1)Група абсолютних показників:
- обсяг експорту та обсяг імпорту капіталу;
- чистий експорт капіталу, розрахований як різниця між експортом та імпортом;
- чистий приплив капіталу - це різниця між обсягом надходження грошових коштів із-за кордону (через позики і продаж іноземним інвесторам фінансових активів) та обсягом вивозу капіталу у формах позик іноземним позичальникам чи купівлі фінансових активів зарубіжних емітентів;
- кількість підприємств в країні, утворених за участю іноземного капіталу;
- величина зовнішньої заборгованості;
2) Група відносних показників:
- коефіцієнти експорту / імпорту капіталу, які відображають частку експорту / імпорту капіталу у ВВП країни;
- коефіцієнт, що відображає частку іноземного капіталу у внутрішніх потребах у капіталовкладеннях;
- обсяг залучених іноземних інвестицій на душу населення;
- частка продукції спільних підприємств у ВВП тощо;
3) група структурних показників, що відображають МРК через співвідношення його основних форм відповідно до критеріїв класифікації;
4) група динамічних показників, яку утворюють базисні та ланцюгові темпи росту і приросту абсолютних, відносних і структурних показників МРК за певний проміжок часу.
Окреме місце в цій системі посідає показник "міжнародна інвестиційна позиція країни (МІП)", що надається у мільйонах доларів США і включає всі операції з МРК. Основні компоненти МІП групуються за вимогами та зобов'язаннями країни і містять інформацію про обсяги прямих, портфельних та інших інвестицій, а також обсяги резервних активів країни, скоригованих з урахуванням динаміки курсової різниці та переоцінки активів на протязі року. Кумулятивним підсумком вона відображає співвідношення активів, якими володіє країна за кордоном, та активами, якими володіють іноземці в країні.
МРК здійснюється переважно через акумулятивно-розподільний механізм міжнародного фінансового ринку (до 70% операцій). Інша частка операцій відбувається позаринковим обігом шляхом прямого внутрішньофірмового перерозподілу вільних фінансових ресурсів між філіями та дочірніми компаніями у різних країнах світу, або по каналах міжнародної гуманітарної допомоги.
Питання 2 .
Підприємницький капітал рухається в міждержавному просторі у формі інвестицій. У широкому розумінніміжнародними є ті інвестиції, реалізація яких передбачає взаємодію економічних суб'єктів різних країн,резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни (рис. 9.1).
З країни базування здійснюється експорт капіталу. Вона є місцем перебування інвестиційного суб'єкта (для фізичної особи - це країна громадянства, для юридичної - країна реєстрації). Інвестування капіталу, його безпосереднє вкладення здійснюється у приймаючій країні.
Міграція підприємницького капіталу обов'язково має характеризуватися такими ознаками:
1) безпосередня організація та участь у виробничому процесі за кордоном;
2) довгостроковий характер вкладення грошових, фінансових та / або матеріальних активів;
3) перерозподіл власності між резидентами та нерезидентами конкретної країни;
4) цільова функція - повний контроль над об'єктом інвестування,отримання підприємницького прибутку та дивідендів.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах, що класифікують за окремими ознаками.
1. За об'єктами вкладеннявиділяють реальні та фінансові інвестиції. Реальні інвестиції- це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності тощо), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, "ноу-хау", технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та ін. документація тощо). Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.Фінансові інвестиції - вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї тощо.
2. За способом участі в інвестиційному процесівиділяють прямі та непрямі інвестиції. Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об'єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії. Непрямі інвестиції - це інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об'єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів.
3. Залежно від форми власності інвесторіврозрізняють іноземні та спільні інвестиції. Іноземні інвестиції - вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами, наднаціональними міжнародними інвестиційними інститутами. Спільні інвестиції - вкладення, що здійснюються суб'єктами цієї країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) - це вкладення капіталу з метою отримання підприємницького прибутку (доходу), зумовлені довгостроковим економічним інтересом і забезпечують контроль інвестора над об'єктом інвестування.
Прямі іноземні інвестиції (foreign direct investment,FDI) - це придбання резидентами країни реальних активів за кордоном, що містять управлінський контроль над національним господарюючим суб'єктом з боку господарюючого суб'єкта іншої країни. Завдяки ПІІ надлишкові капітали однієї країни стають доступними іншим країнам, в яких вони можуть працювати з більшою ефективністю. Крім того, ПІІ відіграють роль механізму передачі певних прогресивних технологій і методів роботи з розвинутих країн до країн, що розвиваються.
Прямі інвестиції - основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. За визначенням МВФ, прямі іноземні інвестиції існують у тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш ніж 25% статутного капіталу акціонерного товариства (згідно з американським законодавством - не менше 10%, у країнах Європейського Союзу - 20-25%, у Канаді, Австралії і Новій Зеландії - 50%).
