Тема2.Світовий ринок товарів і послуг

1. Міжнародна торгівля :сутність, структура, показники.

2. Теорії міжнародної торгівлі.

3. Сучасні теорії міжнародної торгівлі.

4. Зовнішньоторгівельна політика: сутність, види, основні інструменти.

5. Сучасна міжнародна торгова політика.

Питання1.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.

Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.

Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі.

Розрізняють торгівлю товарами і послугами.Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують наступні показники: 1) експорт;2) імпорт;3)торговельний баланс;4) загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот);5) загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг);6) товарна структура;3) географічна структура.

Експорт – це закупівля вироблених у країні товарів і послуг та вивіз їх за кордон з метою передачі у власність нерезидентам даної країни. Поняття «експорт» об’єднує (як у теоретичному, так і статистичному аспекті):

1) вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;

2) вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;

3) вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах та товарних біржах. Реекспортними є також операції щодо вивозу товарів з території вільних економічних зон та приписних складів.

Імпорт – це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнах. Наприклад, у 1998 році в Україну імпортовано товарів і послуг на загальну суму 16,11 млрд. дол. США (див. таблицю 2.2).

Під імпортом розуміють та статистично обраховують:

1) ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивозу з країни;

2) ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;

3) ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;

4) ввіз товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді.

Наприклад, ввіз рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.

Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до числа яких входить і надання інформації для статистичного обліку.

Митний облік експортно-імпортних вантажів – база статистичного обліку міжнародних товарних потоків.

Зауважимо, що в міжнародній практиці під експортом та імпортом розуміють винятково операції комерційного характеру. Поставки у вигляді допомоги, дарунків, що здійснюються на неповоротній основі, до вартості експорту та імпорту не включаються, а враховується окремо.

Торговельний баланс визначається як різниця між обсягом товарного експорту країни та товарного імпорту (показник зовнішньої торгівлі окремої країни, який для міжнародної торгівлі в цілому не використовується). Може бути додатнім чи від’ємним.

Зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту тієї чи іншої країни. Розрізняють вартісний та фізичний обсяги зовнішньої торгівлі.

Вартісний обсяг обраховується за певний проміжок часу в поточних цінах відповідних років з використанням поточних валютних курсів.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі розраховується в незмінних цінах і, відповідно, дозволяє здійснювати необхідні співставлення та визначити її реальну динаміку.

На відміну від обсягу зовнішньої торгівлі окремих країн, світовий товарообіг складається з суми тільки обсягів експорту всіх країн, виражених у доларах США

Головні тенденції еволюції світового ринку в умовах глобалізації:

- обсяги міжнародної торгівлі зростають швидше світового ВВП (наприклад, за другу половину ХХ ст. світовий ВВП у постійних цінах зріс у 6 разів, промислова продукція - у 7,4 рази, а товарний експорт - у 12,8 рази);

- головну роль у міжнародній торгівлі відіграють розвинені країни, на які в кінці ХХ ст. припадало більше 2/3 світового експорту, з якого понад 70% - це взаємний товарообіг;

- найбільш інтенсивними є товарні потоки між країнами ЄС, між Західною Європою і США, між США і Канадою, між Японією і США, Японією і Західною Європою;

- частка країн (враховуючи КНР), що розвиваються, у світовому експорті наприкінці ХХ ст. сягнула 27%, з яких на взаємну торгівлю припадало приблизно 35%, а решта орієнтувалася на розвинуті країни;

- країни Східної Європи не відіграють істотної ролі у світовій торгівлі, і після розпаду в 1991 р. Ради Економічної Взаємодопомоги вони переорієнтувалися на ринки розвинутих країн, насамперед ЄС.

