65 .Основи організації фінансів суб'єктів підприємництва— фінансових установ.

Основні функції банківських установ: надання кредитів та забезпечення потреб у ліквідності інших суб'єктів ринку; обслуговування комерційних угод та управління системою платежів; трансформація ризиків, строків та капіталів. Управління фінансами банківських установ полягає у досягненні максимальної ринкової вартості власного капіталу та ринкової вартості акцій банку. Складові власного капіталу комерційного банку такі: — основний капітал банку, який поєднує сплачений і зареєстрований акціонерний (пайовий) капітал та розкриті резерви, створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій, дивідендів і додаткових внесків акціонерів у капітал; загальний фонд покриття ризиків, що створюють під невизначений ризик за банківських операцій, зменшених на суму нематеріальних активів та суми несформованих резервів за активними операціями банків; — додатковий капітал, до якого належать: нерозкриті резерви; резерви переоцінки основних засобів; гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти тощо; — субординований капітал (борг). До нього належать звичайні незабезпе-чені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації їх використовують на сплату претензій інших кредиторів. Фінансова діяльність банківської установи пов'язана з управлінням: — основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів та резервами; — якістю активів, рівнем та структурою операційних витрат; — грошовими потоками і банківськими ризиками, комісійними доходами та витратами, податками; — зобов'язаннями, спрямоване на забезпечення кредитної установи ресурсами на вигідній основі, досягнення оптимального співвідношення залучених та власних коштів; — відсотковим, кредитним, валютним ризиками та ризиком ліквідності; — строками погашення й відсотковими ставками активів-пасивів. Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від активних операцій: відсотки, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валовий дохід банку включає відсоткові і невідсоткові доходи. Затратами банків є витрати грошових коштів на виконання операцій та витрати на забезпечення їх функціонування. Ці затрати можна поділити на дві групи: а) відсоткові витрати: нараховані й сплачені відсотки у гривнях і валюті; б) невідсоткові витрати: операційні (поштові витрати та витрати на електронний зв'язок, сплачені комісійні за послуги і кореспондентські відносини, витрати на валютні операції та ін.); забезпечення функціонування банку (утримання апарату управління; господарські витрати (амортизаційні відрахування, орендна плата тощо); інші витрати (штрафи, пеня, неустойки сплачені; відсотки і комісійні минулих періодів тощо). Прибуток банку — це фінансовий результат його діяльності у вигляді перевищення доходів над витратами. Прибуток банку після сплати податку на прибуток розподіляють за напрямами: 1) капіталізований прибуток — прибуток, який спрямовують у капітал банку та на інші потреби: статутний капітал, резервний капітал, прибуток спеціального призначення (потреби кредитної установи); 2) прибуток, призначений для виплати дивідендів.

66. Домогосподарство як інституційна економічна одиниця та суб'єкт фінансових відносин. Домогосподарство — унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я — засноване на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю.  Сектор домашніх господарств у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори: наймані працівники; роботодавці; самостійно зайняті працівники; отримувачі доходу від власності та трансфертів. Згідно з аналізом моделі кругообігу домогосподарство можна визначити як економічну одиницю, яка складається з однієї або кількох осіб, постачає економіку ресурсами і використовує отримані кошти для задоволення матеріальних та інших потреб (рис. 12.1). З огляду на те, що у сім'ях живе близько 85 % людей і домогосподарство, на відміну від сім'ї, може складатися з однієї особи, можна стверджувати, що у домогосподарствах проживає фактично все населення країни. В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств, з яких більше 12 млн (понад дві третини) проживає у містах, 5,5 млн — у сільській місцевості. Цікавим є той факт, що, незважаючи на тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні, кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві. Роль домогосподарств в економіці України важко переоцінити. Скажімо, частка домогосподарств у виробництві продукції сільського та лісового господарства становить понад 60 %, торгівлі — 15, будівництва — 10, рибальства — 6 %. Частка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту становить близько 55 %. Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в тому, що цей сектор є основним споживачем ринкових та не-ринкових продуктів і послуг, а також власником факторів виробництва (земля, праця, капітал). Він Сформує пропозицію робочої сили і попит на матеріальні блага та послуги, в обмін отримує дохід, одна частина якого споживається. Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств: 1) постачальницьку, яка полягає у постачанні на відповідні ринки праці, капіталу та інших ресурсів; 2) виробничу, суть якої полягає у виробництві готової продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська продукція, ремонтні, ремісничі та інші послуги, сімейний бізнес); 3) споживчу, що зумовлена самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем товарів і послуг на ринку; 4) заощаджу вальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного використання поточних доходів на споживання.

