14 .Вживання апострофа.

АПОСТРОФ СТАВИТЬСЯ:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного, крім р, який належав би до кореня: безхліб’я, б’є, п’є, в’ється, здо­ро­в’я, кав’ярня, львів’янин, полум’яний, хо­м’як, При­п’ять, кам’янка.

2. Після р у кінці складу: бур’ян, пір’я, подвір’я, перемир’я.

3. Після к в імені Лук’ян і похідних від нього словах Лук’яненко, Лук’янчук, Лук’янівка.

4. Після префіксів та першої частини складних слів, які закінчуються на приголосний: бе­з’я­зи­кий, в’їзд, з’юр­мились, з’єднаний, двох’­я­ру­с­ний.

АПОСТРОФ НЕ СТАВИТЬСЯ:

1. Після б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть приголосний (крім р), який належить до ко­ре­ня слова: дзвякнути, мавпячий, морквяний, свято, цвях.

2. Після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є, ї позначають м’якість звука р: ряд, ря­с­но, моряк, крюк, тетеря.

15.Стилістична диференціація лексики

Слово може не тільки називати предмет, дію, ознаку, але й оцінювати їх. Говорити про

позитивне або негативне ставлення з боку мовця. Тому крім номінативної, слова мають оцінно-експресивну функцію. Уся сукупність слів розділяється між

функціональними стилями української мови. Частина слів утворює так звану

міжстильову лексику, стилістично нейтральну. Це найбільша група в українській

мові. Загально вживана лексика, куди входить назви рослин, тварин, явищ природи,

професій, побутових понять, дій, процесів, станів,... Ця лексика зрозуміла кожному

носієві мови.

Стилістично забарвлена лексика розподіляється між розмовно-побутовим та

публіцистичним стилями.

Розмовно-побутовий стиль – йому властива невимушеність (спонтанність) без

попередньої підготовки. Тут уживаються слова з виразними позитивними чи

негативними значеннями, а також розмовні варіанти літературних лексем. Саме тут

найбільша кількість демінутивів (малий – маленький, малюсінький, манюній). До

цього стилю належать стилістично знижені, просторічні слова .

Офіційно-діловий стиль – точний, конкретний. Тут неприпусні експресивні відтінки,слова вживаються тільки в прямому значенні, терміни уніфіковані та стандартні. Це

слова законів, установ (instituce), договорів (smlouva), угод .дипломатичних

нот, актів, наказів (prikazu), довідок .

Публіцистичний стиль розрахований на вплив. Тому тексти політично гострі,

Ідеологічно спрямовані. Лексика тут дуже різноманітна, вживаються мовні штампи та кліше, фразеологічні одиниці. Усе це добирається відповідно до авторської позиції

Науковий стиль виконує інформативну функцію, тому основою тут є різногалузева

термінологія, а також загальнонаукова абстрактна лексика .

35.Енциклопедичні і філологічны словники. Тлумачні і перекладні словники. Якщо практика складання словників має тисячолітню історію, то теорія лексикографії сформувалася зовсім недавно. Наукові основи її були закладені Л.В. Щербою в двох його працях - в «Передмові» до «Російсько-французькому словником (1935р.) І в спеціальному дослідженні (на жаль незакінченому) -« Досвід загальної теорії лексикографії »1940р. У цих працях Л.В. Щерба вперше намітив типологію словників шляхом їх зіставлення. Тип словника по Щербе визначається цілями, об'ємом, характером і способом (аспектом) викладу інформації. За типом інформації, яка міститься в словниках, словники діляться на два основних типи: енциклопедичні та філологічні (лінгвістичні). Різниця між ними полягає в тому, що в енциклопедичних словниках дається характеристика світу - предметів, явищ, подій, людей, а лінгвістичні словники містять інформацію про мову - слові або інших мовних одиницях. У лінгвістичних словниках містяться тлумачення слів (вказуються основні значення, прямі і переносні), даються граматичні, стилістичні та інші поноси. До енциклопедичним словникам ставляться енциклопедії, наукові довідники, дають інформацію з якої-небудь галузі знань, термінологічні словники. У них включаються імена видатних людей, назви країн, міст, річок тощо Енциклопедії бувають загальні та спеціальні, галузеві. Пам'яткою світового значення є «Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона (Пб., 1890-1907гг). У цьому словнику дано широке опис стану наукових знань в самих різних галузях знань. Статті словника супроводжуються ілюстраціями, таблицями, діаграмами. Останнім часом з'явилися лінгвістичні словники з чітко вираженим енциклопедичним характером. Прикладом може служити що вийшов в 1979 році словник «Російська мова. Енциклопедія »під ред. Ф.П. Філіна. В історії русистики це був перший досвід видання, в якому зроблена спроба в короткій і доступній формі дати основні відомості про мову. Комплексний підхід відрізняє і «Лінгвістичний енциклопедичний словник» під ред. В.Н. Ярцева (М., 1990). Лінгвістичні словники діляться на одномовні дво- та багатомовні. Двомовні і багатомовні словники - це словники перекладні, в них значення слів однієї мови пояснюються за допомогою зіставлення з іншою мовою (наприклад, словники англо-російський, російсько-англійський, російсько-англо-арабська та ін.). У одномовних словниках слова тлумачаться за допомогою слів тієї ж мови. Одномовні словники можуть бути комплексними (такими є тлумачні словники) і аспектно, що відображають той чи інший аспект. Аспектні словники ще більш різноманітні, серед них виділяються словники синонімів, антонімів, омонімів, етимологічні та історичні словники, орфографічні, словотворчі і багато ін. Знайомство і робота з тлумачних, а також і аспектно словниками російської мови передбачена на практичних та лабораторних заняттях із вивчення тем модуля 1 «Лексикологія», в ході яких формуються практичні вміння і навички роботи з різними розумними словниками.