Основні ознаки географічної структури сучасного світового ринку:

- у торгівлі між розвинутими країнаминайбільшим експортером та провідним імпортером є США.Найважливішими зовнішньоторговельними партнерами США є: в експорті - Канада, Мексика, Японія, а в імпорті - Канада, Японія, Китай. Однак питома вага США у світовій торгівлі поступово знижується. Сумарний експорт країн Європейського союзу (ЄС) наприкінці ХХ ст. більше ніж у 3 рази перевищив експорт США. Зняття торгових бар'єрів між країнами-членами Союзу стимулювало взаємну торгівлю, яка сягає більше 2/3 їхнього зовнішньоторговельного обігу. Питома вага Японіїу світовому експорті збільшилася з 1,3% (середина ХХ ст.) до 8,4% (кінець ХХ ст.). Наразі ця країна має одне з найбільших у світі активне сальдо торгового балансу, і навіть США в торгівлі з нею утримують дефіцитне сальдо (з кінця ХХ ст.);

- торгівля між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються,характеризується зменшенням питомої ваги торгових трансатлантичних відносин США із Західною Європою та зростанням ролі тихоокеанської торгівлі між США, Японією і країнами Східної й Південно-східної Азії, а також європейсько-тихоокеанських зв'язків;

- у торгівлі між країнами, що розвиваються, стрімко зростає експорт (перш за все промислової продукції) з азіатських "нових індустріальних країн" (НІС), а також з Китаю. За сумарним обсягом світового експорту Китай, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Сінгапур і Таїланд вже зрівнялися із США;

- частка країн з перехідною економікоюу кінці ХХ ст. у світовому експорті не перевищувала 5%. Головними зовнішньоторговельними партнерами цих країн були країни ЄС (у першу чергу ФРН) і США.

Основні ознаки товарної структури сучасного світового ринку:

- в експорті розвинутихкраїн вирішальну роль відіграють машини і устаткування, інформаційно-комунікаційні послуги;

- у більшості країн, що розвиваються,основна роль у вивозі належить сировині, паливу і продовольству. Багато з цих країн, взагалі залежать від експорту одного виду сировинної продукції (наприклад, майже 60% експортних доходів Гани приносять какао-боби, 89% експорту Замбії складає мідь, 60% експорту Колумбії - кава). Виняток становить група НІС, що спеціалізуються на експорті трудомістких, а останнім часом вже і наукоємних промислових товарів;

- близькі за структурою експорту до країн, що розвиваються, і країни з перехідною економікою. У найрозвинутішої з останніх - Російської Федерації - наприкінці ХХ ст. майже 1/2 експорту становили мінеральна сировина і паливо, приблизно 2/5 - чорні і кольорові метали, тоді як частка машин і устаткування - лише 1/10. На світовий ринок постачається понад 40% нафти, що добувається в країні, більше 30 % природного газу, більше 70% вироблених мінеральних добрив, майже 85% целюлози. Проте в імпорті переважають машини і устаткування (приблизно 35%) та продовольство (приблизно 15%).

Серед загальних тенденцій світового товарообігу виділяються зміни частки: продовольства, сировини і палива (з приблизно 2/3 в середині ХХ ст. до 1/5 - в кінці ХХ ст.); продукції обробної промисловості (зросла відповідно з 1/3 до 3/5); машин і устаткування (з 1/10 до приблизно 1/5); хімічної продукції (збільшення на половину з першої третини ХХ ст. до кінця ХХ ст.).

Основними наслідками світової економічної кризи 2007-2010 рр. щодо світового товарообігу стали: зменшення торговельної спеціалізації країн у високотехнологічних секторах економіки; послаблення конкурентоспроможності країн, що розвиваються, відносно розвинутих країн; зниження цін на паливно-енергетичні ресурси. Зовнішньоторговельний протекціонізм, демпінг, бар'єри на шляху руху капіталу не сприяли виходу світової економічної системи з рецесії. Найбільш перспективними антикризовими заходами на самітах С-20 названо створення умов для вільної торгівлі; розширення зон єдиних економічних просторів; спільне фінансування інвестиційних проектів в інфраструктурних галузях із зміцненням ролі державно-приватного партнерства; створення регіональних фінансових систем і зон; активізація співпраці національних банків з міжнародними фінансовими інститутами для фінансової підтримки торговельно-економічної інтеграції країн; створення регіональних антикризових фондів; посилення координації валютної, грошово-кредитної, фіскальної політики країн

Питання 2.