69.Заощадження домогосподарств, їх класифікація, мотиви та чинники. Заощадження — частина грошових доходів населення, яка не витрачається на споживання і призначена для забезпечення потреб у майбутньому. Виділяють мотивовані і немотивовані заощадження домогосподарств. Основні мотиви для здійснення заощаджень можна об'єднати в такі групи: — придбання дорогих товарів; — непередбачувані витрати; — витрати майбутніх періодів (весілля, освіта та ін.); — звичка заощаджувати кошти; — заощадження з метою отримання прибутку. Немотивовані заощадження домогосподарств виникають внаслідок перевищення платоспроможності над рівнем потреб. Це може відбуватися у таких випадках: — рівень доходів досить великий, тобто домогосподарство має змогу задовольнити нинішні потреби; — рівень пропозиції та якість пропонованих товарів або послуг не може задовольнити попит споживачів; — У державі реалізується ефективна політика, спрямована на підвищення рівня заощаджень домогосподарств. Депозити в іноземній валюті можуть принести як прибуток, так і збиток. Результат залежить від динаміки валютного курсу гривні. Ліквідність коштів у такій формі є дещо нижчою за попередню форму заощаджень. Реальна вартість заощаджень національної валюти в готівковій формі мас тенденцію до зниження під впливом інфляційного зростання цін в Україні. Істотною перевагою зберігання коштів у готівці є високий рівень їх ліквідності. Основними чинниками, що впливають на ощадну активність домогосподарств в Україні, є такі. 1. Очікування домогосподарств щодо динаміки цін і кількості товарів на ринку. Якщо домогосподарство припускає збільшення цін на певні ресурси або їхній дефіцит на ринку, вважається, що воно збільшить поточне споживання, щоб придбати товари за нижчими цінами. Отже, заощадження зменшаться. І навпаки, якщо очікується зменшення цін на споживчі товари, домогосподарство втримається від поточного споживання, щоб придбати ці товари згодом за нижчими цінами. 2. Очікування домогосподарств щодо змін у поточному доході та загальному фінансовому становищі у майбутньому. Якщо домогосподарство очікує збільшення свого поточного доходу в майбутньому, воно буде вільніше розпоряджатися своїм поточним доходом сьогодні і збільшуватиме поточне споживання, зменшуючи тим самим частку коштів на зберігання. Очікування зменшення свого поточного доходу в майбутньому здатне зменшити обсяги споживання і збільшити таким чином обсяги особистих заощаджень. 3. Відсоткові ставки. Окремі економісти вважають, що реальні процентні ставки не здійснюють значного впливу на динаміку заощаджень, проте деякі вчені відслідковують позитивний зв'язок між реальною відсотковою ставкою і обсягом заощаджень. 4. Податкові ставки. Збільшення податкових ставок зменшує дохід кінцевого використання домогосподарств і, як наслідок, скорочує їхнє споживання і заощадження.

