Класифікація олігофреній за глибиною дефекту

За глибиною дефекту розумову відсталість при олі­гофренії поділяють на три різновиди: ідіотія, імбеци­льність, дебільність.

Найтяжчий з них — ідіотія (від грец. idioteia — не­вігластво, неосвіченість) — найглибший, крайній сту­пінь інтелектуальної недорозвиненості, природженого або набутого в ранньому дитинстві недоумства. Такі діти не здатні усвідомлювати оточення; їхнє мовлення розвивається вкрай обмежено (до вимовляння окремих слів); для них характерні важкі порушення моторної сфери з особливою недорозвиненістю координації ру­хів і цілеспрямованих рухових актів. У них дуже важко сформувати навіть найелементарніші навички самообслуговування та людської поведінки взагалі. Діти з ідіотією не підлягають навчанню, їх направляють для спостереження та догляду до спеціальних закладів системи соціального забезпечення.

Дещо легшим, ніж ідіотія, ступенем порушення ін­телектуального та загального розвитку є імбециль­ність (від лат. imbecillus — слабкий, немічний). Її вва­жають середнім ступенем слабоумства, розумової від­сталості. В олігофренів цієї категорії дефекти розвитку виражені не так різко, як в ідіотів, але все ж досить глибоко. Діти з імбецильністю спроможні засвоювати деякі еле­ментарні навички практичної та розумової діяльності, тому вони можуть оволодівати окремими нескладними (механічними) видами фізичної праці й навіть еле­ментами грамоти (якщо імбецильність не дуже гли­бока). Проте за наявності важких дефектів сприймання, пам'яті, мислення, мовленнєвого розвитку, які поєдную­ться з порушеннями емоційно-вольової сфери та мото­рики, складно здійснювати навчання імбецилів у допоміжних школах. Основним завданням педагогів в спеціальних школах є формування нескладних навичок самообслуговування і фізичної праці, а також засо­бами корекційної роботи сприяння певним позитивним зрушенням у розвиткові психічної та фізичної сфер. Проте і надалі вони потребують постійної опіки, тому що їхні можливості до самостійного життя та трудо­вої діяльності в суспільстві дуже обмежені.

Дебільність — значно менш глибокий (порівняно з двома схарактеризованими вище) ступінь розумової відсталості, проте інтелектуальний дефект не дозво­ляє дітям з легкою розумовою відсталістю оволодівати навчальною програмою масової школи. Внаслідок яскраво вираженої недороз­виненості вищих психічних процесів у таких дітей обмежені можливості свідомого засвоєння понять, уза­гальнених правил, закономірностей, теоретичного ма­теріалу, перенесення здобутих знань на нові ситуації. Оскільки в них порушена пам'ять (особливо процес логічного запам'ятовування), обсяг навчального ма­теріалу, який вони можуть засвоїти, значно зменше­ний. Уповільненість темпу сприймання та осмислення інформації призводить до того, що дебілам треба на­багато більше часу, ніж їхнім одноліткам, які розви­ваються нормально, для усвідомлення знань, що їм повідомляються.

Вивчення матеріалу з будь-якої шкільної дисцип­ліни для дітей цієї категорії пов'язане з величезними труднощами. Так, оволодіваючи письмом та читанням, вони відчу­вають значні утруднення в розумінні зв'язків між зву­ком та буквою, у злитті букв у склади та слова, в роз­виткові навичок вільного читання. Все це фізіологічне зумовлене недорозвиненістю аналітико-синтетичної функції центральної нервової системи, порушеннями фонематичного слуху, що є характерним для дебіль­ності. Засвоєння навіть елементарного математичного матеріалу потребує абстрагування, а оскільки ця функ­ція мислення в дітей з легкою розумовою відсталістю порушена, вони з вели­кими труднощами оволодівають лічбою (якщо це не базується на конкретних предметах), найпростішими лічильними операціями. Вади логічного мислення (тоб­то вміння послідовно встановлювати правильні зв'яз­ки між фактами), притаманні цим дітям, призводять до значних утруднень у розв'язанні арифметичних задач.

Недостатній розвиток здібностей до встановлення та розуміння часових, просторових, причиново-наслід­кових зв'язків між об'єктами та явищами відчутно від­бивається на засвоєнні дебілами географічного, історичного, природознавчого матеріалу.

Порушення в розвиткові моторики, дефекти пізна­вальної діяльності, зниження цілеспрямованості та планомірності дій стають перешкодою при формуван­ні в дебілів трудових вмінь та навичок.

Слід ураховувати, що на навчальну діяльність та поведінку дітей з дебільністю негативно впливають недоліки розвитку їх особистості — помітне зниження пізнава­льних інтересів, самокритичності, самостійності, на­полегливості. Ці вади досить часто е наслідками не­правильного дошкільного виховання таких дітей, без­підставного перебування їх у масових школах (де багато хто з дебілів, особливо при легкому ступені дебільності, починають навчання — адже в дошкільному віці далеко не завжди вдається встановити аномалію їхнього розвитку). Навчаючись в масовій школі, вони не розуміють і не запам'ятовують матеріалу, зміст та методи вивчення якого розраховані на дітей, що роз­виваються нормально. Одразу ж стає помітним їхнє відставання від класу. Дитина потрапляє до категорії учнів, які постійно відстають від інших, що зумовлює її неблагополучне становище в класному колективі. Нездоланні труднощі в навчанні, погані оцінки, дорі­кання та покарання з боку вчителя та рідних, відповід­не негативне ставлення однокласників — усе це спри­чинює різні невротичні реакції (грубість, підвищену нервозність та збудженість або, навпаки,— апатію, замкненість тощо), зневіру у власних силах, негатив­не ставлення до школи, навчальної праці, інших дітей. Тому дуже важливо своєчасно створити для такої дитини умови навчання та виховання, які максимально враховували б особливості її розвитку.