2. Необхідність захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності

Очевидно, немає сенсу створювати державну систему надання прав на об'єкти інтелектуальної власності, якщо власникам цих прав не гаранту­ється їх захист на належному рівні. Власники прав повинні мати можливість вживати заходів щодо правопорушників з метою компенсації своїх збитків і запобігання подальших порушень. Не може бути жодного раціонального змісту в створенні складної системи охорони прав, яка потребує значних ви­трат, і поширенні інформації про охоронні документи на об'єкти права ін­телектуальної власності, якщо власники цих прав не зможуть належним чином захистити свої права. Щоб у подальшому запобігти порушенню прав і компенсувати втрати, що виникають унаслідок їх порушення, вони повинні мати можливість захищати свої права.

Після того, як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життє­вому циклі — комерціалізація. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить правовласнику прибуток чи іншу користь, власне те, для чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелекту­альної власності стає відомою недобросовісним конкурентам, у них виникає спокуса використати цей об'єкт інтелектуальної власності у власних інтересах без дозволу правовласника, тобто незаконно. Порушення прав може призвести до серйозних негативних наслідків для правовласника. За критичних умов він може навіть збанкрутувати.

Ефективний захист прав інтелектуальної власності — одна з важливих складових сприятливого інвестиційного клімату держави. Для забезпечення такого захисту потрібно, щоб повноцінно працювало правове поле, а всі заці­кавлені особи об'єднали зусилля для підтримки держави у створенні дійової системи захисту прав інтелектуальної власності, що дасть їй можливість зо­середити творчі ресурси на економічному розвитку.

Поширення на ринку України товарів, які порушують права інтелектуальної власності (підробок і піратської продукції), завдає значних збитків власникам прав інтелектуальної власності та ставить під загрозу безпеку споживачів.

Загальновизнаним фактом є те, що порушники отримують прибутки від торгівлі контрафактними і піратськими товарами більші, аніж від торгівлі наркотиками та зброєю, при цьому такий спосіб отримання надприбутків знач­но простіший і безпечніший. Постійне зростання обсягів незаконної торгівлі загрожує здоров'ю споживачів та їхній безпеці, а також підриває стабільність економічного розвитку держави.

Відомо, якої шкоди можуть завдати підроблені харчові продукти, лікар­ські засоби, дитячі іграшки, запасні частини до транспортних засобів чи аг-рохімікати, в останньому випадку небезпека виникає не лише стосовно життя окремої людини, а й генофонду нації загалом. Отже, підробки — це проблема національної безпеки, а щодо глобального поширення — безпеки людства.

Водночас» вражаючі за своїми масштабами збитки, що завдаються контра-фактною і піратською продукцією, негативно впливають на економіку зага­лом, оскільки їх наслідками є втрачені надходження до державного бюджету, у тому числі податки, та робочі місця. Порушники не зупиняються навіть перед застосуванням рабської і дитячої праці. За статистичними даними 2006 р., втрати від торгівлі контрафактними та піратськими товарами у світі перевищили 150 млрд доларів¹.

Останніми десятиліттями актуальність посилення захисту авторського пра­ва і суміжних прав зростає, що зумовлено зростанням вартості об'єктів автор­ського права і суміжних прав, через неправомірне відтворення яких можна одержати значні доходи. Правовідносини щодо охорони прав інтелектуальної власності регулюють правові норми про надання, використання та захист прав інтелектуальної власності в Україні, які викладені у Конституції України, цивільному, кримінальному, адміністративному та митному законодавстві, окремих законах України та 10 спеціальних законах у сфері інтелектуальної власності.

У наш час фактор захисту прав набуває все ширшого значення ще й тому, що у зв'язку зі швидким розвитком технологій з'явилась можливість пору­шення прав у таких обсягах, які були неможливі кілька десятиліть тому.

Варто зазначити, що правова охорона результату інтелектуальної, творчої діяльності надається за умови його відповідності вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним резуль­татам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного доку­мента. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних кон­венцій і договорів.

Необхідність в обізнаності суб'єктів підприємництва у відсутності порушень ними прав інтелектуальної власності інших осіб обумовлена Конвенцією ООН про договори купівлі-продажу, ст. 42 якої, зокрема, передбачено: "Виробник (продавець) зобов'язаний реалізовувати товар вільним від будь-яких прав і посягань третіх осіб, що ґрунтуються на промисловій або іншій інтелекту­альній власності, про які на момент укладання договору продавець знав або не міг не знати.

Щоб запобігти порушенню прав і компенсувати витрати, які виникають унаслідок порушення цих прав, в Україні створена система, що дає можливість їх захищати. Стурбованість численними порушеннями в галузі інтелектуальної власності спричинила прийняття групи законів України, якими передбачається жорсткіше покарання за незаконне використання об'єктів права інтелекту­альної власності. Внесені відповідні зміни до Цивільного, Кримінального, Митного кодексів, Кодексу про адміністративні правопорушення.

Загальний стан законодавства в галузі охорони прав на об'єкти інтелек­туальної власності задовільний: набули чинності понад 10 законів України щодо цих прав, Україна приєдналась до 12 міжнародних конвенцій і угод у сфері інтелектуальної власності. Однак механізм застосування цих законів, усунення їх порушень усе ще знаходиться у зародковому стані. Тільки у ми­нулому році були створені структури боротьби з економічною злочинністю в галузі інтелектуальної власності при МВС, СБУ, Держмиткомітеті, Подат­ковій міліції. Міжнародний альянс вважає Україну одним із лідерів у списку 58 країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Окрім того, загальний рівень у сфері дотримання прав на об'єкти інтелектуальної власності є підставою для звинувачення України на міжнародному рівні. Це негативно впливає на імідж держави, тягне за собою низку проблем еконо­мічного характеру.

