових робіт, а й підготовці творчих наукових кадрів. Т-концепція: вчити всіх, але широко, а найбільш здібних - поглиблено.

Для країн, що розвиваються передача технологій - єдиний засіб не стати технологічним аутсайдером, підняти економіку та відповідати міжнародному рівню якості продукції.

Технології передаються некомерційним та комерційним шляхами.

Перший передбачає: спеціальні науково-технічні видання та спец, літературу, бази і банки даних, міжнародні виставки, обмін делегаціями, міграція вчених і фахівців, стажування, навчання студентів та аспірантів, діяльність міжнародних організацій у сфері науки. Яку вигоду отримують сторони від некомерційної передачі технологій? Хто виграє більше?

Нові індустріальні країни не змогли б здійснити прорив у своєму розвитку без державної інноваційної стратегії. Так в південній Кореї в 1992 році були визначені 11 основних напрямків наукових досліджень, на які держава виділяє біля 3 % свого ВВП (в Україні законом обґрунтовано 1,7% ВВП, які не завжди дотримуються). В Китаї для інноваційних та венчурних підприємств протягом трьох років діють податкові канікули, плюс ще три роки підприємства сплачують лише половину ПДВ. Від мита звільняється імпорт наукових приладів. В Індії вже біля 8 років діє програма комп'ютеризації країни, і серед кращих програмістів світу сьогодні багато індійців.

Основне місце в комерційному трансфері технологій належить опосеред­кованій торговельними угодами й контрактами купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), які є об'єктами сві­тового ринку товарів (послуг).

Комерційна передача технологій відбувається у таких формах:

  1. Матеріальні види технологій: підприємства "під ключ", технологічні лінії, обладнання тощо.

  2. Нематеріальні види технологій: патент, копірайт, товарний знак, "ноу- хау".

3. Послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультаційні, навчання персоналу тощо.

Саме об'єкти другої групи є товарами на міжнародному ринку інтелектуальної власності, їх умовно можна розділити на групи:

- авторські та суміжні права музичні твори, комп'ютерні програми, літературні твори, аудіовізуальні твори, твори образотворчого мистецтва, твори архітектури, містобудування і садово-паркової творчості, твори прикладного мистецтва, сценічна обробка творів, драматичні, хореографічні твори, пантоміма, фотографічні твори, ілюстрації, карти, креслення; лекції, промови, виступи; збірки творів, тексти перекладів, бази даних);

- права промислової власності (винаходи, корисні моделі, торгові марки, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин);

- нетрадиційні права інтелектуальної власності (відкриття, ноу-хау, фірмові назви, географічні позначення, домені імена, комерційна інформація).

На світовому ринку технологій у його «чистому вигляді» відбувається комерційний трансфер не уречевлених об'єктів (технологій), який формує основу сучасних міжнародних науково-технічних відносин. Такі об'єкти (тех­нології) представлені результатами інтелектуальної, тобто невиробничої, ді­яльності і є нематеріальними за своєю суттю носіями технологій продуктів, процесів і управління.

Класифікувати їх через внутрішню цілісність можливо лише умовно на;

  • позаринкові. інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань: знання, досвід і навички, що набуваються у процесі досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного технічного сприяння

  • потенційно ринкові: патенти, ноу-хау, науково-технічна документація, копірайт. управлінський консалтинг тощо. Згідно з усталеною статистикою, можливість ринкового використання цих об'єктів дуже невелика: з усієї кількості новацій, що патентуються у світі, використовується не більш ніж 3—5 %. відсів ідей на стадії їхньої реалізації в продукт чи процес сягає 99 зі 100. а з кожних 100 нових товарів ринок частково чи цілком відкидає до 90! Але навіть в умовах такої жорсткої селекції новацій технологічний розвиток суспільства динамізує — настільки невичерпним є потенціал інтелекту;

  • ринкові: патентні й безпатентні ліцензії, лізинг, копірайт. франчайзинг. Спільні підприємства, численні наукомісткі послуги у сферах вироб­ництва, обігу та управління тощо.