За теорією абсолютних переваг А. Сміта, країна повинна спеціалізуватися на виробництві та експорті тих товарів, у виготовленні яких вона має абсолютну перевагу порівняно з іншими країнами. Тобто кожній країні слід імпортувати товари, у виробництві яких переваги відсутні, а експортувати такі товари, виробництво яких є більш ефективним, а саме - на одиницю продукту витрачається менше праці порівняно з іншою країною - потенційним торговельним партнером. Розглянемо цю теорію на прикладі двох країн: Росії та України. Нехай у розрахунку на 1 трудодень у Росії збирають 1 т картоплі та 4 т цукрових буряків, а в Україні 800 кг картоплі та 4,5 т цукрових буряків. Тобто Росія має абсолютні переваги у виробництві картоплі, Україна - у виробництві буряків. У разі повної спеціалізації Україна спеціалізуватиметься на виробництві буряків, Росія - картоплі. Тоді за 1 день в Україні збиратимуть 9 т буряків, 4,5 т залишатимуть на внутрішньому ринку, а 4,5 т обмінюватимуть у росіян на 1 т картоплі. Таким чином, чистий виграш України складатиме 1000 кг - 800 кг = = 200 кг картоплі. Відповідно чистий виграш Росії складатиме 4,5 т - - 4 т = 0,5 т цукрових буряків.

За теорією порівняльних переваг Д. Рікардо кожна країна повинна спеціалізуватися на виробництві тієї продукції, у випуску якої вона має порівняльні переваги (менші порівняльні витрати).

Розглянемо спрощений приклад Д. Рікардо. Нехай виробництво 25 м тканини потребує 100 дн праці в Англії та 90 дн в Португалії, а виробництво 50 л вина - 120 дн праці в Англії та 80 дн - у Португалії. Як бачимо, абсолютні витрати виробництва тканин і вина в Англії (відповідно 100 / 25 і 120 / 50) вищі, ніж в Португалії (відповідно 90 / 25 і 80 / 50).

Порівняльні витрати виробництва тканин в Англії дорівнюють співвідношенню абсолютних витрат виробництва тканин і вина в Англії: (100 / 25):(120 / 50) = 5 / 3. Порівняльні витрати виробництва вина в Англії дорівнюють 3/5.

Порівняльні витрати виробництва тканин в Португалії дорівнюють співвідношенню абсолютних витрат виробництва тканин і вина в Португалії: (90 / 25):(80 / 50) = 9 / 4. Порівняльні витрати виробництва вина в Португалії дорівнюють 4/9.

Оскільки 4/9 < 3/5, то Португалія буде спеціалізуватися на виробництві вина й експортуватиме його в Англію. Переміщення праці та капіталу з виробництва тканин у виробництво вина дозволить Португалії завдяки обміну на вино отримати тканини з Англії, витративши лише 80 дн праці, а не 90, тобто зекономити 10 дн.

Оскільки 5/3 < 9/4, то Англія буде спеціалізуватися на виробництві тканин і експортуватиме їх у Португалію. Переміщення праці та капіталу з виробництва вина у виробництво тканин дозволить Англії завдяки обміну на тканини отримати вино з Португалії, витративши 100 дн праці, а не 120, тобто зекономити 20 дн.

Отже, в умовах вільної міжнародної торгівлі виграють не тільки країни, що мають абсолютні переваги (менші абсолютні витрати), але й країни, що мають порівняльні переваги (менші порівняльні витрати).

Теорія порівняльної наділеності факторами Хекшера-Оліна (факторних переваг)- країни експортують продукти інтенсивного використання надлишкових факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних факторів виробництва. Країни, що володіють великим капіталом, мають експортувати капіталомісткі товари та імпортувати трудомісткі.

Розглянемо теорію Хекшера-Оліна на прикладі США та Англії. Для США надлишковим фактором виробництва є земля, дефіцитним - праця, для Англії - надлишковим є праця, а дефіцитним - земля. Виробництво зернових потребує інтенсивного використання землі і відносно незначного використання праці, а виробництво тканин - інтенсивного використання праці і незначного землі. Таким чином, відповідно до теорії Хекшера-Оліна, США будуть спеціалізуватися на виробництві зернових (у прихованому вигляді експортуватимуть землю, імпортуватимуть працю), Англія - на виробництві тканин (у прихованому вигляді експортуватимуть працю, а імпортуватимуть землю).

