22. Пряме і переносне значення слова. Основні типи лексичних значень слів.

Прямим називається таке значення слова, яке безпосередньо вказує на предмет, ознаку, процес і є його основною номінацією на сучасному етапі розвитку мови.

Переносне значення – це одне із значень полісемантичного слова, що співвідносне з прямим і з'явилося внаслідок перенесення найменування одного предмета на інший завдяки функціонально-асоціативним зв'язкам, які їх об'єднують. Переносне значення слова є джерелом полісемії.

Традиційно розрізняють такі типи переносних значень, як метафора, метонімія, синекдоха.

Метафора (від грец. тешркога — перенесення) — це тип переносного вживання

слова, що грунтується на подібності тих або інших ознак. Найчастіше відбуваються

метафоричні перенесення ознак, властивостей предметів на істоти і навпаки,

Метафора може бути побудована на:

1) подібності форми.

2) подібності кольору

3) подібності властивості:

4) подібності вияву почуття

5) схожості поведінки, способу дії:

Метафора може ґрунтуватися і на основі вражень та оцінки будь-чого:

На основі метафоризації в художньому мовленні створюються мовні образи:

Метонімія (від грец. теЮпітіа — перейменування) — це перенесення назви з

одного класу предметів або назви одного предмета на інший, які межують, пере¬

бувають між собою в органічному зв’язку.

Може переноситися:

1) назва приміщення — на людей у ньому:

2) назва матеріалу — на виріб з нього:

3) назва дії — на результат:

4) предмет, що вивчається, — на галузь науки:

5) назва заходу — на її учасників:

6) назва емоційного стану — на його причину

7) ім’я автора — на його продукцію:

8) назва об’єкта — на препарат:

9) назва предмета — на те, що в ньому міститься:

10) назва ознаки, властивості — на її носія:,

Синекдоха (від грец. ьпеМоске — співпереймання) — це тип перенесення назви

частини на назву цілого і навпаки.

Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне.

Первинне номінативне значення — значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинне номінативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певному етапі розвитку мови, воно протягом тривалого часу зберігається майже незмінним. Особливо це стосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько, син, око, рука, сонце, дощ, сніг, дерево, квіти, теплий, широкий, синій, думати, іти, я, ти та багато інших, означають тепер те саме, шо й колись, у давні часи.

У процесі розвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати й інших, похідних номінативних значень. Наприклад, слово теплий первісно, очевидно, означало лише температуру, середню між гарячою і холодною: тепла вода, теплий дощ, тепле повітря, тепле проміння сонця. Потім це слово стало вживатися й стосовно тих предметів, які добре зберігають тепло, наповнені теплом {тепла хата, теплий будинок), добре захищають від холоду, зігрівають (теплий одяг, тепла хустка). А згодом це значення приємності, комфортабельності поширилося й на стосунки між людьми і стало означати «такий, що виражає доброзичливе ставлення, прихильність, приязнь» (тепла зустріч, тепле слово, теплий погляд, теплі почуття).

Фразеологічне значення — значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь; в іншому поєднанні (скажімо, «каре волосся», «карий плід каштана») це слово позбавлене будь-якого змісту.

Слово в реченні може поєднуватися з іншими словами без урахування зв'язків, що існують між предметами і явищами в об'єктивній дійсності. Тоді воно набуває невластивого йому значення, яке сприймається лише в певному контексті: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах), п'яно гойдали головами соняшники (Ю. Му шкетик), / вродиться така шарманка (Григорій Тютюнник). Таке значення слова називається контекстуальним. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної — позитивної чи негативної — характеристики особи, предмета, явища.

23. Основний і побічний наголоси у багатоскладових складних словах. Логічний, емфатичний і фразовий наголоси. Аналіз словника наголосів української мови М. І. Погрібного.- К., РШ,1964.

Більшість слів нашої мови має один наголос — основний. У склад¬них і складноскорочених словах, крім основного, виділяють ще додат¬ковий, або побічний наголос. вищезгаданий, мимоволі, двадця¬тип’ятитисячний.

