9.Лексикографія . Характеристика словників

Лексикографія– це розділ мовознавства, який займається збиранням і описом словникового складу та укладанням

словників. При вивченні лексики велике значення мають словники, які сприяють нормалізації мови.

Залежно від лексичного матеріалу та способу його опрацювання й призначення

словники поділяють на енциклопедичні й загальномовні (лінгвістичні).

Предметом пояснення в лінгвістичних словниках є слово як одиниця мови. Оскільки слово може пояснюватися з різних поглядів, розрізняють різні типи лінгвістичних

словників. У першу чергу вони поділяються на перекладні та одномовні.

Найбільш поширені двомовні перекладні словники, проте є і багатомовні. У

перекладних словниках подаються не тільки значення слів. У першу чергу тут враховано особливості функціонування слів у мові, фіксуються типові приклади їх

уживання.

Існує багато типів одномовних словників: тлумачні, орфографічні та орфоепічні,

історичні, етимологічні, термінологічні, діалектні, міжмовних зв’язків (синонімів,

антонімів, омонімів, паронімів), словники мови окремих письменників, фразеологічні

та інші.

Найґрунтовнішим і найкращим тлумачним словником є „Словник української мови” в

11 томах, виданий у 1970-1980 рр., що містить близько 135 000 слів.

Одним із найновіших є„Український орфографічний словник”, виданий колективом Академії наук України

НАНУ у 2002 р. (бл. 143 000 слів).

Орфоепічні словники подають відомості про вимову слів та наголошування їх.

Етимологічні словники дають характеристику найдавнішого звукового складу слова,тлумачать походження і зміни значень слів на основі зіставлень зі словами спільного

кореня інших споріднених мов. В Україні вийшли вже 3 томи „Етимологічного

словника української мови” із запланованих 7.

Діалектні словники містять місцеву територіальну лексику, незалежно від її

поширення в літературній мові. Як правило, такі словники подаються до записів текстів

певних говорів чи говірок.

Значними набутками української мови стали:

- двотомний „Словник синонімів української мови” (1999-2000). Кожен

синонім супроводжується семантичними граматичними та стилістичними

характеристиками;

- „Словник антонімів української мови” (1999).

- „Словник паронімів української мови” (1986)

- „Фразеологічний словник української мови” у 2-х томах (1999), де пояснено

значення фразеологізмів та особливості їх уживання.

Словники мови окремих авторів (наприклад, „Словник мови Шевченка”, „Словник

мови творів Г. Квітку-Основ’яненка”) фіксують слова і звороти з художніх текстів із

тими значеннями, в яких вони там використані.

Важливе місце в українській лексикографії посідають також словники частотні,

морфемні, власних імен та прізвищ та інші.

11.Активна і пасивна лексика.

Оскільки словниковий склад мови – відкрита, динамічна система, то на нею

впливають два основних процеси:

1. поява нових лексем;

2. віддалення застарілих слів на периферію лексичного складу.

З точки зору вживання лексики виділяємо активну й пасивну.

Активна лексика – це всі слова, які щоденно вживаються в різних її формах і стилях. Отже, це не тільки загально вживані слова, а й терміни та професіоналізми. Обсяг активного словника окремої людини залежить від рівня її освіти та духовної культури. Пасивна лексика позначає рідкісні реалії та імена. Сюди належать також історизми та

архаїзми.

Історизми – це слова на позначення предметів, понять і явищ, які вийшли з ужитку.

Насамперед, це слова пов’язані із Запорізькою Січчю (полковий писар, побережне, колодне – плата, від колоди меду, булава – знак гетьманської влади).

У тих випадках, коли предмети чи явища зберігаються, існують, а їх назви заміняються іншими, то первісна (первісна = puvodni x первинна = prvotni) назва переходить до архаїзмів, напр.: десниця (pravacka), шувиця (levacka), велій = великий, піїт = поет тощо.

У мові також існує потреба в нових словах (неологізмах), зумовлена соціальними та політичними змінами суспільства, але неологізмами ці слова є тільки до того часу, поки не стають загально вживаними. Уперше, значна кількість нових слів була зафіксована періодикою кінця дев’ятнадцятого початку двадцятого століття (читач, перекладач, дослідник, властивість, незалежність). Через стадію неологізмів перейшла у двадцятих

роках двадцятого століття група понять із науки, культури, мистецтва (кіносценарій, аспірантура, програма, тролейбус, оператор,...).

Крім загально мовних є авторські неологізми (оказіоналізми), які існують тільки у художній літературі й не стають загально вживаними