Слід розрізняти поняття "ввезення капіталу" та "іноземні інвестиції".Якщо ввезення капіталу - це періодичний приплив іноземного капіталу, то іноземні інвестиції - загальна сума накопиченого іноземного капіталу в національній економіці за певний період.
Країна, в якій розташовується компанія, що інвестує капітал, називається країна базування (країна-експортер),а країна, де знаходиться компанія, в яку інвестують, називається приймаюча країна (країна-реципієнт, країна-імпортер).
Серед країн базування виділяють такі групи: переважно експортери капіталу; ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу; нетто-імпортери.
При винесенні виробництва за кордон компанія порівнює альтернативні варіанти виробництва й реалізації одного і того ж продукту на національній території та за її межами. Прибутковість прямих іноземних інвестицій безпосередньо порівнюється з прибутковістю капіталу в країні базування інвестора.
Головними складовими мікроекономічної стратегіїздійснення ПІІ є:
- зниження капітальних витрат та ризику для функціонування нових потужностей;
- доступ до нових джерел сировини або нової виробничої бази;
- розширення діючих виробничих потужностей;
- реалізація переваг дешевих факторів виробництва;
- можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності виробництва, пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;
- існування митних бар'єрів, які заважають ввезенню товарів і, тим самим, підштовхують зарубіжних постачальників до ввезення капіталу для проникнення на ринок тощо.
Для країни базуванняпривабливість ПІІ зумовлена тим, що:
- імпорт прямих інвестицій призводить до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології й управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;
- з'являються не тільки нові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються вже існуючі ресурси;
- прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;
- стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);
- підвищуються попит та ціни на місцеві фактори виробництва;
- збільшуються надходження в бюджет у вигляді податків на діяльність міжнародних підприємств;
- при залученні інвестицій з'являється можливість використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок тощо.
Для країн з перехідною економікою залучення іноземних інвестицій є важливим у контексті структурних реформ і економічного зростання.
Негативні наслідки прямого іноземного інвестування:
- імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку, як правило, перевищує величину первинних капіталовкладень;
- цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдаться уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів;
- іноземні інвестори можуть укладати в угоди з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше - монополю), яка не зацікавлена "збивати ціни". Вони також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та іноземній валюті;
- суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях, тому результатом їх функціонування дуже часто є трансформація галузевої структури приймаючої країни в сировинно-периферійну;
- нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може посилити соціальне розшарування, маргиналізацію країни та її громадян.
Зростаюча відкритість країн світу прямим іноземним інвестиціям є важливою рисою економічної глобалізації. На початку ХХІ-го ст. частка ПІІ в загальній структурі руху капіталів становить 30%. Проте потоки ПІІ розподіляються у світі досить нерівномірно. З одного боку, у 1990-х рр. зафіксовано значне зростання ПІІ з розвинутих країн у країни, що розвиваються. Так, у 1991-2000 рр. вони збільшилися з 35,7 до 178 млрд дол. США і майже у 5 разів перевищили допомогу розвинутих країн країнам третього світу. З іншого боку, міжнародні експерти зазначають, що прямі іноземні інвестиції значною мірою залишаються сконцентрованими в межах розвинутого світу, що є ще одним свідченням нерівномірності економічного розвитку.
Прямі інвестиції за джерелом походження відповідно до системи національних рахунків (СНР) ООН набирають такі форми:
- первинні вкладеннякомпаніями за кордон власного капіталу (поглинання чи злиття компаній, створення спільних підприємств, філій, дочірніх та асоційованих компаній, придбання пакетів акцій розміром понад 10%);
- реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не переводиться прямому інвесторові, а залишається на території приймаючої країни);
-внутрішні корпоративні переказиу формі кредитів та трансфертів між прямим інвестором (головною компанією) та філіями, асоційованими й дочірніми компаніями.
Методи інвестування:
- розвиток контрактних форм співробітництва;
- створення власних зарубіжних фірм;
- злиття і придбання підприємств.
До контрактних (неакціонерних) формПІІ належать експорт-імпорт товарів та послуг; ліцензування; франчайзинг; контракти на управління; підрядне виробництво; "проекти під ключ".
Привабливістьконтрактних форм інвестування полягає у тому, що вони здатні захистити активи фірм. Недоліки:втрата контролю; можливе неадекватне використання ліцензій; можуть породжувати майбутніх конкурентів. Тому, набуваючи досвіду, фірми збільшують свою безпосередню участь у міжнародних операціях через поширення інвестиційної діяльності, головним чином, через створення власних зарубіжних фірм та спільних підприємств.
Власні зарубіжні фірми творюються за кордоном у вигляді дочірньої компанії, асоційованої (змішаної) компанії, філії (відділення), спільного підприємства.
