§ 2. Діти з порушенням зору

У психічному розвитку дитини важливу роль відіграє оптичне сприймання (зір), яке здійснюється завдяки зоровому аналізатору. Саме через зоровий аналізатор людина одержує найбільше вражень від навколишнього світу. Такі ознаки предметів і явищ, як світло, колір, розмір, форма, протяжність у просторі, ми пізнаємо насамперед за допомогою зору. Розвиток орієнтування в простоти також безпосередньо пов'язав ний з діяльністю зорового аналізатора. Зоровий коні роль має велике значення для розвитку рухів людинці

Візуальне (від лат. visualis — зоровий) сприймання людьми одне одного дуже важливе для встановленя міжособових стосунків і визначається функціонуванням зорового аналізатора. При порушенні його діяльності у дитини виникають значні труднощі в пізнанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів з людьми, що її оточують, у різних видах діяльності.

Зоровий аналізатор складається з трьох відділів периферійного (око), провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення), центрального (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку). Діяльність зорового аналізатора забезпечує сприйняття й аналіз візуальних подразників. Порушення зору у дітей залежать від сили хворобливих впливів, які зачіпають різні відділи зорового аналізатора.

Відповідно до ступеня порушення функції зоро­вого аналізатора дітей із стійкими дефектами зору поділяють на сліпих та слабозорих.

Сліпими є діти, в яких зорові відчуття або зовсім відсутні, через що обидва ока втрачають здатність до сприйняття світла і розрізнення кольору (абсолютна, тотальна сліпота), або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір (максимальна гострота — 0,04 на оці, яке краще бачить з корекцією), недостат­ній для звичайної життєдіяльності (практична сліпота).

У слабозорих дітей гострота зору на оці, яке кра­ще бачить при корекції звичайними засобами (окуля­ри), становить від 0,05 до 0,4. До цієї категорії відно­сять також дітей з дещо більшою гостротою централь­ного зору, які мають інші дефекти зорової функції (зокрема різке звуження межі поля зору). На відміну від сліпих, у слабозорих дітей навіть сильно поруше­ний зір є провідним аналізатором, тобто здійснює в ос­новному безпосереднє сприйняття предметів і явищ навколишньої дійсності. Слабозорі діти зустріча­ються частіше, ніж сліпі.

Причини порушення зору в дітей різноманітні.

Вроджені порушення зорової функції можуть бути зумовлені генетичними факторами (наприклад, спад­ковими формами вроджених катаракт, помутнінням кришталика ока). Вроджені катаракти, які спричи­нюють сліпоту і слабозорість, зумовлені порушенням обміну речовин, вітамінозною недостатністю, внутрішньоутробними запаленнями тощо. Крім того, слабозорість може бути викликана (що буває найчастіше) різноманітними хвороботворними впливами на орган зору, який формується в період ембріонального роз­витку. Найнебезпечнішими факторами, які можуть призвести до патології, є токсоплазмоз, захворювання вагітної краснухою, особливо у перші місяці, коли фор­мується орган зору плода. Різноманітні пологові пору­шення, які викликають внутрішньочерепні й внутрішньоочні крововиливи, переломи і зміщення кісток че­репа, також можуть бути причиною вроджених зорових дефектів.

Набуті зорові аномалії трапляються дещо рідше. Набута зорова недостатність може бути викликана різними ускладненнями після перенесених загальних інфекційних захворювань організму (наприклад, грипу, туберкульозного менінгіту, менінгоенцефаліту), а також травматичними, ушкодженнями мозку, очей.

Важливо розрізняти прогресуючі та стаціонарні порушення зорового аналізатора. При прогресуючих дефектах зору спостерігається поступове погіршенні зорових функцій, пов'язане з перебігом патологічного процесу. Це може бути спричинене такими важкими; захворюваннями, як глаукома, при якій характерні підвищення внутрішньоочного тиску та зміни в тканинах ока, часткова атрофія зорового нерва, піг­ментна дистрофія сітківки, що є вродженим захворюванням і може проявитися в будь-якому віці.