Наголос буває:

•словесний (у словах) — виділення од¬ного зі складів слова за допомогою посилення голосу;

•логічний (у реченні) — виділення посиленням голосу в реченні най¬важливішого за змістом слова;

•емфатичний (виразовий) — харак¬теризує не смислове, а емоційне значення слова (наголос емоції).

Словесний наголос В українській мові словесний наго¬лос динамічний, вільний і рухомий. Словесний наголос В українській мові словесний наго¬лос динамічний, вільний і рухомий.

Наголос називають динамічним (силовим), бо наголошений склад звучить сильніше, виділяється біль¬шою напруженістю артикуляції.

Український наголос кваліфі¬кують як вільний (різномісцевий), бо він постійно не закріплений за пев¬ним складом, як, скажімо, у фран¬цузькій мові (наголос завжди на ос-танньому складі), чеській та естон¬ській (на першому складі), польській (на передостанньому).

Отже, в одних словах він може бу¬ти на першому складі (Сумщина, по¬значка, високо, широко, глибоко), в інших — на другому (навчання, си¬нонім, шофёр, індустрія, низький, ходжу, кошу, роблю, була, було, бу¬ли), на третьому чи й на останньому (сантиметр, постамент, гастро¬номія, некролог, чотирнадцять, бе¬ремо, живемо, донести).

В українській мові наголос рухо¬мий, тобто при змінюванні слів він може переходити з одного складу на інший: сестра — сестрою —сестри, садити — саджу — садять.

24. Старослов`янізми в лексиці української мови.

Старослов’янізми — це слова, за-

I своєні зі старослов’янської мови,

133

УКРА ЇНСЬКА МОВА якою користувалися як літературною майже всі слов’яни.

Історична довідка. Старослов’янська мова сформувалася в IX ст. на основі давніх македонсько-болгарських діалектів. Вона лягла в основу слов’янської писемності, творцями якої були болгарські місіонери, брати Костянтин (у християнській церкві він був зарахований до лику святих під іменем Кирило) і Мефодій. Використання старослов’янської мови східними слов’янами пов’язане з прийняттям 988 року в Київській Русі християнства. Згодом цю мову стали називати церковнослов’янською через основну сферу її застосування. В основному вона обслуговувала потреби релігії: нею проводилися церковні відправи, перекладалися культові книги з грецьких оригіналів. Окрім того, ця книжна мова поступово перетворилася на могутній засіб освіти, науки, культури. У церковно-релігійній літературі її вживали протягом століть, частково нею користуються й тепер. Збагативши словниковий склад давньоруської літературної мови, старослов’янізми органічно влилися в українську мову.

Фонетичні особливості старослов’янізмів:

• неповноголосся -ра-, -ла-, -ре-, -ле- відповідно до українського повноголосся -оро-, -оло, -ере-, -еле-\град — город, врата — ворота,злато — золото, глава — голова,глас — голос, брег — берег, древо — дерево;

• Початковий звук [у] на початку:єдиний, юродивий, єдніст ь,юність;

• сполучення жд:вождь, утверж дати, страждати

Морфологічні ознаки старослов’янізмів:

• префікси воз-, со-, пред-, пре-:возвеличит и, в о з з ’єдн анн я, воздвигнути, сорат ник, предтеча;

• суфікси іменників -тель, -ств(о),-ин-, -тай, -язнь:мислитель, учит ель, багатство,братство, громадянство, гординя,глашатай, приязнь;

• суфікси дієприкметників -ящ-, -ущ-\роботящий, трудящ ий, грядущий,

невмирущий;

• характерні перші частини складних слів благо-, бого-, добро-, зло-: благодать, благословення, благовісник, богобоящий, богогласник,добродійство, злорадст во.

Здебільшого старослов’янізми використовуються в українській мові з певною стилістичною метою, вони покликані надати мовленню врочистого, патетичного звучання або в поєднанні з просторічною й побутовою лексикою створити іронічне забарвлення