18.Якісні прояви епід. Процесу

Епідеміологічний процес – це складне соціально-біологічне явище, яке виникає внаслідок взаємодії макро- та мікроорганізму на популяційному рівні, що проявляється специфічними інфекційними станами серед людей та забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду.

Якісні прояви епід.процесу вивчаються на основі застосування: а) типових ознак(вік, приналежність до організованого колективу, професії, статі, етнічної групи, національності); б) групових ознак(густота населення, ступінь комунального благоустрою, водопостачання); в) індивідуальних ознак(рівень імунітету, щепленість); г) ознак, що відображають проведення протиепідемічних заходів(проводили чи не проводили протиепідемічні заходи, якість їх проведення).

З лекції:

–виникнення і розвиток осередку

–активність механізму передачі

–санітарні умови населення

–санітарно-гігієнічне забезпечення

–глобальність осередків

19.Багаторічна та річна динаміка захворюваності.

Захворюваність – поширення хвороб серед сукупного населення та в окремих його групах, яке виражається в інтенсивних (на 1 тис., 10 тис., 100 тис., населення) і екстенсивних показниках ( питома вага однієї хвороби серед всіх).

В багаторічній динаміці захворюваності виділяють:

1) тенденцію до росту або зниження захворюваності (основний напрямок змін інтенсивності епідемічного процесу) – постійні рівномірні зміни активності факторів ризику – лінійні зображення на графіку.

2)періодичність і циклічність – коли періодично відбуваються зміни активності факторів ризику (природний імунітет, зміна вірулентності збудника).

3)неоднорідні зміни активності факторів ризику:

- епізодичні підйоми захворюваності;

- розподіл по групах населення : по віку, по професії, серед дітей (організовані, неорганізовані); по заходах (групи, де проводились щеплення і де ні).

В річній динаміці виділяють міжсезонну, міжепідемічну захворюваність і фонову, яка реєструється цілий рік, сезонні підйоми, коли відбувається активізація факторів ризику.

20.Прояви епід процесу в річній динаміці захворюваності та причини, що їх обумовлюють.

Захворюваність – поширення хвороб серед сукупного населення та в окремих його групах, яке виражається в інтенсивних (на 1тис., 10 тис., 100 тис., населення) і екстенсивних показниках ( питома вага однієї хвороби серед всіх). В річній динаміці виділяють міжсезонну, міжепідемічну захворюваність і фонову, яка реєструється цілий рік, сезонні підйоми, коли відбувається активізація факторів ризику. У випадку з харчовими інфекціями, підйом спостерігається в літньо-осінню сезонність, коли активуються фактори передачі- люди багато їдять фруктів та овочів, у зв’язку з теплою погодою швидше псуються продукти. В осінньо-зимові місяці зростає рівень захворюваності на захворювання, що передаються повітряно-краплинним шляхом. Оскільки люди менше часу проводять на свіжому повітрі і більше в закритих колективах, в транспорті, тощо.

21.Значення соціального та природнього чинників в розвитку епідемічного процесу Такі соціальні фактори, як санітарні умови праці й побуту, харчування, система водопостачання і видалення нечистот, благоустрій населених пунктів, рівень медичної науки, санітарно-гігієнічна освіченість людей, організація системи охорони здоров’я, демографічні процеси, значною мірою відображаються на кожній ланці епідемічного процесу. Зокрема, численність та професійний рівень медичних працівників, потужність ліжкового фонду лікарень, повнота та якість медичної допомоги, її доступність безпосередньо зумовлюють швидкість виявлення інфекційних хворих, повноту їх ізоляції та ефективність лікування і знезараження.  Санітарна культура населення, високий рівень особистої і колективної гігієни, розвиток лабораторної служби, організація дезінфекції та профілактичних щеплень сприяють запобіганню і ліквідації епідемічного процесую.Для підвищення санітарної культури населення проводять санітарно-освітню роботу, у якій повинні активно брати участь медичні працівники із середньою фаховою освітою.

Природні умови безпосередньо впливають на розповсюдження хвороб, при яких джерелом або переносником є тварини. Зокрема, епізоотії чуми й туляремії пов’язані з річним біологічним циклом диких гризунів – носіїв збудників цих хвороб. Для багатьох кишкових інфекцій характерний літньо-осінній підйом, для інфекцій дихальних шляхів – зимово-весняна сезонність.У поширенні зоонозів величезне значення мають й географічні умови. Так, території ендемічних інфекцій безпосередньо залежать від ареалу поширення диких тварин, які є джерелом збудника, чи переносників, який у свою чергу визначається кліматом, рельєфом місцевості, її гідрологічними особливостями тощо. Географічний чинник настільки суттєвий, що ціла низка інфекційних хвороб отримала свою назву від місця поширення (кримська та волинська геморагічні гарячки, японський енцефаліт і багато інших).  Найважливішою властивістю збудників, що впливає на інтенсивність епідемічного процесу, є їхня патогенність, тобто здатність спричиняти захворювання у людей чи тварин (патогенні, умовно-патогенні та  непатогенні види бактерій). Високопатогенні мікроорганізми в сприятливих умовах спричиняють епідемію з переважанням тяжких форм захворювання. І навпаки, слабкопатогенні (умовно-патогенні) збудники зумовлюють переважно спорадичну захворюваність з легким перебігом хвороби або заразоносійство. Серед інших факторів, які позначаються на особливостях епідемічного процесу, варто назвати стійкість збудників у довкіллі, їхнюантибіотикорезистентність, швидкість розмноження, здатність до  спороутворення і виживання в макроорганізмі.  

22.Принципи боротьби з ынфекцыйними хворобами

Боротьба з інфекційними захворюваннями здійснюэться за 2 принципами: 1) принцип комплексності – одночасна дія на всі три ланки епідпроцесу.; 2) вплив на провідну ланку епідпроцесу.Провідна ланка – це один з компонентів первинних рушійних сил епідпроцесу, щодо якого на даному етапі існують найраціональніші підходи на його блокування. Заходи спрямовані на зменшення епіднебезпеки хворого як джерела збудника: раннє виявлення хворого, своєчасна діагностика хвороби, ізоляція, лікування, лаб.контроль під час лікування і при виписці, диспансерний нагляд. Заходи спрямовані на розрив механізму передачі збудника: провітрювання закритих приміщень, марлеві повязки, благоустрій закладів громадського харчування, водопостачання, сан.-гіг. Культури населення. Заходи спрямовані на створення специфічної несприйнятливості населення: активна імунізація вакцинами, пасивна імунізація інтерферономи.