12.3. Планові розрахунки ефективності оновлення продукції

Основою розрахунку економічної ефективності та господарської доцільності впровадження нової продукції слугують ретельність зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших при­бутків за можливості реалізації кількох варіантів (проектів) інвес­тицій. Тобто йдеться про оцінку доцільності капітальних вкладень у розроблення та впровадження нової продукції. Розрізняють зага­льну (абсолютну) і порівняльну ефективність вкладень.

На практиці використовують два взаємозв’язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший — коефіцієнт економічної ефективності капітальних витрат Ер; другий — період окупності капітальних вкладень Тр:

Тр = 1 / Ер. (12.2)

Коефіцієнт економічної ефективності для окремих проектів обчислюють за формулою

Ер = (приріст прибутку) / (кошторисна вартість проекту). (12.3)

Приріст прибутку визначають як різницю величини прибутку за кінцеві роки попереднього й розрахункового періодів, а капітальні вкладення обчислюють сумарно за порівняльними цінами без будь-яких вирахувань.

Якщо капітальні витрати здійснюють протягом кількох років, і розміри щорічного прибутку різні, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто обчислюють вплив неодночасності капітальних витрат на їхню ефективність. З цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року множенням їх на ко- ефіцієнт дисконтування , який обчислюють за формулою

(12.4)

де е_ — дисконтна ставка, %; t_р — розрахунковий рік (t-й рік); t — кількість років до (після) розрахункового.

На сьогоднішній день є потреба в застосуванні таких методич­них підходів до оцінювання визначення доцільності інвестицій, які використовують систему показників, що охоплює:

• чисту теперішню вартість (теперішня вартість майбутніх грошових потоків від проекту за мінусом початкових інвестицій у цей проект);

• індекс прибутковості проекту (відношення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків від проекту до початкових інвестицій);

• термін окупності (час, за який відшкодовуються початкові інвестиції);

• внутрішню норму дохідності (ставку дисконту, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю).

Методичні основи обчислення технологічної собівартості

Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то під час планування витрат, пов’язаних з оновленням продукції, особливу увагу приділяють вибору такого варіанта технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є нижчими. Вибір варіанта технологічного процесу здійснюють на основі порівняння технологічної собівартості (суми порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанта технологіч­ного процесу).

У більшості випадків зміни собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначаються такими витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енергії; заробіт­на плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За цими елементами обчислюють технологічну собівартість. Проте інколи потрібно розширювати склад елементів технологічної собівартості залежно від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

До капітальних вкладень, які враховують, визначаючи річний економічний ефект і вибираючи варіант технологічного процесу, належать: вартість обладнання, пристроїв, виробничої площі, зайнятої обладнанням; зміни заділів деталей, якщо останнє має місце й викликане технологічними особливостями виробництва; витрати на науково-дослідні роботи, випробування, технологічну підготовку виробництва, на заходи з охорони навколишнього середовища.

Обчислюючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати весь технологічний ланцюг, не обмежуватись окремими процесами чи групою операцій. Це може призве- сти до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина — змінною.

Розрахунок і планування змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно в масовому та великосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обґрунту­вань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують, використовуючи кошторисні ставки вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначити суму змінних поточних витрат для певного варіанта технологічного процесу.

Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. Загальна формула визначення величини технологічної собівартості така:

С = СN + C, (12.5)

де С — змінні витрати на одиницю продукції; C — умовно-постійні витрати за рік; N — річний випуск продукції, шт.

Аналогічно виокремлюють капітальні витрати. Вкладення в універсальне обладнання і вартість площі, яку воно займає, витрати на універсальне облаштування можна вважати змінними капітальними витратами.

Витрати на високопродуктивне спеціалізоване обладнання (включаючи вартість площі, яку воно займає), спеціальні пристрої в межах їх повного завантаження не залежать від обсягу випуску продукції за даним технологічним процесом і цілком на нього відносяться. Це умовно-постійні капітальні витрати. До них також належать витрати на науково-дослідні роботи, технологічну підготовку виробництва.