Прогресуючі зорові порушення можуть бути пов'язані з пухлинами мозку, які розміщуються в області мозочка, й у дітей найчастіше бувають уродженими, доброякісними. Тривалий час вони не виявляються, але на деяких етапах розвитку дитини призводять до поступового зниження зору аж до різкого, яке нерідко супроводжується головними болями, порушеннями ро­зумової працездатності. В таких випадках чим раніше буде поставлено правильний діагноз і проведено оперативне втручання, тим краще для збереження зору дитини і її загального розвитку.

При порушенні санітарно-гігієнічних умов діяльності дитини, неправильному або слабкому освітленні, непомірному навантаженні на зір може розвину­тися зорова недостатність, пов'язана з аномаліями реф­ракції (заломлювальної функції ока), — короткозорість або далекозорість. Тому дуже важливі систематичні перевірки зору в дітей та обов'язкове дотримання порад лікаря в разі виявлення якихось відхилень (зо­крема, при потребі дитина повинна носити коригуючі окуляри, додержуватись режиму зорових навантажень тощо).

До стаціонарних дефектів зорового аналізатора на­лежать насамперед деякі вроджені його пороки: мікрофтальм — аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей у різних, ступенях вираженості; колобоми — дефекти тканини повік або оболонок очного яблука; астигматизм — одна із аномалій здатності заломлюваності ока; катаракта та ін.

Крім уроджених факторів, стаціонарні дефекти зору можуть виникнути внаслідок захворювань та опе­рацій на очах, якщо патологічний, процес припинився та до подальшого зниження зорової функції не призводить.

За часом настання зорового дефекту сліпих поділя­ють на сліпонароджених (якщо зір втрачено до на­родження та у віці до трьох років) та осліплих (тих, що втратили зір у наступні періоди життя й зберегли в пам'яті певні зорові образи) .

Глибоке порушення зору як первинний дефект пря­мо або з різним ступенем опосередкованості зумовлює різноманітні особливості розвитку дітей.

Так, сліпі діти не можуть безпосередньо сприйма­ти візуальні й просторові ознаки об'єктів і явищ нав­колишньої дійсності, що серйозно збіднює їх чуттє­вий досвід, ускладнює орієнтування в просторі, перешкоджає образному мисленню.

Сліпота негативно впливає на формування моторно-рухової сфери дитини. Своєрідність становища. слі­пої дитини серед однолітків і дорослих, яке нерідко поглиблюється помилками в сімейному вихованні, у ставленні до неї з боку довколишніх (головним чином це зводиться до надмірної опіки над дитиною, захисту її від труднощів, подолання яких сприяло б розвитку в неї цілого ряду цінних якостей, може викли­кати небажані відхилення в становленні її як особистості — низьку самостійність, негативізм, розпещеність тощо.

Сліпі діти усвідомлюють свій дефект, неминучі не­вдачі у різних видах діяльності (грі, праці, навчанні) і у спілкуванні, зумовлені неможливістю практично користуватися зоровою функцією, що часто викликає в них тяжкі переживання.

На розвитку вищих форм пізнавальної діяльності (логічного мислення й мови, довільного запам'ятову­вання, цілеспрямованої уваги) сліпота, по суті, не від­бивається. Однак певна дисгармонія у взаємодії чут­тєвих та інтелектуальних (пов'язаних з абстрактно-логічним мисленням) функцій у них нерідко, має місце: Наприклад, переважанням словесно-логічної Форми пізнання над чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти подеколи володіють досить широким запасом абстрактно-словесних формально правильних знань, не наповнених, однак, адекватним конкретно-предметним змістом. Спостерігається у них і деяке відставання в розумінні слів з конкретним значенням.