Перше коло проблем, які потребують особливої уваги, — судовий захист прав інтелектуальної власності. За період свого існування господарські суди вже виробили певну практику та досвід розгляду спорів, пов'язаних з інте­лектуальною власністю. Нині в цих судах запроваджена спеціалізація суддів, чого немає в судах загальної юрисдикції, оскільки останні не мають достат­нього досвіду розгляду таких категорій справ, що позначається на якості та результатах розгляду. Можна зазначити, що суди загальної юрисдикції здебільшого не сприймають порушення прав інтелектуальної власності як серйозні правопорушення, і на шкалі кваліфікації правопорушень за тяжкі­стю ці порушення посідають останнє місце. Така позиція частково обумовлена ставленням суспільства до цієї проблеми, недостатньою його поінформованістю, а відтак і недостатнім рівнем правосвідомості.

Іншою проблемою, пов'язаною з судовим захистом прав інтелектуальної власності, є відсутність затвердженої уніфікованої методики розрахунку збитків, завданих такими порушеннями. Зараз розрахунок збитків здійсню­ється за сумою контрольної закупівлі, а не за загальною вартістю вилученої продукції.

Серйозною перепоною на шляху ефективного правозастосування є також відсутність у чинному законодавстві, окрім законів "Про авторське право і суміжні права" та "Про захист прав споживачів", зобов'язальної норми про знищення контрафактних товарів. Унаслідок цього після прийняття судових рішень підроблена продукція часто повертається у торговельні канали. Іноді приймаються справді курйозні рішення, наприклад, про повернення контрафактної продукції порушнику у зв'язку з його скрутним матеріальним становищем або про передання конфіскованого товару державі, що в прин­ципі суперечить чинному законодавству, зокрема, Закону "Про захист прав споживачів", згідно з яким забороняється введення в обіг фальсифікованої продукції.

Правозастосування норм чинного законодавства у сфері інтелектуальної власності також ускладнене відсутністю єдиної термінології. Мають місце колізії норм права внаслідок того, що закони України щодо окремих об'єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність з чинним Цивіль­ним кодексом України.

Наприклад, ст. 432 Цивільного кодексу передбачає можливість прийняття судом рішення про разове грошове стягнення за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності, але такі положення містяться лише в Законі "Про авторське право і суміжні права" і не включені до законів щодо інших об'єктів інтелектуальної власності.

Деякі з цих проблем пропонується врегулювати законопроектом "Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності", а в законопроекті про торговельні марки передбачити поняття "контрафактний товар".

Ще однією проблемою стосовно сфери судового захисту є складність з по­данням доказів використання об'єктів інтелектуальної власності в Інтернеті, оскільки суди розглядають їх як докази, оформлені неналежним чином. Ос­кільки законами у сфері інтелектуальної власності використання в Інтернеті визнається використанням об'єкта інтелектуальної власності, але за відсут­ності затвердженої процедури оформлення таких доказів, їх нотаріального засвідчення (як практикується в інших країнах, наприклад, у Росії) суди не розглядають такі докази як належним чином оформлені, то виникає правова колізія.

Для того, щоб визначити шляхи подолання наявних проблем і передбачити дієві механізми захисту прав інтелектуальної власності, треба створити робочі групи щодо кожного об'єкта прав інтелектуальної власності та залучити до роботи в них, крім державних службовців, спеціалістів у сфері інтелектуаль­ної власності¹.

Однією з ключових проблем правозастосування у сфері авторського і суміж­них прав є проблема з так званими контрольними марками для аудіовізуальної продукції та програмного забезпечення, що служать для голографічного захисту такої продукції. Практика свідчить, що нині через недоліки в законодавстві ми фактично зіткнулися з проблемою "мимовільної" легалізації піратської продукції. Тому треба внести зміни в законодавство, запровадивши жорсткішу систему контролю за отриманням і використанням контрольних марок.

Перешкодою для ефективного застосування Закону "Про авторське право і суміжні права" також є відсутність зберігання примірників творів у переліку дій, що визнаються порушенням авторських прав. Таким чином, фактично можна вживати заходи лише до осіб, які тиражують і реалізують продукцію, але не до осіб, які її зберігають.

На шляху подолання окреслених проблем у нашій державі має враховуватись міжнародний досвід, зокрема, досвід розвинених країн у галузі бороть­би з підробками та щодо правозастосування. Ключова роль у цьому питанні належить чіткій взаємодії державних структур, які забезпечують захист прав інтелектуальної власності, а також співпраця державного і приватного секторів.

Неабияке значення має подолання проблеми недостатньої обізнаності су­спільства про порушення прав інтелектуальної власності, зокрема, про підроб­ки і піратство. З цією метою треба здійснити низку заходів, спрямованих на підвищення рівня обізнаності та правосвідомості, тобто сформувати новий менталітет у громадян. Наприклад, подібно до Дня винахідника, доречно бу­ло б запровадити День боротьби з підробками, який уже відзначається в ін­ших країнах. Необхідна цілеспрямована активна РR-кампанія зі залученням засобів масової інформації тощо.

Для підвищення рівня кваліфікації працівників правоохоронних, митних, судових органів та податкової служби з питань захисту прав інтелектуальної власності доцільно постійно проводити спеціалізовані заходи¹.