2. Користувачі фінансової звітності та їх інформаційні потреби

Користувачі звітності

Інформаційні потреби

Інвестори, власники Керівництво підприємства Банки, постачальники та інші кредитори, замовники Працівники підприємства Органи державного управління

Придбання, продаж та володіння цінними паперами Участь у капіталі підприємства Оцінювання якості управління Визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу Регулювання діяльності підприємств Забезпечення зобов’язань підприємства Оцінювання здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання Забезпечення зобов’язань підприємства перед працівниками Формування макроекономічних показників

3. Загальні вимоги до фінансової звітності підприємств.

Мета фінансової звітності. Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Загальні вимоги до фінзвітності наведені у НП(с)БО 1.

До якісних характеристик фінансової звітності належать:

1) дохідливість або доступність. Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.

2) доречність. Фінзвітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому.

3) достовірність. Фінзвітність повинна бути достовірною. Інформація є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувача звітності.

4) порівнюваність чи зіставність. Фінзвітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:

• фінансові звіти підприємства за різні періоди;

• фінансові звіти різних підприємств.

Згідно НП(с)БО 1 фінансова звітність базуються на таких основних принципах:

автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображати­ся у фінансовій звітності підприємства;

безперервність — оцінка активів і зобов'язань підприємства повинна здійснюватися виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватися надалі. Це фундаментальне припущення нове для вітчизняних підприємств і полягає в тому, що господарська одиниця є постійно діючою і буде продовжувати свою звичайну діяльність і далі. Якщо передбачається ліквідувати підприємство, то його активи слід оцінити з урахуванням цієї обставини;

періодичність — можливість розподілу діяльності підпри­ємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Інакше кажучи, підприємство подає звітність у певні періоди часу (квартальна, річна);

історична (фактична) собівартість — це сума коштів та їх еквівалентів та інших форм компенсації, наданих на момент отримання активу. Поняття історичної собівартості схоже з по­няттям первісної вартості та є ключовим при відображенні ак­тивів у бухгалтерському обліку та звітності. Пріоритетною ви­знається оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання;

нарахування і відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відобра­жаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в мо­мент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарсь­ких операцій і подій, здатних уплинути на рішення, що прийма­ються на її основі;

послідовність — постійне (з року в рік) застосування під­приємством обраної облікової політики. Зміна облікової політи­ки можлива тільки у випадках, передбачених національними по­ложеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності. При цьому під обліковою політикою розуміється сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності;

обачність — застосування в бухгалтерському обліку ме­тодів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'­язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підпри­ємства. Цей принцип засновано на практиці західних країн, де звітність подається в першу чергу не податковим або іншим контролюючим органам, а, як уже згадувалося вище, акціоне­рам, інвесторам, кредиторам, яким потрібна інформація про ре­альний фінансовий стан підприємства;

превалювання сутності над формою — операції врахову­ються відповідно до їхньої сутності, а не тільки виходячи з юридич­ної форми. Цей принцип також є новацією для вітчизняних бухгал­терів. Згідно з цим принципом господарська операція повинна відоб­ражатися в бухгалтерському обліку відповідно до її змісту, а не тільки виходячи з юридичної форми. Наприклад, підприємство має безнадійну дебіторську заборгованість і є достовірна інформація про те, що вона буде погашена (акт звіряння та інші документи вже підписано), однак рішення суду ще немає. У цій ситуації підпри­ємство може відображати таку операцію в бухгалтерському обліку;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання і узагальнен­ня всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці.