Особливості корекційної роботи з розумово відсталими дітьми

На відміну від інших форм дитячих аномалій про­гноз щодо розвитку розумово відсталих дітей стриманіший: необоротний, виражений інтелектуальний де­фект, зумовлений органічними ураженнями всієї центральної нервової системи, не може бути повністю ком­пенсований, що не дає змоги вести мову про можли­вості розвитку повноцінної, по-справжньому творчої особистості розумово відсталого (такою мірою, як при роботі з аномальними, які мають порушення аналіза­торів, про що йшлося вище).

Проте сучасна прогресивна дефектологія, оцінюючи перспективи розвитку розумово відсталих та їх соціально-особистісної реабілітації, твердо базується на позиціях реального оптимізму. Під впливом спеціаль­ної цілеспрямованої корекційної роботи вже в дошкі­льному віці розумово відсталі діти досягають поміт­них позитивних зрушень у психічному та фізичному розвитку, що покращує їхню поведінку, різні види ді­яльності, полегшує наступне оволодіння програмовим матеріалом у спеціальній школі. Корекційно орієнто­ване навчання та виховання розумово відсталих дітей у допоміжних школах дають їм змогу оволодіти пев­ною трудовою спеціальністю, в них формуються розу­мові здібності, що дозволяють самостійно орієнтува­тися в явищах навколишньої дійсності, виховуються досить стійкі риси особистості, що зумовлюють таке ставлення до людей, колективу, праці, морально-естетичних норм, яке відповідає ціннісним орієнтаціям суспільства.

Про це переконливо свідчить багаторічний досвід роботи допоміжних шкіл України, випускники яких за­лучені до самостійної суспільне корисної трудової ді­яльності в нормальному соціальному оточенні. Біль­шість таких осіб виконують свої трудові та громадські обов'язки активно, свідомо, успішно.

Успіхи соціально-трудової адаптації випускників допоміжних шкіл певною мірою залежать від ступеня вираженості та якісної своєрідності дефекту, але вирі­шальним фактором є ефективність усієї системи корекційно-виховної роботи, що проводиться з розумово відсталими учнями в школі.

Які ж основні вимоги слід враховувати та реалі­зовувати під час проведення такої роботи в процесі навчання та виховання розумово відсталих дітей?

Передусім вона повинна мати комплексний харак­тер і охоплювати всі напрями впливів на різні ушкод­жені сторони розвитку такої дитини — її пізнавальну діяльність (сприймання, мислення, пам'ять, уяву), мовні здібності, емоційно-вольову сферу, фізичний розвиток, поведінку в цілому, в якій виявляється зу­мовлена специфічними особливостями особистості розумово відсталого та умовами його соціального вихо­вання система суб'єктивно-особистісних відношень до людей, колективу, праці, правових та моральних норм, до самого себе.

Під час корекційно-виховної роботи необхідно здій­снювати як диференційний (який базується на вра­хуванні типологічних особливостей різних форм розу­мової відсталості, різних ступенів дефектності пізна­вальної діяльності), так й індивідуальний підхід, пов'язаний з глибиною інтелектуальної недорозвине­ності конкретної дитини, рівнем її розумової та фізич­ної працездатності, особливостями емоцій, почуттів, волі, спрямованості особистості тощо.

Найбільшого ефекту в корекційній роботі з розумово відсталими дітьми можна досягти тоді, коли во­на орієнтована на розвиток їхніх вищих психічних функцій — насамперед логічного мислення, яке перед­бачає вміння встановлювати зв'язки між явищами ре­альної дійсності, доводити або спростовувати суджен­ня; довільної уваги, пам'яті, поведінки в цілому, що базується на усвідомленні власних дій та вчинків, ро­зумінні їх мотивів, самокеруванні ними; вищих емоцій та почуттів, тобто виховання соціальне адекватних, по-справжньому людських переживань морального, естетичного, інтелектуального характеру.

Корекційна робота потребує органічного сполучен­ня двох ліній педагогічного впливу на особистість розумово відсталої дитини. З одного боку, важлива спе­ціальна адаптація змісту, умов, способів впливу на учнів з урахуванням їхніх знижених пізнавальних можливостей для того, щоб забезпечити розуміння, засвоєння, оволодіння ними тією різноманітною інформацією, яка адресована їхній свідомості.

З цією метою в процесі загальноосвітнього та про­фесійно-трудового навчання та виховання розумово відсталих учнів:

• спрощується структура інформаційного матеріалу, його вводять меншими порціями, забезпечують уповільнений темп його подання, повторюваність, багато­разові вправи на користування тими чи іншими знан­нями та способами діяльності;

• обов'язково застосовується конкретна наочність, опора на предметно-практичну діяльність;

• надається допомога в диференціюванні зовнішньо схожих, але за своєю суттю відмінних один від одного об'єктів, явищ, понять, оскільки розумово відсталі діти на підставі чисто зовнішньої схожості схильні до їх уподібнення;

• різноманітні логічні зв'язки в інформації, що вивчається, спеціально роз'яснюють, оформлюють в мові педагога відповідними сполучниками («тому що», «внаслідок цього», «не дивлячись на це», «хоча» тощо);

• дуже обережно застосовуються метафоричні за­соби;

• у багатьох випадках необхідна спеціальна, так зва­на словникова робота, спрямована на додаткове (або випереджаюче) викладання цілісного матеріалу, тлу­мачення нових слів, термінів, понять, висловів;

• обов'язково перевіряється правильність та усвідомленість розуміння дітьми навчального матеріалу.

Вимог адаптації змісту та форм роботи з розумово відсталими дітьми дотримуються також при організа­ції їхньої практичної діяльності, зокрема трудової. Це реалізується шляхом:

• докладного попереднього інструктажу, демонстра­цією зразків виконання дій;

• вимог щодо повторення інструкцій з обов'язковою перевіркою їх розуміння;

• супроводження діяльності дітей поточним інструк­тажем;

• додаткових, спрямовуючих, стимулюючих, уточнюючих, коригуючих, підкріплюючих втручань педагога в діяльність дітей.

Отже, адаптуючи зміст, методи, форми роботи з розумово відсталими дітьми до їхніх особливостей, педагоги значною мірою пристосовуються до їхнього дефектного розвитку. Зрозуміло, що це є необхідним. Проте якщо постійно спрощувати інтелектуальні та практичні завдання, весь час надавати розумово від­сталим дітям всебічну допомогу, яка максимально полегшує їхню діяльність, усуває будь-які труднощі та перешкоди в її виконанні, вони так ніколи і не на­вчаться самостійно її виконувати, не зможуть, спи­раючись на власні сили, розуміти звернену до них мо­ву, розібратися в інструкціях, завданнях, дорученнях, переносити засвоєні знання та навички в нові ситуа­ції, змінювати набуті способи діяльності, якщо цього вимагають умови нових завдань, саморегулювати влас­ні дії та поведінку.

Для підготовки розумово відсталих дітей до само­стійного життя та діяльності корекційна робота з ни­ми, крім адаптації педагогічного процесу до їхніх зни­жених можливостей і особливостей дефекту, має бути орієнтована на максимально можливий розвиток у них здібностей до оволодіння різними елементами соці­альної культури (знаннями, способами дій, досвідом продуктивної діяльності) в неадаптованому вигляді, тобто в таких формах, в яких вони представлені в при­родних, звичайних умовах життєдіяльності людини.

Для розв'язання цього найважливішого завдання корекційної роботи, яке полягає насамперед у тому, щоб максимально згладжувати недоліки інтелектуаль­ного розвитку розумово відсталих дітей, вторинні по­рушення різних сфер особистості, що виникають на цій основі, та поведінки в цілому, необхідна всіляка ак­тивізація їхньої пізнавальної діяльності та формуван­ня вмінь самостійно її здійснювати, тобто користува­тися пізнавальними діями та прийомами.

З цією метою в процесі навчання та виховання ро­зумово відсталих дітей треба постійно пропонувати їм для виконання різноманітні види пізнавальних зав­дань, серед яких найкориснішими в корекційному пла­ні є такі:

• на порівняння предметів, явищ, фактів, подій за схожістю та розбіжністю;

• на узагальнення ряду однорідних явищ на підста­ві істотної схожості їхніх ознак;

• на конкретизацію узагальнених понять, правил, за­кономірностей;

• на встановлення причиново-наслідкових зв'язків між явищами та подіями;

• на доведення чи спростування;

• на критичну та самокритичну оцінку;

• на планування майбутньої діяльності як практич­ного, так і розумового характеру;

• на монологічне відтворення цілісної системи здо­бутих знань.

Слід пам'ятати, що лише постановки таких завдань перед дітьми недостатньо. Необхідним є спеціальне та наполегливе навчання розумово відсталих учнів вико­нання цих завдань, формування в них відповідних способів розумової діяльності. З учнями відпрацьовують моделі побудови порівнянь, доведень, узагаль­нень, пошуку причин та наслідків, монологічних ви­словлювань тощо, демонструють зразки правильного здійснення відповідних розумових дій.

Завдання корекції інтелектуального розвитку розу­мово відсталих дітей потребують також спеціальної роботи, спрямованої на компенсацію їхніх відчуттів та сприймань, уваги, подолання пізнавальної індифе­рентності, виховання самостійності в розумовій роботі. Важливо забезпечити формування тих якостей, які до­зволяють дитині правильно користуватися знаннями: об'єктивності, узагальненості та конкретності, усвідомленості, систематизованості та повноти, міцності, ди­намічності.

Корекційна робота з розумово відсталими дітьми не вичерпується виправленням інтелектуальних вад. Вище було вказано на те, що вона повинна охоплю­вати різні сфери психофізичного розвитку особистості. Так, для корекції недоліків мовного розвитку ди­тини важливо постійно розширювати запас слів та висловлювань, спонукаючи її до активного користу­вання ними, стимулювати розвиток техніки читання та письма як засобів комунікації, домагатися осмисле­них висловлювань, зв'язку мови з практичною та розумовою діяльністю, привчати оформляти власні висловлювання так, щоб вони були зрозумілими для ін­ших.

У корекційній роботі над моторикою розумово від­сталих дітей враховують необхідність розвитку в них цілеспрямованих, точно вивірених та диференційова­них рухів, вміння виконувати їх за словесною інструк­цією, усвідомлювати зв'язок між рухом та його метою, перебудовувати рухи, дозувати м'язові зусилля, за по­треби, пояснювати та виправляти помилки у власних рухах тощо. Індивідуальні особливості фізичного роз­витку, моторики розумово відсталих (зокрема підви­щену втомлюваність уповільненість темпу рухової ді­яльності, специфічні фізичні вади) враховують при виборі для них профілю трудового навчання у допо­міжній школі.

Нарешті, при проведенні з розумово відсталими ді­тьми корекційної роботи, спрямованої на їх поведінку в цілому, педагог повинен:

• забезпечувати послідовність, максимальну чіткість та єдність педагогічних вимог до дітей;

• частіше використовувати позитивні підкріплення щодо навіть найменших гарних вчинків та успіхів ді­тей, застосовувати так звані авансовані заохочення, всіляко пробуджувати у розумово відсталих позитивні емоції;

• навчати дітей самоконтролю поведінки, залучати їх до порівнянь, оцінок, причинових обгрунтувань актів поведінки;

• домагатися повного усвідомлення дітьми заохочень і покарань, які до них застосовуються, не зловживати покараннями, дбати про їх справедливість та обгрун­тованість;

• послідовно підвищувати вимоги до поведінки дітей;

• будувати виховний процес на конкретних позитивних прикладах, вказувати на зразки для наслідуван­ня, допомагати дітям осмислювати та узагальнювати позитивні форми поведінки, які вони спостерігають, або проявляють;

• забезпечити кожній дитині посильне доручення, вра­ховуючи її індивідуальні здібності, інтереси, захоплен­ня, докладно роз'яснити вимоги до його виконання, надавати допомогу та здійснювати контроль за вико­нанням доручень;

• зберігати та розвивати почуття власної гідності ди­тини, захищати її від насміхань та принижень з боку інших;

• особливу увагу необхідно приділяти дітям з низьким соціальним статусом у системі міжособистісних стосунків групи, класу, реалізувати всі можливості для покращання їх особистого благополуччя серед інших, зокрема за рахунок опори на наявні вміння, поєднан­ня «ізольованої» дитини спільним дорученням з тією, в якої високий статус у колективі; посилити свій осо­бистий емоційний контакт з дитиною, статус якої поганий;

• залучати учнів до роботи з самовиховання, але з постановкою максимально конкретної та реальної мети, забезпеченням постійного контролю та підсиленого педагогічного керівництва цим процесом;

• проводити будь-який виховний захід із забезпеченням високого емоційно-позитивного фону;

• враховувати, що в ряді випадків порушення поведінки розумово відсталої дитини, невиконання завдань та доручень, зниження результатів навчальної діяльності можуть бути пов'язані не з її небажанням добре себе поводити чи працювати, а з особливостями дефектного розвитку (наприклад, з порушенням праце­здатності, довільної уваги або з підвищеною навіюва­ністю, з наявністю психопатоподібних порушень тощо); тому необхідно підтриму­вати постійний контакт з лікарем-психоневрологом, особливо у випадках помітного погіршення поведін­ки, підвищеного збудження або, навпаки, загальмування, замкнення в собі, невротичних реакцій тощо;

• запобігати конфліктам між дітьми, а в разі їх ви­никнення сприяти швидкому та позитивному їх роз­в'язанню, навчати розумово відсталих правильної по­ведінки в конфліктних ситуаціях, прогнозування наслідків нестриманості тощо.