- Дочірня компанія (subsidiary)- реєструється як самостійна компанія і має статус юридичної особи з власним балансом. Контролює її материнська компанія, яка володіє частиною акцій або всім капіталом.
- Асоційована (змішана) компанія (associate)- відрізняється від дочірньої меншим впливом материнської фірми, якій належить суттєва, але не основна частина акцій. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше половини акцій, називають компаніями переважного володіння; якщо 50 % - іноземному інвестору і 50% - місцевому, -компаніями однакового володіння;якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій, - змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.
- Відділення (branch)- не є самостійними компаніями та юридичними особами і на всі 100% належать батьківській фірмі. Відділення можуть мати форму представництва головної компанії за кордоном, партнерства, у тому числі і з місцевими підприємцями, рухомого майна (кораблі, літаки, нафтові платформи), що належить головній компанії і функціонує за кордоном не менше 1 року.
- Спільне підприємництво(СП) - це діяльність, яка базується на співробітництві з підприємцями, підприємствами й організаціями країни-партнера та їхньому спільному розподілі доходів та ризиків від цього співробітництва; це організаційно-правова форма поєднання зусиль партнерів різних країн з метою здійснення спільної підприємницької діяльності. Переваги СП- реальний спосіб функціонування на ринках країн, в яких заборонена або обмежена діяльність іноземних фірм без участі місцевого партнера; можливості об'єднання капіталів, отримання пільг й переваг місцевого партнера; можливості швидкого пристосування, розуміння місцевого середовища за допомогою місцевого партнера; можливості мінімізувати ризик за умов мінливої політичної та економічної ситуації в різних країнах, загострення конкуренції на світових ринках. Недоліки СП- зіткнення інтересів партнерів; суперечності поєднання двох і більше корпоративних культур тощо.
Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., крім залучення готівкових грошей або банківських позик для здійснення угод про злиття та / або поглинання, почали масово використовувати випуск нових акцій замість тих, що були до злиття, обмін акціями і корпоративними боргами, фонди венчурного капіталу.
Все більшого поширення серед компаній різних країн здобувають стратегічні альянси - довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють кожній з них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати.
Цілі у стратегічних альянсів різні, але частіше всього - це об'єднання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл ризиків. Поширені альянси в таких галузях: автомобільна, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна.
Основні причиниформування стратегічних альянсів: отримання доступу до ринків партнерів, використання нових технологій, скорочення часу для нововведень.
Питання 3
Інвестиційна діяльність на міжнародному рівні напряму пов'язана з експансією транснаціональних корпорацій, які почали активно виносити певні ланки виробничого циклу та маркетингу за кордон з метою скорочення виробничих витрат і знаходження нових ринків збуту.
Міжнародна корпорація - форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу. Домінують такі види міжнародних корпорацій. Транснаціональна корпорація(ТНК) - корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах. Багатонаціональна корпорація(БНК) - її головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах. У сучасних умовах більше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія корпорації, а глобальний характер її діяльності, інвестування й отримання прибутку.
Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування - 206 тис. Річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн дол. наприкінці 90-х рр. ХХ ст. (для порівняння: у 1980 р. він становив лише 3 трлн дол.). Транснаціональними корпораціями контролюється 50-60% світової торгівлі, 80% патентів на нову техніку і технологію, 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинутих країн. На внутрішньо фірмові операції ТНК приходиться приблизно 1/3 світової торгівлі. На їх підприємствах зайнято приблизно 50 млн. чол., або кожен 10-й зайнятий у розвинутих країнах та країнах, що розвиваються.
Основні риси ТНК:інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; величезний матеріальний і фінансовий потенціал; можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; є багатоно-менклатурними фірмами, діяльність яких дуже диверсифікована; їм притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.
Критеріями,за якими визначають міжнародний статус компанії, є питома вага продажів за межами країни базування, обсяги закордонних активів та їхня частка в загальних активах. Однак в економічній літературі всі великі компанії, що володіють значними потужностями, здійснюють прямі капіталовкладення і стратегічні інтереси за кордоном, називають ТНК.
ПеревагиТНК:
- доступ до додаткових джерел засобів виробництва;
- уникнення митних бар'єрів;
- долання обмеженості внутрішнього ринку країни базування;
- використання відмінності в економічному становищі країн за рахунок швидких господарських маневрів із зосередженням виробництва в країнах з дешевою сировиною і низькою оплатою праці;
- одержання більш високого прибутку в країнах з низьким рівнем оподаткування;
- оптимізація виробничих і збутових програм у специфічних умовах національних ринків;
- маніпулювання балансами закордонних філій з підпорядкуванням політики доходів і витрат інтересам центральної штаб-квартири.