У середині 50-х рр. відомий американський економіст Василь Леонтьєв емпірично перевірив основні положення теорії Хекшера-Оліна і дійшов парадоксальних висновків. Використавши модель міжгалузевого балансу "витрати-випуск", побудовану на основі даних про економіку США за 1947 р., В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважали відносно трудомісткі товари, а в імпорті - капіталомісткі. Враховуючи, що в перші повоєнні роки у США, на відміну від більшості їхніх торговельних партнерів, капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заробітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат явно суперечив тому, що передбачала теорія Хекшера-Оліна, і тому отримав назву "парадокс Леонтьєва". Подальші дослідження підтвердили наявність цього парадоксу у повоєнний період не лише для США, але й для інших країн (Японії, Індії тощо).

Парадокс В. Леонтьєва:трудомісткі країни експортують більш капіталомістку продукцію, а капіталомісткі - трудомістку.

Неодноразові спроби пояснити такий парадокс дали змогу розвинути та збагатити теорію Хекшера-Оліна завдяки врахуванню додаткових обставин, які впливають на міжнародну спеціалізацію, зокрема таких:

- неоднорідність факторів виробництва, перш за все робочої сили, яка суттєво відрізняється за рівнем кваліфікації. У зв'язку з цим в експорті промислово розвинутих країн може відображатися відносна надлишковість висококваліфікованої робочої сили і спеціалістів, у той час як країни, що розвиваються, експортують продукцію, яка потребує значних затрат неквалі-фікованої праці;

- значна роль природних ресурсів, що, як правило, використовуються у виробничому процесі тільки в поєднанні з великою кількістю капіталу (наприклад, у галузях добувної промисловості). Це певною мірою пояснює те, що експорт із багатьох країн, що розвиваються, і мають великі запаси природних ресурсів, капіталомісткий, хоча капітал у цих країнах і не є відносно надлишковим фактором;

- вплив на міжнародну спеціалізацію зовнішньоторговельної політики уряду. Ця політика може обмежувати імпорт і стимулювати розвиток внутрішнього виробництва та експорт продукції тих галузей, де інтенсивно використовуються відносно дефіцитні фактори виробництва.

Питання3.

Теорія життєвого циклу товару

За теорією "циклу життя товару" Ч. Киндельберга, Р. Вернона, Л. Уелса, в міру стандартизації технології виробництва випуск технологічно складних товарів, через виникнення порівняльних переваг (низька заробітна плата), переміщується в країни з нижчим рівнем доходів.

Виділяють чотири етапив життєвому циклі товару:

1) створення технологічно складних товарів у країнах з більшим рівнем доходів і подальший їх експорт за кордон;

2) уповільнення експорту, розвиток виробництва цих товарів у країнах з низьким рівнем доходу, що отримують порівняльні переваги через низьку заробітну плату;

3) зростає виробництво цих товарів у країнах з нижчим рівнем доходу, вони отримують статус чистих експортерів;

4) країни з більшим рівнем доходу стають чистими імпортерами зазначених товарів (переваги в розвитку технологій нижчі від переваг більш низької заробітної плати) і одночасно починають виробляти якісно новий продукт.

Теорія конкурентних переваг М. Портера показує залежність конкурентоспроможності країни на світовому ринку від певних параметрів. На конкурентоспроможність нації впливають:

1) факторні умови- конкурентні переваги країни залежать від рівня забезпеченості факторами виробництва певної кількості та якості;

2) умови попитуна внутрішньому ринку - стан внутрішнього ринку у взаємозв'язку з потенційними можливостями зовнішнього ринку вирішальним чином впливає на підприємницьку ситуацію. Тут важливо відзначити й національні особливості (економічні, культурні, освітні, етнічні, традиції й звички), які впливають на вихід фірми за кордони країни. Підхід М. Портера передбачає пріоритетне значення вимог внутрішнього ринку для діяльності окремих компаній;

3) рівень розвитку обслуговуючих галузей та близьких галузей і виробництв- забезпеченість відповідним обладнанням, існування тісних контактів з постачальниками, комерційними та фінансовими структурами сприяє підвищенню конкурентоспроможності;

4) стратегії фірми та конкурентна ситуація - ринкова стратегія та організаційна структура фірм, які передбачають необхідну гнучкість, і достатня конкуренція на внутрішньому ринку є серйозними стимулами для успішного включення в міжнародну торгівлю;

5)роль уряду- державна підтримка експортних галузей, надання їм пільгового кредитування та оподаткування, розвиток конкурентного середовища в країні тощо;

6) випадкові обставини- зміни умов інвестування, інновації, природно-кліматичні умови, що призводять до коливань витрат виробництва національної продукції щодо світового рівня.

