Гострий сфеноїдит

Ізольоване захворювання основних пазух зустрічається рідко. Запа­лення їх частіш за все поєднується з ураженням задніх клітин ґратчас­того лабіринту.

Характерними для сфеноїдиту є біль у потилиці, рідко у ділянці лоба, тім'я, скронях, підвищення температури тіла, порушення нюху, підви­щена втомлюваність, іноді психічна пригніченність.

При передній риноскопії визначається набряк і гіперемія слизової оболонки верхнього носового ходу та слизово-гнійні або гнійні виділення у нюхальній щілині (між переділкою носа та середньою носо­вою раковиною). При задній риноскопії гній визначається у верхньому носовому ході або на задній стінці глотки.

ДОДАТКОВІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИНОСОВИХ ПАЗУХ

1. Діафаноскопія. Метод у наш час має історічне значення і полягає

у просвічуванні приносових пазух за допомогою спеціальної лампи (лампа Герінга) в темній кімнаті.

2. Рентгенографія. На сьогодні цей метод дослідження приносових пазух є основним.

3. Теплобачення (інфрачервона термографія).

4. Ехографія.

Термографія та ехографія приносових пазух мають ту перевагу, що вони належать до неіонізуючих методів променевої діагностики. Але, нажаль, їх інформативність відносно патології приносових пазух недо­статня.

5. СВЧ-радіометрія. Цей метод є різновидом термографії. Пере­вагою цього методу перед інфрачервоною термографією є можливість вимірювати температуру не тільки з поверхні тіла, але й на глибині 4—8 сантиметрів. Але самостійно цей метод використовують мало.

6. Комп'ютерна томографія та магнітна резонансна томогра­фія. Ці методи досить дорого коштують, тому їх використовують у складних для діагностики випадках.

7. Оптична риноскопія.

8. Пункція.

У ЛОР-практиці широко проводяться пункції верхньощелепної та лобної пазух. Ускладнення при проведенні пункцій виключно рідкі. До ускладнень пункції верхньощелепної пазухи відносять: 1 )кровотеча; 2)прокол через нижньо-орбітальну або передню стінку пазухи; 3)повітряна емболія судин мозку та серця. Іноді при промиванні верхньощелепної пазухи розчин вили­вається з кон'юнктивального мішка. Частіш за все це пов'язано з особливо­стями будови сльозо-носового каналу. В таких випадках канал, що йде від кон'юнктивального мішка, відкривається двома отворами: одним - в ніжній носовий хід, а другим - в верхньощелепну пазуху.

Найбільш грізним ускладненням пункції лобної пазухи є прокол моз­кової стінки пазухи та введення розчину у порожнину черепа.

Перелічені вище додаткові методи дослідження приносових пазух виконують і при гострих, і при хронічних синуїтах, а також при інших па­тологічних процесах у цій ділянці.

Лікування гострих синуїтів

Хворі на гострий синуїт потребують ліжкового режиму, а у важких ви­падках — стаціонарного лікування.

Лікування хворих на гострий синуїт включає такі заходи:

1. Протизапальна терапія. В якості стартових антибіотиків в лікуванні гострих синуїтів добре себе зарекомендували макроліди — кларитроміцин (клацид); напівсинтетичні пеніциліни — амоксицилін (амоксил-КМП), у тому числі захищені клавулановою кислотою — амоксицилін з клавулановою кислотою (енханцин, аугментін, амоксиклав); цефалоспорини — цефазолін, цефаклор (верцеф), цефтриаксон (офрамакс, цефтриаксон-КМП).

2. Використання судинозвужуючих засобів, які зменшують об'єм слизової оболонки носа та розширюють вивідні отвори пазух у порож­нину носа, що покращує евакуацію ексудату з пазух.

3. Секретолітики: синупрет, АЦЦ.

Комбінований препарат синупрет рослинного походжедження регулює секрецію, нор­малізує в'язкість слизу. Синупрет виявляє протинабрякову і протизапальну дії на слизову обо­лонку, цим самим відновлює дренаж та вентиляцію приносових пазух. Він нормалізує захисну функцію епітелію дихальних шляхів проти екзо­ та ендогенних пошкоджуючих факторів, сприяє позитивному впливу на імунну систему, має антивірусну дію, потенцює дію антибактеріальних препаратів.

Синупрет призначається внутрішньо тричі на день, по два драже, кур­сом на 1—2 тижні при гострих процесах у приносових порожнинах, до 3—4 тижнів — при хронічних поліпозно-гнійних, поліпозних процесах.

4. Симптоматична терапія: використання анальгетиків, жарознижу­ючих, серцевих та судинних препаратів.

5. Одонтогенні гайморити потребують санації причинного зуба.

6. Пункція приносових пазух. Перша пункція є одночасно діагностич­ною та лікувальною, подальші пункції — лікувальні. Широко використо­вується дренування пазух крізь пункційний отвір за допомогою поліетіленових трубок.

7. Фізіотерапевтичні процедури: на лицеві стінки приносових пазух призначають солюкс, УВЧ, ЛУЧ-2.

Останнім часом у зв'язку з визнанням значної ролі імунної системи слизових оболонок носа та приносових пазух все більшого значення у лікуванні гострих та хронічних синуїтів набувають імуномодулятори. Серед таких препаратів слід відмітити імуномодулятор місцевої дії — ІРС-19 .

В склад препарата входять лізати бактерій, що є основними збудни­ками інфекцій верхніх дихальних шляхів та ЛОР-органів. Завдяки впли­ву на специфічні та неспецифічні механізми імунного захисту слизової оболонки дихального тракту, препарат є ефективним не тільки при ліку­ванні захворювань носа та приносових пазух, але й запальних та алергічних процесах верхніх дихальних шляхів взагалі, тобто і при за­хворюваннях глотки і гортані. Препарат є також ефективним для профілактики післяопераційних ускладнень.

ІРС-19 випускається у формі назального спрея. Призначається при гострих захворюваннях 5 разів на добу протягом 2 тижнів. При хронічних захворюваннях та з метою профілактики — 2 рази на добу протягом 2—4 тижнів.

У більшості випадків при гострому синуїті достатнім є проведення консервативного лікування.

Показаннями до негайного хірургічного втручання при гострому си­нуїті є місцеві та загальні ускладнення: некротичний синуїт, абсцес або флегмона орбіти, внутрішньочерепний абсцес, менінгіт, сепсис. У цих випадках виконують фронтотомію, гайморотомію, а при необхідності через верхньощелепну пазуху вскривають ґратчастий лабіринт. Нерідко хірургічне лікування показане при одонтогенному гаймориті, що супроводжується остеомієлітом верхньощелепної кістки.