На відміну від сліпонароджених, діти, які втратили зір після певного періоду нормального розвитку, зберігають сформовані раніше зорові уявлення. Так, залишки колишніх уявлень завдяки зоровій пам'яті ві­діграють важливу роль у відтворенні образів предметів і явищ при сприйнятті їх словесних описів. Ступінь збереженості зорових уявлень залежить від часу настання сліпоти (чим пізніше виник зоновий дефект, тим більший запас образів у дитини), від змісту та організації пізнавальної діяльності дітей, які втра­тили зір. Зазначимо, що зорові уявлення можуть збе­регтися у них на досить тривалий час чи протягом усього життя.

Втрачена функція зорового аналізатора компенсу­ється в сліпих дітей за рахунок активної діяльності збережених аналізаторів—слухового, рухового, так­тильного та ін. У процесі розвитку в сліпих виникають нові засоби сприйняття й аналізу дійсності, орієнту­вання в оточенні, які відіграють значну роль в їх піз­навальній діяльності. Провідна роль тут належить спеціальному навчанню і вихованню сліпих дітей, що попереджають та коригують вторинні відхилення в їхньому розвитку, формуючи та стимулюючи компенсаторні процеси в різнобічній діяльності дитини. Для забезпечення успішності компенсаторного розвитку сліпих принципово важливо формувати в них високі соціальні установки й мотиви, забезпечувати їх сві­домість і активність у різних видах діяльності, виховувати наполегливість і самостійність, оптимізувати процес їх спілкування в колективі.

Особливості розвитку слабозорих дітей пов'язані насамперед з тим, що вони, на відміну від сліпих, мо­жуть використовувати для сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності та просторового орієн­тування збережений у них (хоча й порушений) зір. Однак досить глибоке порушення зорової функції зумовлює такі особливості процесу візуального сприй­няття, як уповільненість, занижена точність, звужен­ня огляду. Зоровий дефект при слабозорості певної мірою утруднює й процес орієнтування у просторі. При цьому недоліки зорової функції у слабозорих дітей не тільки кількісно знижують запас вражень (у порівнянні з нормою), а й викликають якісну своєрід­ність уявлень, що пов'язана Із специфічністю зорового відбиття дійсності при різних формах слабозорості.

Так, у слабозорої дитини з порушеним відчуттям світла формуються збіднені (з точки зору кольорових характеристик) уявлення про предмети і явища. Ді­ти, які страждають на сильно виражену короткозо­рість або далекозорість, поза спеціально організова­ного процесу зорового сприйняття можуть не вловити деяких важливих, але не дуже чітких зовні ознак об'єктів дійсності.

Неадекватні реальності предметні уявлення можуть сформуватися у слабозорих дітей з вродженою колобомою сітківки і судинної оболонки ока, тому що при ньому захворюванні предмет сприймається лише верх­німи відділами ока.

Таким чином, «у дітей з частковою зоровою недос­татністю за певних умов може бути виявлений не лише обмежений запас уявлень, а й можуть мати місце спотворені уявлення, які виникають унаслідок вико­ристання частково збереженого, проте неповноцінного сприйняття».

Аналізуючи особливості розвитку слабозорих дітей, слід звернути увагу на те, що вони (як ї діти з інши­ми частковими дефектами на відміну від дітей з то­тальними порушеннями не завжди цілком усвідомлю­ють свій дефект. Внаслідок цього дитина невірно оці­нює свої невдачі й труднощі у навчанні, грі, спілку­ванні, нерідко вони стають причиною роздратованості, замкненості, негативізму. Тому дуже важливим є своє­часне виявлення часткового дефекту зорової функції у дітей і створення для них спеціальних умов вихован­ня і навчання.

Значна кількість слабозорих дітей потрапляє до спеціальних шкіл після кількох років перебування в загальноосвітній школі, де вони відчували певні труд­нощі. Ці діти не можуть оволодіти технікою читання або зрозуміти зміст прочитаного, розв'язати задачу або приклад. Те, що написано на класній дошці, зобра­жене на таблицях, недоступне для їхнього візуального сприйняття. Працездатність таких дітей, нестійка через швидку втомлюваність від зорової роботи, тому в умовах звичайного шкільного режиму в них може ста­тися перенапруження зору.