70. Особисті фінанси, їх розвиток в умовах ринку. Головною турботою кожної людини є підтримання відчуття власної фінансової безпеки, тобто впевненості, що вона матиме достатні фінансові ресурси, які відповідатимуть її сьогоднішнім і майбутнім потребам, для забезпечення гідного та якісного рівня життя незалежно від впливу внутрішніх і зовнішніх загроз. Основними загрозами фінансовій безпеці громадян є зубожіння населення та падіння його реальних доходів, несвоєчасна виплата пенсій і заробітних плат, знецінення заощаджень громадян, посилення майнового розшарування і диференціації доходів та інші негативні фактори. Одним із методів мінімізації економічних ризиків, які становлять найбільшу загрозу життю, здоров'ю і добробуту громадян, є страхування. Послуги зі страхування фізичних осіб, які надаються страховими компаніями в Україні, поділяють на такі види: — страхування життя, здоров'я та працездатності, пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків; — страхування майна; —- страхування відповідальності. Страхування життя і здоров'я громадян є найпоширенішим видом страхування в усьому світі. Компанії, які здійснюють страхування життя, забезпечують внутрішні довгострокові інвестиції в розмірі до 5—7 % ВВП розвинених країн. До цього виду страхування належать насамперед страхування життя, пенсійні програми страхування, страхування від нещасних випадків, медичне страхування. На Заході не зустрінеш людину, яка б не мала принаймні цих полісів. Конкретними об'єктами страхування життя є саме життя і здоров'я людини, а також деякі події в її житті — повноліття, шлюб, народження дитини та ін. В Україні страхування життя тільки починає розвиватись і має доволі значні перспективи розвитку, проте його стримує не лише брак вільних коштів у населення, а й недовіра як до окремих компаній, які здійснюють такий вид страхування, так і до всієї сфери страхування загалом. Боротьба за клієнтів (особливо фізичних осіб) змушує сьогодні провідні страхові компанії усвідомлювати необхідність надання фізичним особам комплексних програм зі страхування їхнього майна і транспортних засобів на досить привабливих умовах. Наприклад, договори страхування можуть не мати франшизи. Надаються знижки при страхуванні автомобіля за всіма ризиками при одночасному страхуванні автомобіля та іншого майна, а також можливість сплати страхового платежу частинами. Клієнтам надаються й безкоштовна юридична допомога, послуги з технічного асистансу. Одним із видів страхування, який сьогодні користується серед населення найбільшим попитом, є автомобільне страхування. Страхування відповідальності забезпечує відшкодування фінансових збитків фізичної особи, спричинених претензіями з боку третіх осіб щодо майнового збитку або шкоди життю чи здоров'ю, завданих цим третім особам діяльністю фізичної особи. Головним видом страхування відповідальності є обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Важливою складовою фінансової безпеки громадянина є гарантія належного матеріального забезпечення людей похилого віку. Економічно розвинені країни світу вже давно усвідомили необхідність реформування системи пенсійного забезпечення, частково переклавши тягар відповідальності за гідний рівень життя людей, котрі вийшли на пенсію, з держави на самих громадян та ринкові інститути (насамперед фінансові). Сьогодні є щонайменше чотири способи матеріального забезпечення людей похилого віку: — продовження роботи поряд із молодими працівниками; — утримання родиною; — одержання пенсії по старості; — життя за рахунок раніше зароблених заощаджень. Але внаслідок низького рівня правової культури наші співвітчизники не за* вжди приділяють достатню увагу питанням свого пенсійного забезпечення, за традицією покладаючись на державу. Проте демографічна ситуація, щодо якої спеціалісти роблять невтішні прогнози, змушує багатьох людей замислитись над тим, чи справді держава спроможна забезпечити належний рівень життя своїм майбутнім пенсіонерам? У такій ситуації вбачається лише один вихід — формувати додаткові особисті накопичення. Реалізацію системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення покладено на три види фінансових установ: компанії зі страхування життя, недержавні пенсійні фонди (відкриті, корпоративні та професійні), банки. Найпоширеніші фінансові послуги у системі недержавного пенсійного забезпечення такі: пенсійний депозитний рахунок, пенсійні накопичення для виплати пенсій на визначений строк, довічне пенсійне страхування. Причому право пропонувати один із перелічених видів пенсійної послуги надано тій фінансовій установі, для якої саме цей вид послуги є основним видом діяльності: страхування — страховим компаніям, депозити — банкам, накопичувальні пенсії на визначений строк — пенсійним фондам. Лише споживач пенсійних послуг, зважуючи на шальках терезів їхній зміст, прибутковість, ризикованість, має визначати, кому і на яких умовах доручати свої пенсійні заощадження. На стан персональних (особистих) фінансів опосередкований вплив здійснює держава, встановлюючи засади та норми оподаткування доходів, спадщини, дарувань, рухомого і нерухомого майна тощо. Оподаткування фізичних осіб в Україні включає не лише податок на доходи, а й фіксований податок з громадян, єдиний податок, податок з власників транспортних засобів, земельний податок та податок на промисел