12. Композиція, джерела, жанрові та ідейні характеристики «гвл».

Давньоруські літописи - надбання як цивільної, так і літературної історії, свідчення високого рівня розвитку розповідного мистецтва епохи середньовіччя. Ще в 1852 р. дослідник новгородського літописання Д. Прозоровський писав з цього приводу: «Літопису наші складають дорогоцінний матеріал для історії російської словесності: це незаперечно. Можна навіть сказати частнее: літописи належать історії красного письменства, бо в них містяться не одні голі факти, але нерідко зустрічаються істинно одухотворені рядки, що відрізняються силою і стислістю виразів, глибиною і ясністю думки, простотою і сердечністю почуття - якостями, які і нині шануються кращими достоїнствами словесних творів ». Саме такий твір було створено в XIII ст. на південному заході Русі. За місцем написання це дивовижне твір іменують Галицько-Волинської літописом.

Цей пам'ятник дійшов до нас у складі Іпатіївського зведення (поч. XVв.) Поряд з «Повістю минулих літ» та Київської літописом. Він охоплює події XIII ст. (З самого початку століття до 1292 р.) і розташований у заключній частині великого зводу. Читається Галицько-Волинський літопис і в більш пізніх списках, близьких за своїм складом до Іпатіївським. Дослідники одностайно визнають високі художні достоїнства літописі. Так, К.Н. Бестужев-Рюмін говорив про «значному успіху в мистецтві писання», якого досягли книжники цього регіону. А.С. Орлов називав Галицьку літопис «найбільш поетичної». А Д.С. Лихачов зазначав, що «літописець свідомо ставить перед собою художні завдання, вносить у свою розповідь елемент емоційності».

Як виявляється з прийнятого в науковій літературі назви, пам'ятник складається з двох частин, написаних у однойменних князівствах. Кордон двох літописів непомітна для необізнаного читача. Вона визначається на підставі змін у манері викладу і політичних симпатіях давньоруських книжників. Вважається, що волинське розповідь відкривається відомостями, розміщеними під 1261. Га́лицько-Воли́нський літо́пис — літопис XIII століття, присвячений історії Галичини і Волині. Зберігся в Іпатіївському літописному зведенні. Охоплює події 1201—1292років. Вважається головним джерелом з історії Галицько-Волинського князівства.

Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей. Лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовно-стилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис (1201—1261), складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького і Волинський літопис (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князюванняВасилька Романовича та його сина Володимира.

Невідомі автори Галицько-Волинського літопису (можливо, дружинники) були ідейними виразниками інтересів тих соціальних сил, на які спиралася князівська влада в боротьбі проти великих бояр, а також пригнобленого народу. Основний текст літопису пронизує ідея єдності Русі, оборона її від зовнішніх ворогів.

Значне місце в Галицько-Волинському літописі посідає історія культури Галицько-Волинського князівства.

Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи, бо тільки вони були освіченим населенням на той час. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Для стилю Галицького літопису характерна урочистість, риторичність, образність викладу, драматизм розповіді і яскравість характеристик.      Дослідження   літопису показали, що він мав п’ять редакцій, в той же час він є цілісним твором,  що належить до однієї літописної школи. Деякі  вчені  вважають,  що  в Галицько-Волинському   літописі   було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся.  На  думку дослідників,  цей  збірник включав  візантійські  хроніки.   Ті   «премудрі хронографи» були зразком для літописця і  він, визначаючи  мету  для  себе, писав: «Хронографу треба описувати  повністю  все  минуле,  деколи  сягати  вперед, деколи повертати у давнє – мудрий читач зрозуміє».        Джерела  для   написання   літопису,   як   засвідчують   дослідження,  також використовувались різні.  У  ньому  наводились  документи,  окремі  літописні записи, що були складені у  містах  Володимирі,  Галичі,  Холмі,  Пінську,  Любомлі, деякі оповідання,  як  наприклад,  розповідь  про  бій  над  річкою Калкою тощо. Літописці часто користувалися народними переказами,  дружинним епосом, піснями, а також приказками і прислів’ями.