Різновиди прямих інвестицій ТНК залежно від суті вкладання коштів:
1. Прямі інвестиції "зеленої зони" (greenfield FDI) здійснюються як будівництво підприємства "під ключ". За останні роки цей вид становить менше 20% від усього обсягу прямих іноземних інвестицій. Оплата таких інвестицій здійснюється переважно готівковими грошима.
2. Трансграничні злиття і поглинання (cross-bordermergersandacquisitionsM&A). Увипадкутрансграничногозлиттяфункціїуправлінняактивамийопераціямипередаютьсявідколишньоїнаціональноїкомпаніїдоіншої (закордонної) компанії, причомупершакомпаніястаєдочірньоюкомпанією / філієюкомпанії, щозробилапоглинання. Трансграничні злиття і поглинання становлять понад 80% обсягу ПІІ у світі. Однак існує якісна відмінність між застосуванням цього виду ПІІ країнами-"донорами". Так, майже 100% прямих інвестицій у розвинуті країни здійснюється у формі злиттів і поглинань, водночас для країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою ця цифра становить не більше 40%, а інші інвестиції - це інвестиції "зеленої зони", тобто будівництво "під ключ". Сучасні тенденції у розвитку ТНК:
- втрата панування американських ТНК та посилення позицій японських і західноєвропейських ТНК;
- посилення взаємозалежності, економічних зв'язків та інтересів розвинутих країн;
- посилення позицій нових індустріальних країн та їх ТНК, що загострює конкурентну боротьбу у транснаціональному бізнесі.
Позитивні наслідкидіяльності ТНК: приплив капіталу; залучення технологій; розвиток виробництва; забезпечення зайнятості.
Негативнінаслідки: можлива однобічна спеціалізація національного виробництва, спеціалізація на добувних галузях промисловості, екологічно шкідливому виробництві; вивіз капіталів і прибутків з країни, що приймає.
Шляхи протидіїнегативним сторонам іноземного інвестування: прийняття міжнародного кодексу поводження транснаціональних корпорацій, зміцнення й удосконалення національного законодавства щодо інвестицій, розробка взаємних договорів між країнами, що регулюють порядок інвестування, захист іноземних інвестицій тощо.
Питання 4.
Визначенняефектів ПІІздійснюється за допомогою простої графічної моделі (рис. 9.8, 9.9). Припущення моделі аналізу ефектів ПІІ такі: кожна країна виробляє єдиний товар; обсяг виробництва в кожній країні визначається використанням двох факторів - капіталу та праці при незмінній віддачі від масштабу; існує ринок досконалої конкуренції; діє закон спадної граничної продуктивності факторів виробництва; збільшення одного з факторів виробництва призводить до зростання граничного продукту іншого фактора; відсутня амортизація капіталу; відсутні податки; рівень технологій у кожній країні є заданим і постійним; суспільне багатство кожної країни визначається її національним продуктом.
На першому етапіаналізу будемо вважати, що міжнародний рух капіталу між двома країнами А і В відсутній, тобто уряди обох країн проводять політику, спрямовану на захист національної економіки від зовнішньоекономічного впливу.
На другому етапі аналізу рух капіталу між країнами здійснюватиметься вільно, тобто без будь-яких обмежень, і не супроводжуватиметься трансакційними витратами.
На першому етапі(рис. 9.8) країни володіють різним за обсягом капіталом і мають неоднаковий рівень процентної ставки.
Країна А володіє більшим за обсягом капіталом К0А, який забезпечує віддачу на рівні і0А. За відсутності амортизації норма прибутку на капітал дорівнює реальній процентній ставці. Низька процентна ставка є закономірним наслідком збільшення великого обсягу капіталу при зменшенні обсягу граничного продукту.
У країні В обсяг капіталу порівняно невеликий (К0В), він є дефіцитним ресурсом і дає значно більший прибуток. Рівень процентної ставки дорівнюєі0В.
тання національного продукту перекриє зниження обсягу внутрішнього продукту країни. Таким чином, національний продукт країни А в цілому зросте на к (р - (£+Ь)= к).
Національний продукт країни В також зросте, але лише на величину, що відповідає площі фігури п. Це пояснюється тим, що із загального приросту внутрішнього продуктуп + р,обсяг р "виїде" за кордон як доход іноземних інвесторів.
Наведена графічна модель переконливо свідчить, що обидві країни отримають зиск від міжнародного переміщення капіталу: країна А підвищить своє багатство нак,а країна В - на п. Як наслідок, світовий ВВП збільшиться за рахунок більш ефективного перерозподілу і використання факторів виробництва. Міжнародні потоки капіталу, спрямовуючись туди, де реалізація інвестиційних проектів забезпечує більшу віддачу, створюють важливе джерело отримання виграшу кожним з партнерів з міжнародного руху капіталу.