Отже, для відповідного варіанта технологічного процесу капітальні вкладення будуть:

К = КN + K, (12.6)

де К, K — питомі змінні та умовно-постійні капітальні витрати.

Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити, виходячи зі співвідношень:

С₁ = С₁N + C₁, (12.7)

С₂ = С₂N + C₂, (12.8)

де С₁ і С₂ — технологічна собівартість у першому та другому варіантах.

Точка перетину двох прямих (рис. 12.4), що відповідає рівнос­ті витрат за обома варіантами, характеризує критичну програму (критичний обсяг виробництва) N_кр. Для цього

С₁N_кр + C₁ = С₂N_кр + C₂. (12.9)

Тоді

N_кр = (C₂ – C₁) / (С₁ – С₂). (12.10)

Розрахований за формулою (12.10) чи шляхом побудови графіка (рис. 12.4) обсяг випуску N_кр порівнюють із плановим випус­ком N_пл. Варіант із меншими постійними і більшими змінними витратами вигідніший за N_пл < N_кр (див. рис. 12.4, І варіант). За N_пл > N_кр вигідніший варіант із більшими постійними й меншими змінними витратами (ІІ варіант).

Рис. 12.4. Графік порівняльної оцінки двох варіантів технологічного процесу:

область І (АБВГ) — ефективніший І варіант;

область ІІ (ГВДЕ) — ефективніший ІІ варіант

Крім цього, визначаючи варіант технологічного процесу, необхідно враховувати ще й величину очікуваного доходу від реалізації нової продукції (рис. 12.5).

Рис. 12.5. Графік беззбитковості

При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу виробництва продукції до певного рівня її виробництво є збитковим (область 1 на рис. 12.5), а після його досягнення — прибутковим (область 2 на рис. 12.5). Тому у процесі розроблення проекту організації виробництва нових виробів постає завдання визначити точку беззбитковості чи критичний обсяг виробництва даної продукції N_кр:

N_кр = C / (Ц – С), (12.11)

де C — постійні витрати на виробництво продукції в розрахунковому році; Ц — ціна одиниці продукції; С — змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

Отже, визначення критичної точки виробництва є завершальним етапом техніко-економічних розрахунків щодо найдоцільнішого застосування кожного з порівнюваних варіантів технологіч­них процесів.

Розглянемо приклад. На підприємстві, яке виготовляє сокову продукцію, вирішують питання вибору ресурсозберігаючого технологічного процесу виготовлення нектарів. Є два варіанти (табл. 12.4). Планова виробнича програма становить 20 000 літрів.

Таблиця 12.4

УМОВНИЙ ПРИКЛАД ПАРАМЕТРІВ ТЕХНОЛОГІЙ ВИГОТОВЛЕННЯ НЕКТАРУ З КОНЦЕНТРАТУ

Етап технологічного процесу	Складові технологічних процесів	Змінні витрати, грн/л		Умовно-постійні витрати, грн/рік
		І варіант	ІІ варіант	І варіант	ІІ варіант
І	Змішування концентрату з водою	2,5	3	10 000	8500
ІІ	Стерилізація	2,4	1,8	18 000	15 550
ІІІ	Розливання та запаювання пакетів	1,2	1,2	5000	5000

Для першого етапу технологічного процесу

N_кр = (C₂ – C₁) / (С₁ – С₂) = (10 000 – 8500) / (2,5 – 3) = 750 (л).

Технологічна собівартість продукції на першому етапі за обсягу 750 л:

І варіант: С₁ = С₁N + C₁ = 2,5  750 + 10 000 = 11 875 (грн);

ІІ варіант: С₂ = С₂N + C₂ = 3  750 + 8500 = 10 750 (грн).

Аналогічні розрахунки здійснюють щодо кожного етапу технологічного процесу та обирають найприйнятніший варіант з погляду забезпечення нижчої собівартості продукції. У наведеному прикладі це ІІ варіант для першого етапу даного технологічного процесу.