Учитель початкових класів масової школи пови­нен своєчасно розпізнати слабозору дитину, прокон­сультуватися з лікарем-офтальмологом про доцільність її подальшого навчання в масовій школі або направлення до школи для слабозорих.

Продовження навчання слабозорого в загальноосвітній школі без контролю з боку лікаря-спеціаліста може призвести до хронічної неуспішності, педагогічної занедбаності й подальшого погіршення зору. Така ди­тина потребує спеціального режиму, який виключає тривалі розумові й фізичні навантаження, різкі рухи і стрибки, нахили голови тощо.

Найбільшу групу становлять діти з порушенням зору, які за умови забезпечення Їм індивідуального підходу можуть навчатися в масовій школі. Це діти з відносно легким порушенням зору, аномалією реф­ракції (короткозорість, далекозорість, астигматизм). В масових школах короткозорість — дуже поширене явище. Кількість дітей, які страждають на цей дефект зору, помітно збільшується від молодшого до старшого шкільного віку. Одна з причин цього полягає в тому, що навантаження на зоровий аналізатор постійно зростає. Наприклад, доведено, що до погіршення зору певною мірою призводить робота з дисплеєм. Тому необхідний суворий контроль за обсягом завдань, які пов'язані з роботою на комп'ютері.

Усі види порушення зору, які викликані аномалією рефракції, як правило, коригуються за допомогою окулярів. Разом з тим короткозорість й інші дефекти зору в дітей можуть прогресувати. Коригуючі окуляри в цьому випадку обов'язкові. Повинні бути забезпечені такі умови: правильне освітлення, додержання режиму зорової роботи (чергування різних видів роботи та відпочинку), лікування супутніх хвороб, які ос­лаблюють організм та сприяють розвитку коротко­зорості.

Однак при виражених порушеннях або прогресую­чих формах слабозорості дітей слід направляти до спеціальних шкіл і дошкільних закладів, де для них створюються оптимальні умови, спрямовані на ви­правлення дефектів з використанням оптичних засобів-корекції (звичайних і телескопічних окулярів, луп), спеціальних навчальних посібників і технічних засо­бів із забезпеченням підвищеного освітлення робочого місця, раціонального режиму зорових та загальних на­ вантажень. Необхідно забезпечити охорону та доцільне тренування порушеного зору слабозорих дітей. При цьому слід враховувати їхню підвищену втомлюваність при навантаженнях на зоровий аналізатор, що може викликати зниження як розумової, так і фізичної пра­цездатності. При постійних перевантаженнях зору й організму дитини в цілому часто може спостерігатися погіршення зорових функцій, в той час як при охороні та розумному тренуванні в багатьох випадках зір мо­же поліпшуватись.

Коригуючи пізнавальний і особистий розвиток сла­бозорих дітей, особливу увагу слід приділяти форму­ванню в них цілеспрямованої розумової діяльності (зокрема процесів зорового сприймання), активності й свідомості, поширенню й поглибленню кола їхніх ін­тересів. Виховання вищих психічних процесів позитив­но впливає на пізнавальну діяльність слабозорих ді­тей, сприяє компенсації порушень, викликаних зоро­вою недостатністю.

Навіть найтяжчі зорові дефекти (включаючи врод­жену тотальну сліпоту) не є перешкодою у досягненні високих результатів у розумовому розвитку й набутті людиною високоморальної суспільне цінної, активної життєвої позиції.

Виробничо-трудова діяльність сліпих і слабозорих (із значним порушенням зору) організується головним чином на підприємствах товариства сліпих, де перед­бачені види професійної праці, доступні до виконання. Ці виробництва виготовляють складні електро- і ра­діоприлади, електродвигуни, світлотехнічну апаратуру, деталі й запасні частини для автомашин і сільськогос­подарських агрегатів тощо. Сліпі працівники, серед яких багато передовиків виробництва, проявляють творче ставлення до праці, про що свідчать тисячі їх­ніх раціоналізаторських пропозицій та винаходів.

Трудова діяльність осіб з глибокими порушеннями зору не обмежується роботою на підприємствах това­риства сліпих. Серед них чимало тих, хто займається інтелектуальною працею,— викладачів вищих і серед­ніх спеціальних навчальних закладів, учителів серед­ніх шкіл, професійних вчених, музикантів, письменни­ків тощо. Згадаймо імена письменника Миколи Островського, поета Едуарда Асадова, поета й перекладача Володимира Забаштанського, який унаслідок не­щасного випадку втратив зір, обидві руки і частково слух; піаніста Леоніда Зюзіна. Широко відомі наукові праці одного з провідних математиків Л. С. Понтрягіна, лауреата Державної премії доктора фізико-математичних наук В. І. Зубова, доктора геолого-мінералогічних наук В. В. Тихомирова, доктора біологічних наук. А. І. Лопиріна та ін. Великий внесок у розробку наукових проблем навчання й виховання сліпих дітей зробив незрячий професор Б. Г. Коваленко.

Показово, що навіть у тих видах творчої діяль­ності, де зорове сприйняття відіграє принципову роль, сліпі, можуть домогтися великих результатів. Напри­клад, балерина Ліна По (Поліна Михайлівна Горенштейн) після повної втрати зору захопилася скульп­турою й досягла в цьому мистецтві значних успіхів. У роботах цього майстра талановито передано не ли­ше зовнішні риси героїв її скульптурних портретів та композицій, а й експресію руху, танцю.

Таким чином, компенсаторні процеси при глибоких порушеннях зору під впливом соціальних факторів й активної особистої позиції самого сліпого досягають такого рівня, який забезпечує високий розвиток твор­чих сил і здібностей особистості.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яка роль слуху в розвитку дитини? До яких особливос­тей розвитку призводить порушення слухової функції?

2. Наведіть класифікацію слухових порушень та назвіть їх причини.

3. Порівняйте особливості розвитку глухої, пізнооглухлої та слабочуючої дитини. Назвіть загальні та відмінні риси розвитку цих категорій дітей.

4. Що повинен знати вчитель початкових класів про дітей з різними вадами слуху, які навчаються в загальноосвітній школі?

5. Самостійно ознайомтеся з прикладами досягнень осіб з порушеннями слуху за книгою М. Д. Ярмаченка «Проблема ком­пенсації глухоти».

6. Як впливають глибокі порушення зору на особливості і психічного розвитку дитини?

7. За якими ознаками диференціюють дітей з дефектами зорового аналізатора?

8. Чим відрізняються картини розвитку сліпих і слабозорих дітей? Що спільного між ними?

9. Розкажіть про шляхи соціальної адаптації дітей з пору­шенням зору

10. У чому полягає профілактика порушений зору й дітей початковій школі? Що ви знаєте про заходи з охорони зору дітей у школі?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Акимушкин В. Н., Моргулис Й. С. Трудовая реабилитация инвалидов по зрению.— К., 1983.

Воскис Р. М. Учителю о. детях с нарушениями слуха.— Дефектологический словарь / Под ред. А. Й. Дьячкова.—М., 1970.

Єременко І. Г. Аномалії у дітей.— К., 1966.— С. 9—10, 30—35.

Земцова М. Й. Учителю о детях с нарушениями зрения.—М., 1973.

Литвак А. Г. Тифлопсихология,— М., 1985.

Основы обучения и воспитания аномальных детей.– М., 1965 – С. 38—48, 65—74, 75—85.

Ярмаченко Н. Д. Проблема компенсации глухоты.—К., 1976 —С. 148—164.

Розділ 3. ДІТИ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ ТА ІНТЕЛЕКТУ