- •1. Поняття й сутність фінансів. Фінансові потоки.
- •2. Роль фінансів у процесі розширеного відтворення.
- •3. Функції фінансів
- •4. Фінанси як економічна категорія в системі соціально-економічних категорій.
- •5. Державна політика в сфері фінансів.
- •6. Моделі фінансових відносин у суспільстві.
- •7. Фінансовий механізм і його роль у реалізації фінансової політики держави.
- •8. Сутність і структура фінансової системи України.
- •10. Організаційна структура фінансової системи України.
- •9. Внутрішня побудова фінансової системи України.
- •11. Централізовані та децентралізовані фінанси в структурі фінансової системи.
- •12. Способи мобілізації державних доходів.
- •13. Державні витрати, їх розподіл за ланками фінансової системи.
- •14. Сутність і функції фінансового ринку.
- •15. Структура фінансового ринку.
- •16. Учасники фінансового ринку та їх функції.
- •17. Сутність та призначення бюджету держави.
- •18. Бюджетний устрій та бюджетна система України.
- •19. Сутність і види податків.
- •20. Функції податків.
- •21. Загальнодержавні фонди цільового призначення.
- •22. Державний кредит і державний борг.
- •23. Сутність фінансів підприємств, їх функції і характеристика.
- •24. Фінансові відносини суб’єктів господарювання.
- •25. Методи організації фінансової діяльності підприємств.
- •26. Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування.
- •27. Формування фінансових результатів діяльності суб’єктів господарювання.
- •32. Зміст і призначення страхування. Об’єкти страхових правовідносин.
- •33. Способи здійснення страхування.
- •34. Учасники (суб’єкти) страхових відносин.
- •35. Сутність і структура міжнародних фінансів.
- •36. Фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інститути.
- •Поняття й сутність фінансів. Фінансові потоки.
22. Державний кредит і державний борг.
Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.
Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.
Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.
У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит).. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.
Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.
Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмітною рисою банківського кредитування суб’єктів господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвит ку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.
Державний борг — це сума заборгованості за всіма борговими зобов’язаннями держави, відсотки за нею і невиконані фінансові зобов’язання держави перед суб’єктами економіки.
Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.
поділ державного боргу на внутрішній і зовнішній здійснюється залежно від того, в якій валюті номіновано зобов’язання — в іноземній чи в національній. Тому внутрішній борг — це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, а зовнішній борг — сукупність зобов’язань держави перед нерезидентами (незалежно від того, в чиїй національній валюті номіновано зобов’язання).