Враховуючи той факт, що охорона довкілля стала ключовим моментом у розвитку багатьох національних економік, а показники екологічної ефективності виробництва і споживання ввійшли до складу основних характеристик товарів, стратегія конкурентоспроможності національної економіки може трансформуватися. До її складу, поряд із класичними детермінантами, які відокремив М. Портер, доцільно долучити ще одну - так звану"екологічну детермінанту"

Успішна реалізація стратегії конкурентоспроможності залежатиме від повноти використання товаровиробниками їхніх конкурентних переваг.

Забезпеченість факторами виробництва. Вирішальна роль належить науково-технічному і виробничому потенціалу, наукоємним галузям, розвинутій інфраструктурі промислових економічних районів. Перевага надається висококваліфікованій робочій силі, високо-технологічним галузям виробництва товарів.

Параметри внутрішнього попиту.Саме зростання внутрішнього попиту впливає не тільки на ситуацію на внутрішньому ринку, а й на динаміку експортно-імпортних операцій. Внутрішній попит, у свою чергу, стимулює інновації і поліпшення якості продукції.

Наявність конкурентоспроможних галузей-постачальників. Високий ступінь ресурсоємності виробництва, з одного боку, і монополізованість ринку постачання ресурсів - з іншого, - ось ті чинники, які негативно впливають на ефективність використання ресурсів у процесі виробництва, у тому числі і природних. Лібералізація економічних відносин у цій сфері діяльності може певною мірою виправити становище.

Особливості національної стратегії.Економічне зростання, як правило, створює сприятливі передумови для пом'якшення митної політики: зниження тарифів; зміни митних процедур, процедур стандартизації і сертифікації продукції відповідно до міжнародних стандартів і правил; забезпечення конкуренції через відмову від дискримінаційного протекціонізму, зокрема субсидування експорту і обмеження імпорту; зменшення ролі держави в регулюванні економіки.

Забезпечення екологічної безпекидосягається завдяки урахуванню екологічних інтересів у всіх сферах діяльності, реалізації широкого кола екологічних, економічних, політичних, технічних, інституційних та інших заходів. Удосконалення взаємозв'язків, що виникають у системі "торгівля - суб'єкт господарювання - довкілля", можливе на основі принципів екологічного захисту через торговельні механізми.

Питання 3

Зовнішньоторгова політика держави - це система загальнодержавних заходів, спрямованих на оптимізацію торговельного та платіжного балансів країни.

Головні напрямки зовнішньоторгової політики держави:

- протекціонізм- державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання інструментів тарифного і нетарифного регулювання;

- фритредерство- політика вільної торгівлі та обмеження втручання держави в зовнішньоторговельну діяльність.

Інструментиторгової політики:

- митні тарифи -систематизований перелік митних ставок, що нараховуються при експорті або імпорті товару;

- імпортні квоти- кількісне обмеження обсягів імпорту на певний період;

- ліцензування- регулювання зовнішньої торгівлі за рахунок надання державними установами дозволу на експорт або імпорт товару у певному обсязі;

- "добровільне" обмеження експорту- кількісне обмеження експорту, визначене обов'язками одного з партнерів в обмеженні експорту, встановленого міжурядовими угодами про впровадження квот на експорт товару;

- дискримінація імпорту в межах митного союзу- диференціація торговельних обмежень для країн-учасниць митного союзу та інших країн;

- експортні субсидії- державні виплати, спрямовані на підтримку національних експортерів;

- антидемпінгове регулювання- заборона необгрунтованого зменшення цін нижче від рівня світових (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Інструменти зовнішньоторгової політики

Методи		Інструменти торгової політики	Регулювання
Тарифні		Митний тариф Тарифна квота	Експорт Експорт	Імпорт Імпорт
Нетарифні	Кількісні	Квотування Ліцензування "Добровільні обмеження"	Експорт Експорт Експорт	Імпорт Імпорт Імпорт
	Прихованогопротекціонізму	Державні закупки Технічні бар'єри Податки та збори	Експорт Експорт	Імпорт Імпорт Імпорт
	Фінансові	Субсидії Кредитування Антидемпінг	Експорт Експорт Експорт	Імпорт Імпорт